ЙОГО ЗВІЛЬНЕННЯ ВИМАГАВ ВІЛЬНИЙ СВІТ

15 квітня 1936 року народився Валентин Мороз – відомий історик, дисидент, багаторічний політв’язень радянських тюрем і таборів, член англійського ПЕН-клубу.

Валентин Мороз народився у селі Холонів на Волині. У 1958 р. закінчив історичний факультет Львівського університету. Працював спершу учителем історії, а з лютого 1964 р. викладачем у Луцькому та Івано-Франківському педагогічних інститутах.

У Луцьку Валентин Мороз увійшов до Клубу поетичного слова, який очолював філолог Дмитро Іващенко. Це був гурток поширення поезії українських шістдесятників, який став неформальним дисидентським рухом. Мороз постачав заборонену літератури до Луцька, а Іващенко займався її розмноженням та поширенням серед членів Клубу. Іващенко та Мороз активно співпрацювали з дисидентами з Львова та Києва.

1 вересня 1965 року КДБ арештувало Мороза та Іващенка. Під час обшуків виявили антирадянську літературу та засоби для її копіювання. У 1966 році Мороза засудили на чотири роки ув’язнення в колонії суворого режиму. Після звільнення у 1969-му продовжив друкуватися у самвидаві, за що у 1970 році знову був арештований та засуджений до 6 років спецтюрми, 3 роки таборів особливо суворого режиму і 5 років заслання. Цей вирок викликав жорстку реакцію в правозахисному русі в Україні та за кордоном. Відбулося понад сорок акцій протесту до Верховного Суду УРСР, у США й Канаді пройшли демонстрації протесту біля радянських посольств і консульств. Ім’я Валентина Мороза за кордоном стало символом жорстокості радянського тоталітарного режиму і придушення свободи слова.

Утримувався спершу у Володимирській тюрмі, де його ледь не вбили кримінальники. Згодом майже 2 роки перебував в одиночній камері. У серпні 1974 р. він написав листа на ім’я першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького, де описав факти порушення прав українців у Володимирській тюрмі. У 1974 році В.Мороз витримав 145-денну голодівку, домагаючись переведення з в’язниці до табору. Про ці митарства його дружина Раїса Мороз повідомила зарубіжним журналістам. Виникла нова хвиля підтримки дисидента у всьому світі. За звільнення В.Мороза клопотав лауреат Нобелівської премії миру, дисидент, академік Андрій Сахаров.

Під тиском громадськості 22 листопада 1974 року В.Мороза перевели з камери-одиночки до політичних в’язнів. Під час проведення XXV з’їзду КПРС у 1976 році група з 32 політв’язнів, серед яких був Валентин Мороз провели акцію з вимогами припинити використання голоду як покарання і вплив на дисидентів та проти психіатричних репресій проти них.

Влітку 1976 року В.Мороза помістили у виправно-трудову колонію в с. Сосновка в Мордовії.
Під тиском міжнародних акцій на підтримку українських політв’язнів, у 1979 році радянська влада обміняла В.Мороза та ще чотирьох дисидентів на радянських агентів КДБ Черняєва та Енгера.

За кордоном Валентин Мороз із дружиною оселився у США, викладав у Гарвардському університеті, видавав журнал “Анабазис”, вів щотижневу радіопрограму в Торонто. У 1981 році В.Мороз переїхав до Канади, отримавши громадянство. На початку 1990-х повернувся до Львова. Був професором, викладав у львівських вишах. В останні роки життя видав тритомну монографію “Україна у двадцятому столітті”. Помер 16 квітня 2019 року. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.