120 РОКІВ ТОМУ НАРОДИВСЯ ЄВГЕН ШАБЛІОВСЬКИЙ – УКРАЇНСЬКИЙ ВЧЕНИЙ-ЛІТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ, ШЕВЧЕНКОЗНАВЕЦЬ, ДОКТОР ФІЛОЛОГІЧНИХ НАУК, КАНДИДАТ МЕДИЧНИХ НАУК, ЧЛЕН-КОРЕСПОНДЕНТ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУК, ЛАВРЕАТ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ.

Євген Шабліовський народився 27 квітня 1906 року в м. Камінь-Каширському на Волині. Відомо, що батько Степан Шабліовський був учителем і листувався із сім’єю Косачів, зокрема з Лесею Українкою.
Після закінчення школи Євген Шабліовський у 1930 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського інституту народної освіти. Одночасно він навчався і здобув медичну освіту в Київському відділенні медичного інституту. Надалі став аспірантом Київської філії Інституту ім. Т. Г. Шевченка, а 1932 року був призначений директором науково-дослідного Інституту в Харкові.

У цей час Шабліовський опублікував першу працю під назвою «Пролетарська революція і Шевченко». Через рік вийшло нове дослідження – «Т. Г. Шевченко та його історичне значення», а згодом «Т. Г. Шевченко. Його життя і творчість». У 1934 р. 28-річного Євгена Шабліовського обрали членом-кореспондентом Всеукраїнської академії наук, а також членом Спілки письменників України.
Стрімку кар’єру молодого науковця в ніч на 15 листопада 1935 року обірвав арешт. Після жорстоких допитів у НКВС за сфабрикованою справою Євгена Шабліовського звинуватили у спробі вчинити терористичні замахи на представників уряду та партії і в належності до таємної контрреволюційної організації, за що засудили на 5 років ув’язнення.

Покарання відбував спочатку в Соловецькому таборі особливого призначення, згодом Шабліовського перевели до Мончегорського виправно-трудового табору в Мурманській області Росії.

Після закінчення строку ув’язнення 4 червня 1940 року його знову заарештували і посадили до місцевої тюрми, а 2 вересня Особлива нарада при НКВС СРСР призначила новий строк – 8 років ув’язнення. Шабліовського помістили до табору поблизу міста Ухта (Комі АРСР).

Через рік перебування в таборі Шабліовського, враховуючи його медичну освіту, призначили лікарем. В ув’язненні Євген Шабліовський зустрів репресовану дев’ятнадцятирічну дівчину з Галичини – Ксенію (Оксану) Світлик. Допоміг їй потрапити на курси медсестер.
9 грудня 1948 року Шабліовський відбув у заслання на поселення у казахське місто Кзил-Орда. Після численних звернень Шабліовського 27 жовтня 1954 року ухвалили його звільнити. Він поїхав до Комі, де одружився з Ксенією Світлик, а невдовзі вони разом повернулися в Україну.

У Києві Шабліовський почав працювати в Інституті літератури Академії наук, але не мав де жити. Спочатку скористався гостинністю Остапа Вишні та до його смерті (вересень 1956 р.) мешкав у його квартирі. Далі винаймав номер у готелі, а після численних скарг вченому виділили кімнату в аспірантському гуртожитку. Згодом влада надала квартиру.

Уже в рік повернення із заслання Євген Шабліовський захистив дві дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук та вченого ступеня кандидата медичних наук. У своїй книжці «Шевченко і російська революційна демократія» 1958 року він наголошував, що Шевченко протягом усього свого життя боровся за утвердження української національної свідомості, за національну самобутність української культури, української мови та української літератури.

Шабліовський підготував кілька факсимільних видань рукописної спадщини Т. Шевченка із власними передмовами: «Мала книжка» (1963, 1966, 1984), «Більша книжка» (1963, 1989), «Три літа» (1966), «Дневник. Автобиография» (1972). Чимало зробив для вивчення історії української літератури та питань її методології.

Багато зусиль вчений докладав і як член редколегії 50-томного академічного видання творів Івана Франка. Працював у складі редколегії Шевченківської енциклопедії і підготував до неї низку наукових статей, був відповідальним редактором четвертого тому повного зібрання творів Т. Г. Шевченка в шести томах. Досліджував творчість Павла Тичини, Юрія Яновського, Івана Микитенка, Миколи Терещенка та багатьох інших письменників.

Євген Шабліовський помер 10 січня 1983 року. Похований у Києві.