У неділю cамарянки, 10 травня 2026 року, у cоборs Cвятого Юрія єпископ-помічник Львівської архиєпархії Володимир виголосив проповідь над євангельським уривком про зустріч Ісуса із самарянкою біля криниці Якова (Ів. 4, 5-42).

У своїй проповіді владика говорив про Божу терпеливість і вміння чекати людину, про спрагу любові та пошук сенсу життя. Окремо наголосив, що Христос не починає розмову з осуду чи моралізування, а шукає з людиною спільну мову і входить у її життя через простий людський діалог. Також єпископ звернув увагу на небезпеку намагатися заповнити внутрішню порожнечу лише матеріальними речами та підкреслив важливість живої зустрічі з Богом у молитві й таїнствах.

Бог уміє чекати людину

Сьогоднішнє євангельське Слово провадить нас у Самарію, де біля криниці Ісус зустрічає жінку цього краю. Це одна з найдовших розповідей у Новому Завіті про зустріч Ісуса з конкретною людиною. Ісус йде з Юдеї в Галилею, на стежки свого дитинства. Можна сказати, заради однієї особи Він змінює маршрут, бо міг іти простішою дорогою. Але це дорога Бога до людини.

У місті Сихар біля криниці Якова Ісус чекає на жінку. Бачимо велику Божу педагогіку, яка полягає в чеканні, в терпеливості. Тобто активність, ініціатива Ісуса полягає не в біганині, а в чеканні на самарянку. Він чекає, щоб особисто порозмовляти. І ця розмова попровадила на стежку віри.

Жінка була спрагла любові. Маючи багатьох чоловіків, вона її не мала. Можливо, проливала вночі сльози в пошуках цієї любові. Кажуть, що не проблема, коли людина плаче. Трагедія тоді, коли вже не має сили плакати.

Жінка прийшла у спеку дня, коли люди старалися не виходити з дому. Вона, напевно, надіється нікого не зустріти, боїться осуду. Люди можуть бути у близьких взаєминах, а коли довідуються всю правду про себе, то взаємини можуть померти. Ісус знає все про жінку і залишається з нею.

Христос починає не з осуду, а з діалогу

Ісус і самарянка є лише вдвох. Це дуже особиста зустріч. Хоча їх об’єднує джерело. Жінка почулася потрібною, що вона може послужити. Адже іноземець просить у неї води. Не авторитет Вчителя, а людяність Ісуса викликала в жінки довіру. Зустріч дарує їй мир, показує сенс і перспективу життя. Зараз чимало говориться про сенси. Ось маємо їх.

Як важливо серед багатьох відмінностей знайти щось спільне, тобто знайти пункт дотику. А це притаманне мудрим людям і можливе лише в щирому діалозі.

Коли жінка прийшла до криниці, Ісус їй не докоряв за життя з різними чоловіками, невизнання Месії, не моралізував, відразу не навертав. Почав шукати щось спільне, кажучи: «Дай мені води напитися». Він черпає для себе силу з того самого джерела, а водночас задає нові імпульси.

Ісус ніби зробив таке просте — попросив води у жінки. Той, хто на водах землю завісив, наливає джерела й озера, хто водами хмари напоює, просить напитися води у простої жінки. А цим самим Він увійшов у життя цієї людини, здобув довіру.

Людина шукає, чим заповнити порожнечу

Жінка з почуттями надії та перспективи каже до Ісуса: «Дай мені, пане, тієї води, щоб я не мала більше спраги й не ходила сюди черпати». Ці слова самарянки можуть мати відлуння в кожному людському серці. Лише Господь може втамувати спрагу та голод, які виникли в людині ще тоді, коли вона через гріх втратила Рай. Це місце в людині, яке заповнювала Божа любов, стало порожнім. Відтоді людина опинилася в постійних пошуках — чим би заповнити цю порожнечу.

Є різні можливості, альтернативи, тому люди постійно стоять перед вибором. Хтось намагається заповнити прогалини матеріальними речами, а тим самим голод та спрага ще збільшуються, бо бракує стержня. Коли ж ми пізнаємо, зустрінемо Бога, то розуміємо, що найважливіше місце в нашому серці призначене для Нього, лише для Нього. Тоді припиняється фанатичне прагнення матеріальних благ.

Вони отримують своє властиве призначення в нашому житті, стають Божими дарами, які служать нам та іншим людям. Вони тоді не є перешкодою, а засобом для осягнення Царства Небесного. Бо з їх допомогою у світі можна зробити багато добра.

Важливо нам самим іти та провадити інших до джерела життя, а не отрути. Самарянка отримала воду, яка висушила джерело її гріхів, наповнила її благодаттю.

Митрополит Андрей Шептицький наголошує, що світ гине від браку любові. Це завжди актуально.

Жива вода, яка веде до життя вічного

Жінка відразу йде і ділиться цією вірою серед свого народу. Цікавим моментом у сьогоднішній євангельській розповіді є й те, що жінка-самарянка покинула свій глечик і побігла в місто, щоб усім розказати про Господа. Вона таким чином залишає своє попереднє гріховне життя та бере новий напрямок — жити Божим життям. Жінка стає апостолкою, маючи важке власне минуле. Бо Божа благодать не є лише для досконалих. Вона удосконалює слабких, немічних.

Будьмо вражливі на молитовне життя, участь у святих таїнствах, які закорінені в пасхальній таємниці. Хоча можемо сказати, що Бог є скрізь, тим більше зараз можна слухати чи дивитися богослужіння онлайн.

Вода є також в атмосфері. Але коли ми хочемо пити, то йдемо до джерела. Неможливо без цього жити. Христос стоїть нині також перед нами, пропонує себе як живу воду. Хто черпає з джерела Ісуса Христа, той у перспективі не буде мати спраги ніколи, бо ця вода б’є в життя вічне.

Джерело