Проповідь владики Тараса Сеньківа, Єпископа Стрийського, в 14-ту неділю по Зісланні Святого Духа, виголошена в храмі чуда святого Архистратига Михаїла с. Заболотівці на Жидачівщині, 6 вересня 2026 року.

Слава Ісусу Христу! Всечесні отці, дорогі у Христі Брати і сестри!

Чи маємо ми боятися Бога? А якщо так, то чому? Чи може Бог нам нашкодити? Чи є Він для нас небезпечним? Якщо прочитати сьогоднішнє Євангеліє і зупинитися лише на його кінці, то, можливо, знайдемо навіть привід для страху. «Багато покликаних, але мало обраних». А якщо саме я є тим, хто покликаний, але не вибраний? Думаю, що все гаразд, а коли стану перед Суддею, виявиться, що не маю весільного вбрання? Мене викинуть у темряву без жодного шансу оправдатися. Чи варто взагалі мати справу з Богом, який погрожує? Але якщо вже так, то як себе убезпечити перед лицем Того, Хто все створив і усім володіє?

Страх тут не помічник, тож поглянемо на суть послання сьогоднішнього Євангелія. З Царством Небесним це так, як коли цар влаштовує весільний бенкет. Бенкет є старозавітним образом месіанської дійсності, втіленням Божої близькості та спасіння. А якщо бенкет царський, та ще весільний, то це найважливіший бенкет, на який міг бути хтось запрошений. Благородство зобов’язує: проявлена повага та довіра вимагає гідної відповіді.

Однак ті, кого запросили, відмовилися, подібно Ізраїлю, який вбивав пророків, та відкинув найвищу пропозицію, даровану йому в Особі Божого Сина. Проте царський бенкет все ж не було скасовано. Цар не змушував змінити своє рішення тих, котрі знехтували запрошенням. А для тих, що вчинили наругу над посланцями царя, справедлива відповідь не забарилася. Натомість були запрошені інші – люди, яких просто знайшли, аж ніяк не вибране товариство: усі і добрі, і злі. Тож задум царя вдався: зал був повний, бенкет міг відбутися. Гості, які прийняли запрошення, не мусили вважати себе нікчемними, адже їх посадили на почесні місця тих, на кого розраховували спочатку.

Тому Царство Небесне порівнюється не з царем, а з динамічною дійсністю, яка прямує до своєї мети: це суверенна Божа присутність, що поступово настає. Як Церква, ми є новим Ізраїлем Божим, носіями усіх даних Богом обітниць, а тому законними гостями запрошеними на месіанський бенкет.

Проте тут постає інша тема – про весільне вбрання. І ця тема справляє дуже тривожне враження. Таке суворе покарання через відсутність весільного одягу! Але чи воно через одяг? Ніде не згадується, ніби той чоловік був якимось лихим. Царські слуги знайшли його на вулиці коли він не очікував запрошення на царський бенкет. Та коли його отримав, збайдужіло злегковажив тим, ким і куди є покликаний.

І в цьому полягало його нещастя. Цар не питав, ким хто був до запрошення, його не цікавило, чи гості належали до добрих чи злих. Його цікавило лише одне: що зробить людина, коли її запросили. Чи повірила вона, що її запросили на месіанський бенкет, і чи перетворила цю віру на свій життєвий вчинок. Царю йшлося про навернення запрошених, про їх переосмислення власної гідності.

Якщо ми запрошені до Божого Царства, то потрібно почати входити до нього саме зараз, коли до нас звернулося слово Євангелія, зараз, коли ми живемо в Церкві. Саме зараз є час для нашого навернення. Зараз, а не пізніше. Нашим весільним вбранням є покаяння. Одягнім його вчасно, перш ніж буде пізно, «за день до смерті» – тобто сьогодні! Навернення – це наказ цієї миті.

Покаяння і навернення – це не формальність ані не розрахунок. Їх суть – це зміна мислення, відповідальне переусвідомлення концепції власного світогляду та життя в контексті Правди Божого об’явлення та науки Церкви. Бог не вимагає від нас формальної досконалості. Він хоче щоб ми прийшли до Нього з щирим серцем, з любов’ю та з готовністю змінитися. Неможливо прийти до Бога і продовжувати далі жити по-своєму, як нам заманеться.

Спробуймо застановитися над тим, що для нас у житті справді важливим. Бог підготував для нас найкраще. Не відмовляймося від Його запрошення лише тому, що маємо багато справ чи планів на майбутнє. Відкриймо Йому своє серце і прийдім до Нього такими, якими ми є, щоб Його милістю стати такими, якими Він хоче нас мати.

«Ходіть, усе готово…» Життя у Церкві є приготуванням до есхатологічного спасіння – посівом і дозріванням, але жнива забезпечить Господь під час Свого другого приходу. Бог через своїх посланців нагадує, а іноді й карає, але ніколи не примушує. Тому не зволікаймо з наверненням, чекаючи на якесь надзвичайне знамення чи об’явлення. Твердження: «Я християнин…» є облудним, якщо християнство не визначає стиль нашої поведінки, а лише творить для неї фон, якщо не формує наше життя, а є лише його надбудовою.

«Багато покликаних, але мало обраних». Християнське життя – це період підготовки до остаточного спасіння. Бог залишається милосердним, навіть якщо багато з запрошених Його розчарують. Він не скасовує бенкет, і наполегливо запрошує інших людей, згідно таємниці Його благодаті та Провидіння. Господь досягне мети, навіть якщо людина не використає мудро дар свобідної волі.

Тому тих, кого світ вважає нерозумними, Бог вибрав, щоб осоромити мудрих, і тих, хто у світі безсилий, Бог вибрав, щоб осоромити сильних, і тих, кого світ вважає неблагородними та навіть маргіналами, Бог вибрав, щоб знищити владу тих, хто є «кимось». Боже запрошення не є, і ніколи не було, примусовим. Спасіння чи загибель – є свобідним вибором кожного.

Головною помилкою в нехтуванні спасінням є перевертання ієрархії життєвих цінностей та надмірна турбота про земні справи. Люди, які прагнуть спасіння, усвідомлюють власну нікчемність і з вдячністю приймають Боже запрошення. Тому маючи благодать запрошення до Божого Царства, стараймося втілювати у своєму житті його справедливість щоб бути вибраними, а все інше буде нам додано. Амінь. Слава Ісусу Христу!

Джерело