Видатний славіст Ярослав Рудницький: спортивний та олімпійський український мовний спадок
Олексій Лях-Породько,
експерт з історії спорту,
засновник YouTube каналу “Спортивний родовід”
Рудницький Ярослав-Богдан – постать в історії України та української діаспори та цілого світу величава, помітна, шанована. Видатний український та канадський славіст, мовознавець, науковий, просвітницький, громадський діяч, літературознавець, фольклорист. Президент Української вільної академії наук. І це крихітна частинка його науково-громадської діяльності. Звісно, її є набагато більше.
Голова Уряду УНР (дві каденції) у 1980-1989 роках, голова Державного Трибуналу, в. о. Віце-президента УНР, керівник зовнішніх справ, голова Світового об’єднання Прихильників ДЦ УНР (1989-1992). І це, звісно, не вся державницька діяльність Ярослава Рудницького, а лише окремі її епізоди.
Є ще одна унікальна цікавинка у діяльності Ярослава Рудницького. Це спорт та олімпійський рух. Прикро, але ця сторінка його життя майже не висвітлена. Ба більше, чомусь її оминають й в офіційній біографії. Перевагу завжди надають мовознавчим та науковим студіям Рудницького. Водночас обов’язково варто зауважити, що у ранній період свого становлення як дослідника мови і не тільки, він розпочинав саме зі спортивної термінології. А у 70-80-х роках ХХ століття Ярослав-Богдан Рудницький лобіював українське питання окремої участі України від срср в Олімпійських іграх на офіційному державному (в екзилі) рівні.
Ярослав Рудницький про українську спортивну термінологію
Спортивна термінологія в Україні й нині є актуальною та подекуди дискусійною. Багато є запозичених слів або ж впроваджених за часів радянської окупації. Щодо справді української спортивної термінології, то Ярослав Рудницький ще у 1930-х роках звертав на це увагу. Мар’ян Житарюк у своїй праці “Великий спорт і мас-медіа” передовсім звернув увагу на статтю Ярослава Рудницького, як фахівця з цього питання. Ось, що він пише: “1934 року “Спортивний альманах” (Львів) надрукував статтю Ярослава Рудницького “Українська спортова термінологія”, в якій автор відзначив, що “працею теоретиків і прихильників спорту вироблено й завдяки пресі й спортовим виданням закріплено в нас достаточний лексикальний засіб, зв’язаний з поодинокими ділянками спорту”. Ведучи мову про потребу українського спортивного словника, автор висловлює деякі міркування. На його думку, термінологія мусить бути доступна українцям з Галичини, Закарпаття, Буковини, Наддніпрянщини і т.д. Коли, наприклад, на визначення приладу до одного зимового виду спорту маємо сьогодні такі назви, як лижва, совг, ковзани (ковзань), скобу і врешті конка, мусимо визначити один з них, але такий, який визначав би тільки цей прилад і який був би загально знаним, себто в нашому випадку на “лижву’. Я. Рудницький також переконаний, що “совг” визначатиме саму дію совгання (“совг на лижвах, на лещатах”). Звідси і похідні: “совгарство”, “совгатися”, “совгун”. Надзвичайно доречні та актуальні питання щодо української спортивної термінології обговорював Ярослав Рудницький. Зверніть увагу на те, що він пропонував сформувати єдину уніфіковану українську спортивну термінологію для усіх частин України, які на той час були окуповані срср, Польщею, Румунією, Чехословаччиною. Окрім цього він запропонував видати спортивний словник не з запозичених слів, а власне з української мови.
Щодо засилля в українській мові іншомовних спортивних термінів, то Мар’ян Житарюк, покликаючись на мовознавчий авторитет Рудницького, зазначив: “Український вчений особливо акцентував увагу на потребі очищення українських спортивних термінів від чужих впливів. Він справедливо вважав, що найбільшу небезпеку становлять “польські і москальські впливи”. У тотальному зросійщенні української спортивної лексики ми переконались під час царювання на наших землях комуністичних вождів і насадження з боку останніх більшовицьких ідолів та принципів життя”. Саме так, упродовж десятків років тотального геноциду радянським союзом всього українського, а насамперед мови, спортивна термінологія зазнала сильного лінгвоциду. У час, коли срср тримала в окупації Україну, відбувалося мововбивство спортивної термінології.
У час становлення Ярослава Рудницького як майбутнього видатного науковця та мовознавця, темою №1 у його житті був спорт, і зокрема термінологія. Він про це написав чимало унікальних статей. Наприклад: Рудницький Я. Українська спортова термінологія. Спортовий альманах. Львів, 1933. С. 17–18; Рудницький Я. Термінологія зимових спортів. Новий час (Львів). 1934. 7 січ. (чис. 6). С. 14; Рудницький Я. За усталення нашої спортової термінології. Вогні (Львів). 1934. лют. (чис. 6). С. 132–133. Також у Спортовому альманасі 1933 року була опублікована ще одна його стаття – “Фізична культура і спорт в УСРР”. Це підтверджує потужне захоплення спортом у ранньому періоді його професійної, наукової та творчої діяльності.
У боротьбі за вільний український олімпійський рух
Зараз ми маємо можливість назвати два основні олімпійські шляхи у житті Ярослава Рудницького: перший – офіційний від імені Уряду УНР (меморандуми); другий – просвітницький, втілений у публікаціях (книгах, статтях).
Вже 9 лютого 1980 року керівник закордонних справ Уряду Української Народної Республіки в екзилі надіслав офіційне звернення меморандум до урядів держав вільного світу у справі бойкоту Ігор ХХІІ Олімпіади у москві. У меморандумі наголошувалось на недопущенні України до Олімпійських ігор у попередніх роках, і на політичну, а не спортивну їх сутність.
Голова Уряду Ярослав Рудницький у меморандумі висловив пересторогу перед можливим фіктивним виведенням радянських військ із Афганістану й запропонував вимагати від уряду срср справжнього усунення окупаційних військ не тільки з Афганістану, а й Угорщини, Чехословаччини, Польщі, а головне з України, як передумову її участі в Олімпійських іграх. В протилежному випадку треба організувати Олімпійські ігри вільного світу в іншій країні, наприклад, у Канаді. Коли б дійшло до організації таких Олімпійських ігор, то Уряд Української Народної Республіки разом з Українським олімпійським комітетом сприяв би їх проведенню.
Наступні Ігри Олімпіад відбувалися у Лос-Анджелесі (США) 1984 року. Й цього разу Уряд Української Народної Республіки був дуже продуктивний в міжнародному олімпійському русі. Перебуваючи в Каліфорнії, Голова Уряду Української Народної Республіки Ярослав Рудницький детально ознайомився з особливостями Ігор ХХІІІ Олімпіади, й зокрема з участю у них спортсменів з срср.
Всупереч домінуючої думки серед американців, що радянські спортсмени “рашинс” презентуватимуть срср, як цілісність та моноліт, Голова Уряду Української Народної Республіки склав меморандум на адресу президента Міжнародного олімпійського комітету Хуана Антоніо Самаранча та голови організаційного комітету Олімпійських ігор в Лос-Анджелесі Пітера Юберрота.
Ярослав Рудницький у меморандумі вказував на основну аномалію цьогорічної Олімпіади – плановані виступи радянських спортсменів без їхньої національної ідентифікації, як то українців, білорусів, литовців, латвійців, естонців та інших. Він наголошував, що замість спорту уряд срср проводить політику зросійщення на цій міжнародній арені, забороняючи олімпійцям виступати під власними національними прапорами. У зв’язку з цим Ярослав Рудницький пропонував не допустити срср до участі в Олімпійських іграх 1984 року, бо ж режим цієї країни не визнає ідентифікації й групування спортсменів згідно з їхньою національною приналежністю. І тільки таким чином влада срср зрозуміє, що міжнародна спортивна спільнота протестує проти терору, геноциду та нехтування національних та людських прав москвою в царині спорту.
Після завершення Олімпійських ігор Уряд Української Народної Республіки звернувся до президента Міжнародного олімпійського комітету Хуана Антоніо Самаранча з меморандумом, в якому висловив своє вдоволення щодо неприсутності радянських спортсменів у цій Олімпіаді. Відтак відпала нагода неоколоніальній імперії – срср – виступити перед вільним світом як монолітній державі-нації, заперечуючи суверенність України, Білорусі, балтійських та інших поневолених московією народів.
Далі у меморандумі зазначалось, що й Міжнародний олімпійський комітет винен у цьому, толеруючи та визнаючи лише тільки Олімпійський комітет срср. Отже, Уряд Української Народної Республіки рекомендує внести відповідні зміни й уточнення до Олімпійської хартії напередодні Ігор ХХIV Олімпіади 1988 року, яка відбудеться у Сеулі (Південна Корея).
Ось як жваво діяв Уряд Української Народної Республіки, очолюваний Ярославом Рудницьким, на міжнародній олімпійській арені. Ключову роль у цій дипломатично-політичній боротьбі відіграв Голова Уряду. Його особисте зацікавлення цією ділянкою українського визвольного руху стало рушійною силою у діалозі з Міжнародним олімпійським комітетом.
Другим помітним кроком у виборюванні прав України на олімпійську самостійність є діяльність Ярослава Рудницького на ниві науково-публіцистичній. Науковець видав окрему книгу про анти-олімпійські та анти-людські дії срср, опублікував статтю та подав детальну інформацію про зовнішню діяльність Державного Центру УНР у відносинах із МОК.
Отже, першою була видрукувана книга “The Moscow games of 1980” 1981 року. У ній автор глибоко аналізує несприятливі фактори і рекомендує перенести Олімпійські ігри з москви. Ще 1976 року Ярослав Рудницький акцентував увагу на політичній складовій у відносинах МОК, Китаю та Тайваню. Більш детально він обґрунтовує думку щодо неможливості проведення Олімпійських ігор в країні, де панує національний терор та порушують права людини. Ярослав Рудницький стверджує, що бойкот Ігор через вторгнення радянських військ до Афганістану – це одна з причин, їх є значно більше. Ось власне на цьому він зосереджує увагу. Виокремлюючи п’ять головних причин:
Ярослав Рудницький особисто звертався до керівництва Канади, на що отримав схвальні відповіді й підтримку.
Далі автор описує олімпійські акції української діаспори, які мали б привернути увагу світової спільноти до проблем поневолених народів срср. Це Вільна Олімпіада в Етобіко (Канада) та Олімпіада вільної української молоді в Буенос-Айресі (Аргентина). Книга містить цікаві ілюстрації (світлини, заяви, звернення, газетні статті тощо).
Наступною була авторська наукова стаття “Уряд УНР і Олімпіади” у збірнику матеріалів Всеукраїнської наукової конференції “Спорт і національне відродження”, яка відбулася у Львові 1993 року. У статті Ярослав Рудницький здійснив екскурс в історію взаємовідносин Української Народної Республіки та Міжнародного олімпійського комітету, починаючи з 1919 року й детально описав наступні перемовини у часі Олімпійських ігор 1980 та 1984 років.
Уривок зі статті Ярослава Рудницького: “Нав’язуючи до заходів Уряду УНР із 1919 року в справі української участі в Олімпіаді 1920 року в Антверпені, екзильний Уряд УНР кількакратно звертався до Міжнародного Олімпійського Комітету в справі допущення України – члена ООН до окремої, національної участі в цій світовій імпрезі. Все це було даремно, тому що МОК наполягав на створенні національного українського олімпійського комітету, який мав би робити заходи щодо участі України в олімпійських ігрищах. Москва цьому противилася, обстоюючи одну “совєтську” репрезентацію на олімпійських змаганнях”. Ось так ми дізнаємось, що ще 1919 року Уряд УНР контактував з МОК. Звернення стосувалося участі українських спортсменів в Олімпійських іграх 1920 року в Антверпені (Бельгія). Що відповів МОК, на жаль, ще мені не відомо. Адже архівних матеріалів не має, зокрема в Україні. Їх або знищили або вивезли з України, або ж хтось десь переховує. Водночас Ярослав Рудницький чітко пише про те, хто ж стоїть на перешкоді українцям виступати в Олімпійських іграх. По-перше, це срср, влада якого не могла ніяк допустити, щоб українці презентували себе самі на міжнародній арені. По-друге, це МОК, адже визнавши право України бути рівною серед рівних в олімпійській родині, він цілеспрямовано вимагав створення НОК в Україні, і це у той час, коли наша країна була окупована комуністами. Тобто, цю вимогу Міжнародного олімпійського комітету, звісно, що українці не мали змоги виконати, і у МОК це чудово розуміли.
Важливу інформацію про міжнародні олімпійські відносини Ярослав Рудницький подав у надзвичайно цікавій та інформативній праці “ДЦ УНР в екзилі між 1941 і 1991/2 роками (третє видання, 1995 рік, Оттава). У розділі про діяльність Уряду УНР на зовнішньополітичній арені автор ключове місце відводить діловим відносинам з Міжнародним олімпійським комітетом. Головною темою діалогу є право України бути у колі олімпійських держав та неприпустимість потуранням ганебним діям срср. У цій книзі Ярослав Рудницький детально описує міжнародні відносини Уряду УНР з іншими країнами та міжнародними організаціями. Це важливо у контексті розуміння, що участь в Олімпійських іграх 1920 року розглядалася Урядом УНР як важлива державницька подія. Адже Олімпійські ігри мали міжнародний характер і масштаб з участю десятків різних країн. Звісно, для Української держави така участь додала б на міжнародній арені потужності.
Ярослав Рудницький залишив помітний слід у становленні термінології українського спорту, а також у боротьбі за вільний український спорт та олімпійський рух. Його праця на цій ниві була надзвичайно актуальною і направду масштабною. Кожна його стаття, виступ, звернення сприймалось у міжнародних інституціях з повагою. Адже своїм життєвим шляхом та професійною кар’єрою він заслужив, щоб ми пам’ятали і гідно шанували його віддану працю задля вільної України!
