У жовтні минулого року відбулася перша зустріч представників парафій УГКЦ, у храмах яких є мощі Пратулинських блаженних.

Цього року з 5 по 8 жовтня «Пратулинська Родина» зустрілася у Пратулині вдруге.

Як і минулого року, загальною темою зустрічі була «Пратулинська вірність східній Католицькій Традиції», але новими акцентами, оскільки відбувалася у дні 430-ї річниці Берестейської Унії та 30-ї річниці Беатифікації Пратулинських Блаженних.

«Ці ювілейні дати є доброю нагодою, щоби краще зрозуміти власне церковне коріння. Історія нашої Київської Церкви дуже складна й багатовекторна. Такою ж є історія самого народу, з яким Церква нерозривно з`єднана. Усе здавалося таким простим: прийняли Хрещення з Візантії в єдності з Римом. Потім Схід і Захід (говорячи сучасною мовою) посварились між собою, але ми й надалі були одним цілим до часу, поки ворожнеча і чвари спочатку спричинили тріщини в рідній хаті, а потім привели до її руїни. Можемо говорити: турки-татари-литовці-поляки-московити, що також є правдою, але початок був закладений самими русинами, тобто нами. Куди ж поділися заповіти предків: жити в мирі і злагоді?» (З передмови до Збірника ІІ від БНРР і Сект).

Друга ювілейна дата – це 30 років Беатифікації Пратулинських Мучеників. Їхній беатифікаційний процес розпочався ще в 1918 році, а завершився беатифікацією 6 жовтня 1996 р. Хоча з перспективи часу можна сказати, що кінцеву крапку було поставлено у Седльцях 10 червня 1999 року, де з Папою Іваном Павлом ІІ зустрілися вірні Сходу й Заходу, а Папа підкреслив важливість свідчення віри греко-католиків як ХІХ, так і ХХ століття.

Цей 2026 рік багатий також на інші ювілейні дати в житті як загалом нашої Церкви сьогодні, так і колишньої Холмської єпархії. Це 110-та річниця вивезення з Білої Підляської на Холмщині (9 липня 1916 р.) мощей святого Йосафата Кунцевича, які 1963 р. були перевезені до Риму і спочивають там у соборі св. Петра у престолі св. Василія Великого, а також 25-та річниця візиту св. Папи Івана Павла ІІ до України.

Головні події зустрічі:

Вже в понеділок 5-го жовтня увечері відбулась Архиєрейська Божественна Літургія в Мартиріумі (місце, де загинули Блаженні. Більш детально за посиланням «Віртуальна проща до Пратулина» https://jakir.in.ua/118/prezentatsii/100-100.html) в наміренні тих, хто бореться за незалежність України та безпеку Європи. Літургію очолив Митрополит Львівський кир Ігор. У своїй проповіді, відкриваючи зустріч, Митрополит наголосив на потребі пізнавати своїх предків, поглиблювати їхню спадщину, і побажав духовного зростання й успіхів усім під час цієї зустрічі, а також продовження діла в майбутньому. Присутніми були священники та миряни – представники Львівської та Івано-Франківської архиєпархій, Сокальсько-Жовківської та Коломийської єпархій, Апостольського Екзархату з Риму та міста Познань у Польщі. Представники Бучацької єпархії на чолі з владикою помічником Терентієм, Харківського екзархату з владикою Василієм та Луцького екзархату з владикою Йосафатом відчули колоритність перетину українсько-польського кордону і прибули пізніше.

За Святим Письмом можна сказати: був день і був вечір – день перший.

Вівторок 6-го жовтня – другий день був багатим на події не тільки інтелектуального спрямування, але перш за все духовного. Архиєрейську Літургію в наміренні членів сімей України і Польщі, щоб вони у щоденному житті давали свідоцтво реального життя у Христі, очолював владика Йосафат, який у своїй проповіді підкреслив важливість особистого свідчення кожним із присутніх справжнього християнства.

Опісля відбулися перше і друге пленарні засідання (перелік тем у кінці тексту). На початку учасників зустрічі привітав Митрополит кир Ігор, також було зачитане вітання від владики Казімєжа Ґурди, який не зміг бути присутнім з огляду на перебування в Римі, але делегував свого представника о. прелата Бернарда Блонського, Голову Асоціяції «Мартиріум». Від імені Митрополита Івано-Франківського кир Володимира вітання зачитав представник владики о. Михаїл Макар, канцлер єпархії.

Учасники не заглиблювалися в історію самої Берестейської Унії, про це написано чимало томів. Тут перш за все йшлося про ідентичність нашої Церкви у світлі Унії, про Унію як один з елементів розвитку Церкви Володимирового хрещення. Враховуючи те, що учасники зустрічі відкривають «Тіні забутих предків» Підляшшя і Холмщини у світлі Унії, коротко було представлено хронологію Холмських і Белзьких єпископів, історію катедральних соборів і мистецьку характеристику «Уніатської ікони» цих теренів. Усі ці елементи є складовими нашої ідентичності.

Розповідь про священника Павла Шиманського (1782–1852) збагатила учасників знаннями про цю визначну особу. На жаль, ми надто мало знаємо про нього. Отець Павло був одним із професорів теперішнього Варшавського Університету, заснованого 19 листопада 1816 р. З 1818-го по 1831-й рік (до закриття Університету царською владою) він був деканом богословського факультету, потім викладав Святе Письмо в Головній семінарії та Римо-католицькій Духовній Академії. Через підтримку холмського єпископа у спротиві проти примусового переходу уніатів у православ’я він був усунений московською владою від викладання, проживав у свого брата в селі Добратичі, де й похований. Його велика спадщина чекає на опрацювання.

Доповідь про ліквідацію Василіянського монастиря в Білій Підляській ще раз стала підтвердженням того, що методи тодішньої московської царської влади і нинішніх москалів нічим не відрізняються: все знищити, зруйнувати, примусом насаджувати своє, щоби позбавити людину її свободи і права вибору життєвого шляху.

Здавалося, що 1875 року Унія була ліквідована. Все пропало… І тут учасники мали нагоду довідатись про діяльність ченців Студитів у селі Шістка біля Дрельова (де москалі на тиждень раніше, ніж у Пратулині, вбили уніатів), а також про діяльність блаженного владики Миколая Чарнецького на цих теренах у 30-ті роки ХХ ст.

Після обіду учасники вже в повному складі, бо доєднався владика Петро Лоза (Сокальсько-Жовківська єпархія), вирушили в мандри. Перша зупинка була в Тересполі (20 км від Пратулина). В цьому невеликому місті (5600 мешканців) розташований польсько-білоруський пункт пропуску Тересполь-Брест (сучасна назва Литовського Берестя). Це саме те Берестя, де була підписана Унія. Як сказав владика Терентій, «коли чуєш про Берестя, здається, що воно десь на периферії, але коли глянути на карту Київської Митрополії, то думка змінюється, бо воно лежить в такій частині Митрополії тих часів, до якого було зручно прибути усім владикам». Сьогодні Берестя налічує 346 тис. мешканців. Давніше, коли дерева у прикордонній зоні були малими, з Тересполя було видно Берестя, в тому числі фортецю, під будівництво якої була використана також і територія зруйнованого собору св. Миколая, де була підписана Унія.

В Тересполі члени «Родини» побували в колишньому уніатському храмі Івана Богослова (тепер тут православна парафія Польської Автокефальної Церкви). За чотири км від Тересполя з оглядової вежі в селі Кобиляни можна було побачити обриси висотних будинків у Бересті. Хоч таким чином, поглядом у далечінь, учасники намагалися засвідчити предкам із Берестя, що їхня жертва не була даремною.

Наступна зупинка була в с. Добратичі на давньому уніатському цвинтарі. Тут спочиває згаданий вище о. Павло Шиманський. Над його могилою була відправлена панахида за всіх померлих з нашого Роду. Після молитви Митрополит Ігор висипав символічну жменьку землі, привезену зі Святоюрської гори у Львові. Здається, що вперше на могилі о. Павла було п’ятеро владик з Руси-України, в тому числі Митрополит, і 24 священники (два з Риму й один із Познані).

З Добратич до села Костомлоти кілька кілометрів дороги минули швидко. В Костомлотах знаходиться остання у Польщі Східна Католицька Церква – неоунійна (неоунія була запроваджена й активно діяла в 1923-1939 рр.) парафія св. Микити. На даний час тут є понад 50 парафіян переважно похилого віку. Обряд називається візантійсько-слов’янським. Парафія належить до Седлецької дієцезії Римо-Католицької Церкви.

… І був день і був вечір – день другий.

Середа, 7-го жовтня, розпочалася Архиєрейською Божественною Літургією у храмі в селі Кричів (7 км від Пратулина) в наміренні, щоби діти і молодь України та Польщі не втратили віру своїх предків. Цього року минає 350 років від побудови в цьому селі унійного храму св. Юрія. Після ліквідації Холмської єпархії та Унії на цій території храм використовували православні. Від початку ХХ ст. храм став римо-католицьким. У проповіді владика Василій, екзарх Харківський, коротко розказав про історію храму, згадав про те, що в ньому був охрещений бл. Вінкентій Левонюк. Владика також наголосив на важливості збереження видимих знаків історії для майбутніх поколінь.

Цього дня після сніданку учасники зустрічі помандрували до Старого Павлова (18 км на захід від Пратулина) до храму св. Миколая Чудотворця, в якому побував бл. владика Миколай Чарнецький. Перший храм на цьому місці був збудований у першій половині ХVІ ст., теперішній – у 30-ті роки ХХ ст. Нині це філія римо-католицької парафії Янова Підляського. Здається, як на могилі о. Павла Шиманського, в цьому храмі вперше була така група вірних греко-католиків. Пісня до св. Миколая доповнила час призадуми. Без сумніву, колись, ще з ХVІ століття, ця пісня не один раз лунала в цьому храмі.

Зі Старого Павлова до Білої Підляської тільки 25 км. Царська влада в особливий спосіб намагалася ліквідувати монастир ЧСВВ і зайняти це визначне місце. На щастя, московити не знищили мощі святого Йосафата, лише перенесли їх у підземелля храму, замурували й засипали будівельним сміттям. Сьогодні примонастирський храм – це римо-католицька парафія. Теперішній парох цього храму Різдва Пресвятої Богородиці, поділився з учасниками своєю історією. Лише нещодавно (неповні 2 роки тому) він довідався про те, що його діди були греко-католиками, а через рік після цього єпископ Седлецький призначив його парохом у Білій Підляській. Пісня-молитва до святого Йосафата пролунала так, ніби вона лунає там кожен день. Учасники зустрічі мали також можливість побувати у підземеллях храму.

Після обіду, вже у Пратулині, розпочалося третє пленарне засідання, присвячене історії беатифікаційного процесу Блаженних, актуальності їхнього свідчення. Також учасники мали можливість ознайомитися з життям селянина Павла Пікули, церковного старости у Пратулині, котрий, незважаючи на небезпеку для власного життя, допомагав місцевим мешканцям боротися за свою Церкву. Представники влади і школи з Дрельова і школи в Ольшанці поділилися своїм досвідом щодо поширення культу і пам’яті про уніатів. Вони не шукають героїв, прикладу для наслідування десь далеко, а у своєму власному середовищі, у своїй околиці, і передають знання про них молодому поколінню для вшанування.
На завершення останнього пленарного засідання Митрополит кир Ігор кожному учасникові індивідуально вручав виданий Збірник матеріалів ІІ зустрічі-конференції «Пратулинської Родини УГКЦ». Після цього в Мартиріумі відбулася молитва в наміренні взаєморозуміння і примирення українського і польського народів. Цією молитвою став Акафіст до Пратулинських Блаженних, який із благословення Митрополита кир Ігоря вперше пролунав привселюдно. Текст Акафісту передається у Патріаршу Літургійну Комісію для подальшого доопрацювання, щоби був прийнятий у цілій нашій Церкві.

Після вечері відбулася підсумкова зустріч «Пратулинської Родини»: обговорювалися плани на майбутнє. Зрештою, кожного вечора за чаєм і кавою відбулося чимало цікавих розмов, поглиблювалися зв’язки між членами Родини.

… І був день і був вечір – день третій.

Четвер, 8-го жовтня, розпочався Молебнем до Пратулинський Блаженних в наміренні учасників зустрічі та їхніх родини за витривалість у свідченні віри і збереженні своєї духовної та національної ідентичності. Після молебня Пратулинська Родина збільшилася ще на 4-х членів: три храми в Луцькому екзархаті та один у Бучацькій єпархії. Владика Йосафат і владика Терентій вручили мощі Пратулинських Блаженних, передані Седлецьким єпископом Казімєжом, своїм священникам. Таким чином завершилася Партулинська частина зустрічі.

Заключним акордом Другої зустрічі «Пратулинської Родини» стала Архиєрейська Божественна Літургія перед чудотворною іконою Холмської Богородиці – подяка Богові за Покров Богородиці над українським народом в колишньому катедральному соборі – осідку Холмських владик (тепер римо-католицький катедральний собор Пресвятої Богородиці). Літургію очолив Митрополит кир Ігор. У своїй проповіді Митрополит звернув увагу на символіку місця і самої дати служіння цієї Божественної Літургії, як і всієї зустрічі Пратулинської Родини, котра відбулась через 430 років після днів Берестейського Собору, що проходив від 6-10 жовтня 1596 року. Протягом століть різні сили намагалися знищити нашу Церкву і наш народ, але ми є і продовжуємо боротися за свою свободу і право на самовизначення.

Після гостинного прийняття парохом катедри учасники Зустрічі роз’їхались по своїх домівках. На зворотній дорозі в Україну всі перетнули кордон швидко і без пригод.

… І був день і був вечір – день четвертий…

Ювілейні дати повинні спонукати нас до нового переосмислення подій, перш за все – їхнього змісту, який має слугувати внутрішньому зростанню особи, родини, громади, народу, бо саме на основі внутрішнього удосконалення відбуваються зовнішні зміни. Historia magistra vitae est…

Інформація БНРР і Сект

Фотографії зроблені членами «Пратулинської Родини», учасниками зустрічі, і є власністю спільноти. У цьому матеріалі представлено лише кілька світлин, оскільки разом із доступом до тексту Збірника буде наданий доступ до «Хроніки другої зустрічі Пратулинської Родини у світлинах».

Джерело