10 жовтня 2026 року, у церкві святого великомученика Дмитрія с. Вільхівці, Жидачівського деканату вшанували 10-ту річницю відходу до вічності отця-мітрата Любомира Матури. З нагоди річниці відходу до вічності відомого подвижника віри відбулося заупокійне богослужіння. У спільній молитві за упокій душі ревного душпастиря об’єдналися священнослужителі Стрийської єпархії, родина, парафіяни та всі, хто береже пам’ять про його жертовне служіння.

Заупокійне моління очолив о. мітрат Василь Юрів, декан Жидачівського деканату. Разом із ним у спільній молитві взяли участь о. Михайло Тріль — парох с. Тейсарів, о. Михайло Микитчин — парох с. Заріччя,  о. Святослав Паньків — сотрудник парафії святих Безсрібників Косми і Дам’яна м. Ходорів та о. Василь Попик — адміністратор парафії св. вел. Димитрія с. Вільхівці.

Під час проповіді декан о. мітрат Василь Юрів наголосив на великому значенні життя та служіння отця Любомира в часи підпілля нашої Церкви, а також тепло згадав спільні миті їхнього священичого служіння.

Адміністратор парафії о. Василь Попик подякував усім за спільну молитву. Особливо зворушливим моментом стало те, що отець-адміністратор продемонстрував присутнім особисті священичі речі, які належали отцю Любомиру і тепер на постійній основі, дбайливо зберігаються у храмі, як дорога реліквія.

Після завершення Літургії у храмі, духовенство разом із родиною отця Любомира вирушило на сільський цвинтар у с. Вільхівці. Біля могили, де спочиває ревний душпастир, піднесли заупокійну молитву, просячи для нього вічного спокою в Небесному Царстві. Світлі спогади про батьківську мудрість та щирість отця Любомира присутні продовжили вже під час спільної розмови.

«Був вдячний Богові за все і дуже радів життю» (Із розповіді доньки, Галини Матіїшин)

о. Любомир Матура народився 9 грудня 1932 року в місті Жидачеві. Його батько, Йосиф Матура, працював судовим писарем (секретарем), але, на жаль, рано відійшов у вічність. У родині Матурів було вісім дітей — шість дівчат і два хлопці. Щоб допомогти матері підняти на ноги молодших сестер, Любомир одразу після закінчення десяти класів пішов працювати кочегаром у школі ФЗУ.

Згодом він вступив та успішно закінчив Володимир-Волинський технікум фізичної культури. Працював учителем фізкультури у селі Любша, а пізніше — в селі Голешів, де додатково викладав дітям німецьку мову.

У 1963 році Любомир одружився з Анастасією, яка працювала директоркою початкової школи. Після одруження молода сім’я переїхала до села Вільхівці. Отець продовжував педагогічну працю — спочатку в Тейсарівській восьмирічній школі, а згодом у селі Волиця-Гніздичівська.

Паралельно з учительством відбувалося його таємне духовне формування. Богослов’я та теологію Любомир вивчав підпільно під проводом професора Єроніма Тимчука, владик Софрона Дмитерка та Йосафата Федорика, ЧСВВ. Навчання проходило безпосередньо у домі Матурів у Вільхівцях, а також у Львові у сестер-служебниць.

1 червня 1977 року з рук ісповідника віри владики Йосафата Федорика Любомир Матура отримав священичі свячення. У часи підпілля він таємно душпастирював у селі Угринів на Сколівщині. Святі Літургії відправляв уночі або на світанку, таємно освячував паски — вірні потай привозили отця до своїх домівок.

Коли у 1989 році багатостраждальна УГКЦ вийшла з підпілля, отець Любомир отримав грамоту від Блаженнішого Кардинала Івана-Мирослава Любачівського на служіння в церкві Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию. Проте через стан здоров’я згодом перевівся до однойменного храму в с. Волиця-Гніздичівська. За великий вклад у збереження Церкви Блаженніший Кардинал Любомир Гузар іменував його отцем-мітратом.

Навіть коли через хворобу очей священник вийшов на пенсію і став емеритом, він не припиняв служіння — щодня молився Літургію в домашній капличці та, попри втрату зору, знаючи тексти напам’ять, допомагав навколишнім священникам сповідати людей у селах Пчани, Волиця-Гніздичівська, Тейсарів та рідних Вільхівцях.

Отець Любомир відійшов до Господа 10 жовтня 2016 року на 84-му році життя. Тоді, під час архиєрейського похорону, разом із владикою Тарасом Сеньківим за упокій його душі молилися 20 священників.

Дім, що став підпільною семінарією

Будинок отця Любомира у Вільхівцях став справжнім духовним осередком катакомбної Церкви. В його хаті проводилися всі церковні таїнства — сповіді, шлюби, хрестини. Особливою історичною сторінкою є те, що саме в цій оселі 1 травня 1974 року владика Йосафат Федорик таємно висвятив на єпископа Павла Василика, а згодом — і кількох інших підпільних душпастирів.

Духовні настанови отця Любомира, які згадує його невістка Ліліана Матура:

«Стукайте — і вам відчинять, просіть — і буде вам дано». «Ти обіцяв, Ти даси, будь вірний своїм обітницям» (у молитві до Бога). Коли діти вірили в щось добре і це збувалося, отець завжди з усмішкою повторював: «Віра твоя спасла тебе!» Його головний життєвий девіз: «Молись, трудись і за все дякуй Богові!»

Спільне служіння духовенства і щира молитва родини та вірних стали свідченням глибокої поваги до спадщини, яку залишив по собі отець Любомир, та виявом живої єдності нашої Церкви в молитві за своїх визначних синів.

Повідомив о. Василь Попик

 

Джерело