Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор освятив престол і звершив Архиєрейську Літургію з нагоди 140-ліття храму Положення пояса Пресвятої Богородиці в селі Мацошин на Львівщині.

Під час проповіді владика наголосив на святості престолу та подякував усім, чиїми стараннями його спорудили:

— Святий апостол Павло пригадував вірним галатам, що закон показує правильність або помилковість вчинених діл, слів чи задумів. Апостол дуже ясно вказував, що люди оправдуються вірою в Ісуса Христа. Ісус заявляв: «… Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Iв 14,6). До Небесного Батька, до неба, приходять не через закон, не через правила, лише через Ісуса Христа, нашого Спасителя, у якого віримо, до кого молимося, кого любимо та прославляємо. Ось слова Ісуса Христа: «Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить, а гнів Божий на нім перебуває (Iв 3,36). Поправді, поправді кажу Вам: Хто вірує в Мене, життя вічне той має» (Iв 6,47). Не сказав Ісус, хто закон виконує, лише, хто у нього вірує, очевидно, що вірування зобов’язує виконувати вимоги віри, які проголосив Спаситель світу. А Господь виразно закликав: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той в Мені перебуває, а Я в ньому. Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною. То є хліб, що з неба зійшов. Не як ваші отці їли манну й померли, хто цей хліб споживає, той жити буде повік!» (Iв 6,56-58). Апостол Павло звертав увагу, що виконання закону зобов’язувало реалізацію не лише вибраних частин закону, але, щоб усе слід виконувати, весь закон, а не лише обрізання, також обмивання, приношення жертв, милостині, податки на святиню, святкування празників, субот тощо. Святий Учитель Церкви навчав: «Якщо потрібен закон, то без сумніву не лише його частина і не одна якась заповідь, але потрібен увесь закон… Якщо ти зберігаєш суботи, тоді чому не обрізуєшся? А, коли не обрізуєшся, то чому не будеш приносити жертви? Якщо, потрібно виконувати закон, то необхідно виконувати його у повноті; коли його усього не потрібно виконувати, тоді не потрібно виконувати його частини» (св. Ів. Золот. гл ΙΙ на Гл, п.6). У часи святого апостола Павла, особливо, проходила мережа про виконання чи опущення закону, зокрема, про обрізання та сповнення повелінь святої Господньої волі. І святий апостол у своєму переконанні та у світлі Святого Духа вірив у це, що необхідно виконувати волю нашого Спасителя світу, Ісуса Христа, залишаючи усі вимоги та приписи старих законів, щоб оправдуватися вірою в Ісуса Христа! Апостол Павло, дійшов до такого стану спілкування зі Спасителем, заявляючи, що Христос живе у ньому, а він цілковито віддав усе своє життя Господньому Провидінню і не бачив свого життя поза єдністю його з життям Ісуса Христа!? Святий апостол Павло бажав вирватися з юдейських обіймів, щоб бути достойним та вірним слугою святої Церкви. Мабуть, трудно вам усе це розуміти, але справа стосується нашого спасіння, щоб ми вірили й утверджувалися, що ми спасенні завдяки Ісуса Христа, нашого Спасителя, Божого Сина.

А Ісус Христос, правдивий Бог, розповідав людям різні притчі, глибокі й повчальні. Одна із них про сіяча зерна у полі. На перший погляд, видається, що кидати зерно на землю – ганебно, але ні, бо можна по-різному це чинити і з усіляким очікуванням.? Сіяч кидав, щоб зерно прийнялося землею й давало ріст, та колос наповнений новим вирощеним збіжжям. По-іншому поступали певні особи у Польщі, які бездушно висипали наше зерно з машин на землю, яке було призначене для їжі голодним людям. Такий поступок гідний покарання, що зреалізує Господь, бо реакція людського вчинку не буде достатня відносно гидких, тодішніх дій, певних критичних осіб цього населення. Посіяне зерно очікує певного часу та відповідних умов, щоб закоренитися у землі й давати ріст, а згодом, наповнитися насіннями у колоску. Подібно й Господь не спішить, а очікує, щоб людина покаялася за негідні вчинки, або від Бога вийде відповідна дія, щоб навчати людину. Послухаймо тексту Святого Писання з першої книги Царів, де говориться про життя і діяльність царя Ахава. Господь послав пророка Іллю зі словами до царя Ахава: «І зроблю з твоїм домом, як із домом Єровоама,… як із домом Баші, Ахієвого сина, за той гнів, яким розгнівив ти Мене та ввів у гріх Ізраїля. … Пси з’їдять Єзавель на передмур’ї єзреелу. Померлого в Ахава в місті поїдять пси, а померлого на полі, поїсть птаство небесне. Бо ще не було такого, як Ахав, що запродався чинити зло в Господніх очах, що його намовила жінка його Єзавель. І він чинив дуже гидке, ідучи за ідолами, усе так, як робили амореяни, що їх Господь повідганяв перед Ізраїлевими синами» (1Цар 21,22-26). Такі слова скерував пророк Ілля до царя, бо так йому велів Господь. «І сталося, як Ахав почув ці слова, то роздер він шати свої, і зодягнув на своє тіло веретище, і постив, і лежав у веретищі, і ходив сумовито…» (1Цар 21,27). Коли цар Ахав став покутувати за свої вчинки, тоді Господь промовив до Іллі: «Чи ти спостеріг, що Ахав упокорився перед лицем Моїм? За те, що він упокорився перед Моїм лицем, не наведу Я лиха за його днів, за днів його сина наведу Я те лихо на його дім» (1Цар 21,29). Бог прийняв смирення Ахава, не допустив кари на нього, очікував й переніс лихо на дні царювання його сина. А цар умилостивив Бога своєю покорою, постом тощо і Господь не впровадив у дію своїх попередніх слів. Не забуваймо, що Господь очікує на покаяння кожної людини, незважаючи на її попередні великі гріховні вчинки!? Це означає, що слово Божого зерна, яке знайде дорий ґрунт в серці та душі людини, коли вона кається, Бог усе прощає й кам’янисте гріховне серце змінюється на благородне та смиренне, яке приноситиме плоди спасіння.

Сьогодні у цьому храмі ми посвятили престол, споруджений завдяки старанням священника Ярослава та вашою доброю волею. Престол – найголовніший предмет у храмі! На ньому можуть знаходитися відповідно призначені речі, насамперед, кивот, де замешкує Ісус Христос у святому причасті. Не годиться ставити квіти на престол, тому що з них облітає пилок й бруднить обруси… Уважати, щоб не капав віск чи парафін зі свічок тощо. На престол не можна накладати зайвих речей, бо престол – це символ Ісуса Христа. Не годиться священникові класти руки на престол, ані навіть, підпиратися, щоб піднятися на прості ноги при згинанні колін. На святому престолі приноситься жертва хліба та вина, що під час Служби Божої стається тілом і кров’ю Христовою, коли священник вимовляє відповідні слова переміни. Престол, слід берегти у відповідній чистоті та порядку! Висловлюю подяку тим особам й усім вірним, які своїми коштами та стараннями спорудили цей святий предмет! Хай Господь усіх благословить!

Джерело