​​30 жовтня виповнюється 140 років з дня народження художника Михайла Бойчука – одного з фундаторів українського монументального мистецтва ХХ століття.

Михайло Бойчук був сином дрібного землевласника-рільника з села Романівка сучасної Тернопільської області, яке тоді перебувало у складі Австро-Угорської імперії.

🎨 Спершу навчався малярства у Львові. Там молодий та здібний митець отримав грошову опіку від Наукового товариства Тараса Шевченка та митрополита Андрея Шептицького. За ці гроші Михайло продовжив навчання у Віденській, Краківські та Мюнхенській академіях мистецтв.

У 1908 році Бойчук перебрався до Парижу, швидко влився в художнє життя французької столиці та вирішив остаточно порвати з офіційним академізмом у мистецтві.

🎨 Саме в Парижі Бойчук починає міркувати про важливість колективізму в мистецтві як форми мистецької кооперації. Тоді ж довкола нього формується група прихильників, яких згодом назвуть бойчукістами. До групи входили Микола Касперович, Софія Бодуен-де-Куртене, Софія Налепинська. Митці свідомо не підписували свої роботи у монументалізмі – переважно фрески, щоб підкреслити колективність цієї праці.

У Парижі Бойчук та його послідовники найбільше захоплювались візантійським стилем, вбачаючи у спадщині Русі вершину художньої культури. Зокрема тому, виставки бойчукістів у паризьких салонах ознаменовувалися закликом до відродження візантійського мистецтва.

🎨 Після одруження зі своєю соратницею Софією Нелепинською Михайло Бойчук певний час жив в Італії, вчився працювати у техніці темпера та фреска. У 1911 році повернувся до Львова, де розписував церкви та реставрував ікони.

У роки Першої світової війни російська окупаційна адміністрація відправила Бойчука у заслання до міста Арзамас. Однак із початком Української революції 1917–1921 років він повернувся до Києва й отримав посаду професора новоствореної Української академії мистецтв. А вже з 1924-го обійняв професорську посаду в Київському художньому інституті.

🎨 Вплив професора на молодих митців був настільки великий, що вже за рік, у 1925-му, бойчукісти створили Асоціацію революційного мистецтва України, яка пропагувала впровадження мистецтва в побут та відмову від натуралістичних та реалістичних зображень. Бойчукісти як провідники українського авангарду намагалися створити унікальну національну своєрідність у мистецтві, що не поєднувалося з ідеологією більшовицької влади. Тому в 1932 році АРМУ, як і багато інших мистецьких об’єднань, закрили постановою ЦК ВПК(б) «Про перебудову літературно-художніх організацій».

На початку 1930-х Бойчук певний час викладав у Ленінграді, згодом працював у Харкові. У 1936 році разом із дружиною Софією Нелепинською та учнями Іваном Падалкою й Василем Седляром відвідали Європу. Ця поїздка стала формальним приводом для влади, щоб звинуватити митців у «шпигунстві» та «контрреволюційній діяльності». У липні 1937-го Михайла Бойчука,Івана Падалку та Василя Седляра розстріляли, дружину Бойчука стратили кількома місяцями пізніше – у грудні 1937 року.

Михайло Бойчук принципово відмовлявся брати участь у виставках, вважаючи, що фрески повинні бути розташовані на великих спорудах та експонуватися постійно. Однак після його арешту більшість робіт художника заштукатурили або знищили😢 Однак, крім мистецької спадщини, Бойчук залишив по собі плеяду талановитих учнів, які змогли втілити його ідеї в інших техніках: кераміці, тканині, книжковій графіці.

У пам’ять про видатного художника у 2000 році Київському інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну присвоєно ім’я Михайла Бойчука.
#бойчукізм #бойчукісти #розстріляневідродження #михайлобойчук #мистецтвоукраїни #українськемистецтво