Напередодні світлого празника Різдва Христового владики Української Греко-Католицької Церкви з усього світу звернулися до духовенства та вірних із словами підтримки та привітання. Як саме вони це зробили — у нашому огляді.

Очевидно, що кожне цьогорічне Різдвяне послання стверджує, що світлий празник Різдва Христового позначений для кожного реальністю повномасштабної та несправедливої війни, війни жорстокої та божевільної. В Україні продовжують текти ріки крові і море сліз. У багатьох українських домівках забракне родичів за столом у Святвечір з причини трагічної та героїчної смерті, розлуки чи втечі за кордон. Однак, не варто забувати, що народження Божого Сина також було позначене загрозою смерті та трагічною загибеллю вифлеємських немовлят, браком найбільш необхідних для немовлят речей та втечею за кордон, у Єгипет. Ба більше, звістка про Еммануїла, Бога з нами, наповнює наші зболені і стражденні серця неземною, небесною радістю. Цією радістю із нами діляться єпископи Української Греко-Католицької Церкви з різних куточків світу у ці Різдвяні свята.

У першій частині пропонуємо звернути увагу на Різдвяні послання ієрархів Української Греко-Католицької Церкви за кордоном: Сполучені Штати Америки, Канада, Західна та Центральна Європи, Австралія. Також додаємо до них послання митрополитів нашої Церкви в Україні.

Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ:

«Ми сьогодні звіщаємо одне одному радість, якої нас не може позбавити жодне земне випробування і нещастя, — непереможну радість Христового Різдва. Це не миттєве переживання чогось, не розваги, які дають змогу на якийсь час втекти від буденної чи навіть жорстокої реальності. Радість Різдва Христового — це занурення в дійсність самого Бога. Син Божий входить у людське життя, людську реальність і переймає на себе крихкість і драму людського буття, аби вносити в людські горизонти небесну перспективу: «І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: „Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання“» (Лк. 2, 13–14) […].

Господь долає нашу гріховність і неміч. І тому людина не повинна боятися небесної радості. Ми покликані до радості-справжньої, щирої, глибокої, вічної. Вона дається нам як щедрий Божий дар. У цьому полягає глибоке значення воплочення Божого Сина-Він стає одним із нас, щоб прокласти нам дорогу до радості Отця свого й нашого. Тому, попри всі свої обмеження, тривоги і страхи, людина покликана цю радість прийняти, відкрити для неї своє серце […].

Цього року, коли в українському небі ворог намагається приглушити сяйво різдвяної зорі своїми ракетами і бомбами, нам варто звертати увагу не на календар, не на астрономічні явища, а на те, що Христос сьогодні прийшов, щоб народитися в тілі замученої, розп’ятої і пораненої України. Можливо, це звучить парадоксально, але наша перемога в цій війні настане силою не могутніх цього світу, а новонародженого Божого Дитяти […].

Прийнявши силу народженого Божого Сина, ми покликані ділитися нею з нашими братами і сестрами для зміцнення їхньої віри, підтвердження надії і скріплення любові. Спів коляди — це не проведення гучної вечірки. Колядувати — це ділитися силою і радістю Христового Різдва, у якому Господь Бог від початку заклав обітницю пасхального тріумфу. Саме тому з віри у воплоченого Христа, нашого розп’ятого і воскреслого Спасителя, багато поколінь наших предків черпали наснагу та силу до боротьби з поневолювачами і загарбниками».

Єпископи Української Католицької Церкви у США:

«Страх, біль, розпач та величезна злість заполонили нашу сутність, наші думки, навіть наші молитви. Розтерзані та вбиті рідні наші українці… Ніхто з нас і в страшному сні не міг подумати, що ми, новітні покоління, знову будемо переживати велику різанину Батурина, але уже в Гостомелі, Бучі та Ірпені; споглядатимемо на евакуацію мирних людей під обстрілами не гітлерівських нацистів, але вже задурманених путіністів; шаленітимемо від стійкості аж до смерті новітніх героїв Крут під Києвом, Харковом, Сумами, Миколаєвом, Бахмутом… Ми боялись „великим страхом“ за нашу рідну Землю. Але ставши усі разом, об’єднавшись у велику українську спільноту, раптом ми почули з Неба: „Не бійтеся, українці, не бійтеся мешканці Мною даної Вам благодатної землі. Ви стали разом на ворога-супостата, від малого до великого. Не бійтеся!“ […].

Ісус народжується у вертепі, серед антисанітарії, він знає, що таке терпіння та холод. Господь приходить до найбільш нужденних і сам стає вигнанцем, бо змушений тікати з праведним Йосифом та Марією від смерті. Ісус знає, що таке втратити рідний дім і бути скитальцем, не знаючи, коли завершиться поневіряння. Тому Він сьогодні, як ніколи, близький до українців, Він є з нами у далекій чужині та в нашій хаті без світла та тепла в Україні. Він з нами у наших труднощах і тривогах. Бог є з нами…

Ісус знає досвід хреста і смерті, самотності та відкинення. Христос поряд із українцями в часі обстрілів та небезпеки повторних атак ворога на рідні міста і села. Ісус є з нами, Він проведе нас через це поле страждання і смерті, ба більше — Він є Переможцем смерті та Подателем Життя».

Єпископи Української Католицької Церкви у Канаді:

«Цьогоріч ми святкуємо Різдво в контексті війни в Україні та інших країнах світу. Христос приходить до цього світу, як немовля, як невинна дитинка, яка потребує опіки і любові. Він вибирає бути народженим у простоті ясел, а не у царському палаці. Тому вже через цей смиренний початок життя Ісус проявляє себе як Цар миру. Його місія — проголошення миру між усіма людьми.

Як Христові послідовники, ми покликані бути миротворцями. Тож давайте разом працювати над миром у наших сім’ях, серед друзів, сусідів, як і серед чужинців через переміну у нашому ставленні до потреб ближніх, які мають бути на першому місці, у той час як нашим потребам належить лише друге місце. Давайте згідно із життєвим кредом Махатми Ганді, яке він запозичив від святої Єлизавети Сетон: «жити в простоті, щоб інші могли попросту жити».

Жити просто, щоб інші могли попросту жити — означає поставити Бога на першому місці у нашому житті, ходити Божими стежками, бачити брата чи сестру у кожній особі, нагодувати і напоїти потребуючих, цінувати справедливість і свободу, шукати істину, шанувати людську гідність, піклуватися матінкою-землею, щоб наші діти і внуки могли успадкувати від нас свою домівку, мати співчуття, і понад усе — любити Бога, ближнього і себе так як Господь любить нас».

Єпископи Української Греко-Католицької Церкви у Західній Європі:

«Чому радість посеред журби, смутку, тривоги? Тому що „Дитя мале — предвічний Бог“ (кондак Різдва). Він же ж — «Еммануїл, що означає „з нами Бог“» (Мт. 1, 23). Як Він був з Йосифом у його сумнівах, як був з Марією у її довір’ї до Божих планів, з пастухами у їх простодушності, із Симеоном і Анною у їхньому послухові Святому Духові — так Він є і з нами, дорогі в Христі! Бог є з нашими захисницями й захисниками в їхніх окопах, з нашими родинами у їхніх темних і холодних домівках, з нашим народом у його боротьбі за свободу й гідність людини, з нашими біженцями та внутрішньо переселеними особами, які засідають до святої вечері далеко від своїх рідних, з нашими сім’ями, у яких цьогоріч забракне за різдвяною вечерею когось рідного, хто перебуває на фронті, у полоні, або чия доля донині невідома. Бог з нами завжди і всюди!

Дорогі Сестри і Брати, нехай новітні іроди не затемнюють у наших хатах небесного світла, яке приносить Божий Син! Нехай вони не охолоджують наші сім’ї, які бажають — незважаючи на війну — знову привітати новонародженого Спасителя як єдину нашу надію! Нехай же ж Різдво Христове вижене з наших сердець смуток, журбу й печаль — а оселить мир, злагоду і радість у Святому Дусі! Нехай так буде, нехай так буде!»

Єпископи Української Греко-Католицької Церкви у Польщі:

«Передовсім, при наших святочних столах ми не повинні забувати про тих, хто не має з ким та не має де відзначити цьогорічні свята Різдва Христового. Порожнє місце при столі повинно мати в цьому році особливе значення. Найкраще теж, щоб воно скоро було зайняте кимось потребуючим. Тому відкриймо двері наших домів для потребуючих, головно тих, які з причини війни в Україні були змушені залишити свої міста, доми та рідних. Навіть і після свят Христового Різдва варто пам’ятати про тих, хто залишився в Україні та страждає від холоду і голоду. Не збідніємо, якщо виготовимо та передамо для них різдвяний подарунок у формі коробки з харчовими продуктами або з теплим одягом. Карітаси наших єпархій радо передадуть їх найбільш потребуючим. Якщо навіть ми неспроможні допомогти матеріально, то завжди можемо молити Бога про повернення миру на українській землі та доручати Йому у молитві долю найбільш потребуючих, головно старших та самотніх людей.

Свята Різдва Христового — це прояв безмежного Божого милосердя супроти людини, яка потрапила у неволю гріха та смерті. Бог хоче, щоб кожна людина осягнула спасіння та звільнилась з неволі диявола. Тому посилає на світ Свого Єдинородного Сина, щоб через воплочення, смерть на хресті та воскресіння з мертвих звільнити людину від душевної неволі, в яку вона потрапила через первородний гріх прародичів. Сьогодні радіємо, але не можемо забувати про тих, хто знаходиться у душевній неволі диявола чи у фізичній неволі агресора і для визволення потребує нашої допомоги. Не залишаймось байдужими супроти них. У такому дусі переживаймо цьогорічні, ненормальні з огляду на війну, свята Різдва Христового та цілий різдвяний час».

Владика Микола Бичок, єпископ Єпархії Святих апостолів Петра і Павла із осідком у м. Мельбурн (Австралія):

«Радість Христового Різдва є завжди переплетена з нотами смутку. Різдвяна колядка „Не плач Рахиле“ пригадує всім нам про невинно убитих дітей у Вифлеємі. Новонароджений Ісус продовжує проявлятися у страждаючих дітях війни, заморених голодом і холодом, у дітях сиротах та покинутих, у дітях інвалідах і поранених, у дітях вулиці і хворих, у бідних та багатодітних сім’ях, які втікають від війни. Діти з раннього віку змушені ховатися від обстрілів, здобувати освіту в бомбосховищах та мерзнути у своїх домівках. Новонароджений Месія співпереживає з тими, чиє дитинство зранене через військові дії […].

В цьому величному святі ми бачимо Пресвяту Родину: Богородицю, яка ніжно обіймає свого Сина, Святого Йосифа, який піклується про добро родини та маленького Ісусика, який ніжно спить на руках Своєї Матері. Щось подібне відчуває родина при народженні дитятка: любов, затишок та погляд в майбутнє. Однак зараз, це Різдво для багатьох родин буде сповнене невимовним страждання, розлукою з рідними та невпевненістю в завтрашньому дні. Пам’ятаю українські родини в моїх молитвах та закликаю всіх вірних до ревної молитви в своїх родинах за ті сім’ї, які сьогодні є жертвами цієї несправедливої війни».

Владика Ігор Возьняк, архиєпископ і митрополит Львівський:

«Небесне військо, що з’явилося в часі народження Божого Сина, не проголошувало людям жорстокості, війни та зла, бо з неба лунала слава Божа, яка посилала на землю мир людям доброї волі! Чому людям „доброї волі“? Тому що люди злої волі, особи під сатанинським володінням, не здібні приймати Божого миру, в таких немає місця у серці на Господній мир […].

Історія жорстокого Ірода, як переслідування Бога, повторяється іншими земними царями та імператорами. Бо переслідування ближніх — це переслідування самого Сина Божого, а прихильність до ближнього — це любов Бога: «Хто вас приймає, той Мене приймає; хто приймає Мене, приймає того, хто послав Мене» (Мт. 10, 40). Нас «обдаровують» сиренами, ракетами, бомбами та снарядами, й це ― зовсім не любов, бо це ― демонська лють, якій слід протистояти; гріховна розправа над ближніми, ненависть, брехня, насильство над близькими і грабежі […].

Ніхто із нас не сподівався такого кривавого Різдва, Іродового беззаконня, що намірився усіх повбивати на нашій землі. Сьогодні велике свято, радість всьому світові, бо святкуємо історичну дату народження Сина Божого, Володаря миру, чого не можуть зруйнувати жодні ракети, кулі та снаряди, навіть, фосфорні та атомні бомби безсилі перед Божим миром! Це ― гарний день, святий день, Різдво Господнє, день миру та любові, бо він, Дитя-Ісус, долає війни та ненависть, ворожнечу та вбивства! Хай святкова радість Різдва, мир та любов, дістанеться до кожного серця наших воїнів та воячок, де б вони не знаходилися і які б труднощі їх не зустрічали».

Владика Василій Семенюк, архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський:

«Бог довіряє себе людям. Він довіряє свого Сина Святій Родині. Марія та Йосиф є прикладом віри та прийняття Божої волі. Вони, хоч і мають обмежені можливості, проте сміливо приймають Боже втручання у власне життя. Марія та Йосиф піклуються про Христа, заради його порятунку стають вигнанцями, втікаючи до Єгипту. Там, де бракує їхніх власних сил, на допомогу приходить сам Господь Бог, через свого посланця з’являючись у сні Йосифові. Бог не опускає їх з-під своєї опіки в час їхніх найтяжчих випробувань […].

Та, незважаючи на свою скромність, вифлеємська стаєнка стає місцем, яке об’єднує. Вона об’єднує небо та землю — ангелів, людей і тварин — усе творіння Боже. Ангели, котрі з’являються пастушкам, звіщають їм радісну вістку про народження Спасителя, що відбувається поруч. Вифлеємська зоря своїм сяйвом приводить до стаєнки східних мудреців. Усі вони, об’єднавшись з Новонародженим, Марією та Йосифом, стають учасниками цього таїнства. Всіх їх об’єднує спільна радість.

Дорогі брати і сестри! У Різдвяну ніч ця стаєнка об’єднує весь український народ, що веде спільну боротьбу проти кривавого агресора, який загрожує самому нашому існуванню, безжально і цинічно воюючи з мирними людьми, з жінками та дітьми. Нехай новонароджений Христос кріпить нашу єдність та дух перемоги, бо від його благословення і нашої єдності сьогодні залежить існування українського народу. Пам’ятаймо, що у цій виснажливій боротьбі найважливішим є не те, проти кого чи проти чого ми воюємо, а за кого і за що. Ми воюємо за Україну, за дітей, за жінок, за майбутнє, за свободу, за людську гідність, за життя. Всіма цими дарами Господь наділив наш народ і їх ми захищаємо у цій боротьбі».

Владика Володимир Війтишин, архиєпископ і митрополит Івано-Франківський:

«Можливо, перебуваючи багато часу у темряві через вимикання або відсутність електричного світла, опалення нас огортає смуток і страх. Але можемо в цей час більше перебувати на спілкуванні з Господом і подивитися на темряву у світлі Святого Письма. Дуже багато важливих подій відбувається вночі, у темряві. Чому саме вночі? Ніч — це час тиші, спокою. Ми більше заглиблюємося у думки, переживання. Ми починаємо діалог з Богом. Саме вночі Бог вивів свій народ з єгипетської неволі (Втор. 16,1), псалмоспівець вночі взиває до Господа (Пс. 21, 3), розмова Ісуса з Никодимом відбувається вночі, Ісус неодноразово іде на гору молитися також вночі.

Але цю темряву ночі розвіює народження Спасителя. Він приносить світло. Сходить зоря, яка приводить мудреців зі Сходу. І повертаються вони у свій край вже іншою дорогою. Тобто ми є свідками переміни їхнього серця, їхнього зростання у вірі. Зустрівши Господа, для багатьох людей життя набуває іншого значення. Так само і ми скористаймо з можливості вести діалог з нашим Спасителем і прийняти Його, Який приходить і стукає до дверей нашого серця, де бажає перебувати.

Зібравшись на Святу вечерю у родинному колі, ми цього року по-особливому переживаємо подію народження Ісуса Христа. Хоча наш Святвечір і був позначений смутком — не впадаймо у відчай, бо після найтемнішої ночі завжди сходить сонце. Пережиття свята Різдва Христового дає нам певність, що ми не самотні. У цей час ми отримуємо силу дивитися у майбутнє з надією, бо Бог став людиною, оселився між нами та розділяє наші болі, страждання й радощі.

Усіма своїми вчинками намагаймося свідчити, що Воплочення Божого Сина стало реальністю також і нашого життя. Адже наша віра — це наші вчинки».

Фото: Іван Драган. Ікона Різдва Христового
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Джерело