д-р Андрій КОМАРНИЦЬКИЙ

«Спас Нерукотворний» – це київська ікона кінця ХІ століття, яка має славу одного з найкращих і унікальних зображень Христа в світі. Водночас це переможний образ Бога, Який є Життям.

Суть образа «Спас Нерукотворний» найкраще відображають слова великого учителя Церкви святого Григорія Богослова: «До Тебе знову звертаю погляд, Блаженний, до Тебе, моя допомого, до Тебе, Вседержителю, Ненароджений, Начало і Отче Начала – безсмертного Сина, велике Світло рівне Світлу, Котре надприродно, з Єдиного входить в Єдине, – до Тебе Сине Божий, Премудрість, Царю, Слово, Істина, Образ Першообраза, Сутність рівна Родителю, Пастир, Агнець, Жертва, Бог, Людина, Архиєрей – до Тебе, Духу, який виходиш від Отця, Світло нашого розуму, що приходиш до чистих і твориш людину Богом»1.

Попри спекуляції тих російських учених, які намагаються приписати «Спас Нерукотворний» до новгородського осередку, він походить із Києва. Увесь образний стрій ікони відображає просвітлений дух київського християнства ХІ століття.

Отже, на дошці майже квадратної форми в колі німба скомпонована голова Ісуса Христа. На Його лику під динамічними, розлетистими бровами виділяються великі виразні очі й рожеві вуста. Характерною рисою цієї ікони Спаса є те, що темні пасма хвилястого волосся пронизані золотими лініями. Це відгук київських мозаїк і золотоволосих зображень святих. В ХІ – на початку ХІІ століття київське сакральне мистецтво культивувало самобутню традицію, в основі якої лежить рідкісний художній прийом – золотом по чорному. Спершу він був застосований у мозаїках Софії Київської близько 1018 року. На її передвівтарній арці чорними смальтами по золотій мозаїці вміщений орнамент і напис із 45 псалма: «Бог посеред неї (нього) і не захитається…». Рідкісна мініатюра Печерської Богородиці з Трірського псалтиря, створена водночас із оздобленням Успенської церкви Печерського монастиря (1078 – 1087 рр.), демонструє такий же прийом: постать щедро вкрита золотими асистами по чорній основі. Такий прийом бачимо і в парних зображеннях Христа з «Євхаристії» Михайлівського собору (1108 р.), і в шатах нижньої столи (туніки) Богоматері з ікони «Богоматір Велика Панагія» кінця ХІ століття. У межах цієї традиції виразний лик Спаса Нерукотворного майстер обрамив темно-коричневим пишним волоссям, золотаві лінії-нитки якого ніби випромінюють світло. Таке зображення Спаса, на відміну від Візантії та півночі Руської держави (цю північ первісно не називали Руссю. – Ред.), було властиве тільки київській традиції.

Повний текст матеріалу читайте у паперовій або електронній версії журналу.

Джерело