о. Михайло ЛЕСІВ

Після того, як настає війна, життя суспільства та окремо взятої особи змінюється. Ранок 24 лютого 2022 року був саме таким днем – російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення на територію незалежної України. Війна принесла жорстокість і страждання, хаос і безлад, антигуманність і смерть. Однак важкі реалії війни продемонстрували приклади величезної доброти та людяності, самопожертви та волонтерства, світової солідарності та євангельської чеснотливості.

Одним із місць, де можна досвідчити силу Святого Духа, який діє через людину, є недобудований собор Святого Миколая УГКЦ в Харкові. Храм, який ще донедавна не мав своєї поштової адреси, оскільки місцева влада не вважала за доцільне надати йому окремий адресний номер, став одним із найбільших центрів видачі гуманітарної допомоги харків’янам, які залишилися в жорстоко понівеченому місті без засобів до існування. Особою, котра своєю працею надихала інших на служіння, є екзарх Василій Тучапець – очільник Харківського екзархату Української Греко-Католицької Церкви, який залишався у Харкові в найскладніші періоди війни. До складу Харківського екзархату входять суміжні з Росією області України: Харківська, Сумська, Полтавська, частина з яких довший час перебувала під окупацією або піддавалась та піддаються антигуманним артилерійським обстрілам, як і, для прикладу, сам Харків. Безумовно, пережите в Харкові під час цієї війни потребує документування. Рефлексії та досвід треба зберегти й донести до світу і наших нащадків. Адже, з одного боку, в словах владики Василія представлений власний досвід життя і служіння у страхітливих умовах війни, а з другого – владика є голосом багатьох українців, котрі живуть у час цього лихоліття. Тож виникла ідея поєднати свідчення єпископа з власними богословськими і пасторальними пошуками та видати невелику книгу під назвою «Пошук миру під час війни». Книга ця на останній стадії опрацювання. А наразі пропонуємо читачам «Патріярхату» фрагмент майбутнього видання, яким є свідчення нашого хороброго співбрата у вірі – єпископа Василія.

На війну в Харкові люди реагували по-різному. Скажімо, я не чув жодного схвального відгуку про напад Росії, не було якоїсь позитивної реакції, що все дуже гарно, добре. Переважно всі були негативно налаштовані. Найперше люди були шоковані, що Росія розпочала з Україною війну, бо Харків – місто, тісно пов’язане з Росією. З Бєлгорода люди постійно приїжджали до Харкова, харків’яни їздили туди, був дуже живий обмін. Тому напад справді став для них шоком. Усі люди, з якими я спілкувався в ті перші дні, висловлювалися негативно, що Росія розпочала війну. Натомість я не сказав би, що наші парафіяни чи ті, що ходять до церкви, були якось негативно налаштовані проти Росії, бо все ж таки від релігійності людини також дуже багато залежить. Люди не схвалювали напад, але я не побачив у них неприхованої злоби, ненависті. Парафіяни об’єднувалися, аби одні одним допомогти в цей час, старалися щось робити для протистояння агресії. Але, наприклад, спілкуючись із людьми поза нашою громадою, я відчував їхню сильну озлобленість.

Пригадую випадок із одним чоловіком. Його мама мешкає в моєму під’їзді на першому поверсі, а він жив за 70-80 кілометрів від Харкова. Якось увечері я приїхав із церкви, зайшов у під’їзд, а він стоїть біля під’їзду з іще одним сусідом, розмовляє. І звертається до мене: «Батюшка, дай мнє какую-то работу, а то я здєсь сопьюсь». Я кажу: «Що сталося? Приходьте до нашого собору, в нас є робота, треба допомагати розвантажувати машини, роздавати допомогу». А він: «Вот я занімался бізнесом 70 кіломєтров от Харькова» (я так зрозумів, що він мав ферму, вирощував свиней). І веде далі: «Прішлі еті кацапи і всьо унічтожилі». В словах того чоловіка було дуже багато агресії. Але, як бачимо, він не хотів перебувати в депресії, хоча втратив усе, чим займався роками, над чим працював. Хотів щось робити, а не сидіти склавши руки чи пиячити. Згодом цей чоловік почав до нас приходити, допомагав розвантажувати гуманітарну допомогу.

 

Повний текст матеріалу читайте у паперовій або електронній версії журналу.

Джерело