​​#FightForUkraine

Роботи різьбяра Ігоря Білевича можна розглядати годинами: скрині з витонченим орнаментом, іграшки, тарелі, скульптури. У них – вишукана майстерність митця по дереву. Традиційну українську ложку з держачком у вигляді кінської голови майстер вирізьблював вручну зі шматка деревини за годину-дві.

Ігор Білевич не пішов добровольцем на фронт у 2014-му. Але, отримавши повістку у 2015-му, зрозумів, що ховатися не буде. Напередодні попрохав дружину вистригти козацького чуба. З того часу зачіску не змінював. Бо нарешті знайшов ту, яка віддзеркалювала його внутрішню сутність.
Ігор захищав Україну на Донеччині понад рік. Після служби повернувся додому та занурився у цивільне життя.

За підтримки друзів, заснував у Глухові фестиваль різьбярства. І хоч напередодні події майстерня Ігоря згоріла – не зневірився. На ранок поїхав у столицю за новими інструментами. Завдяки підтримці небайдужих людей – зокрема й фінансовій – таки зміг розпочати фестиваль. Тоді за чотири дні майстер витесав з величезної колоди скульптуру «Меч єдності».

За роки між перебуванням у війську Ігор Білевич провів три фестивалі різьбярства. Він усіма силами пропагував це мистецтво.

💬 «Ця людина була справжнім українцем – як зовні (високий, кремезний, мав козацькі вуса й чуб), так і зсередини (чесний, порядний, працьовитий). В його присутності всі мимоволі починали говорити українською. І це за 15 кілометрів від кордону з Росією! Про народне мистецтво міг говорити годинами. Настільки цікаво, що на численних виставках та майстер-класах коло нього завжди стояв натовп. Усі, від дітей, що заворожено спостерігали за магічним перевтіленням шматка деревини на ложку, до пенсіонерів, які щось запитували про різьбярство, народні ремесла і просто про життя», – згадує дружина Світлана Білевич.

Ігор Білевич – представник Новгород-Сіверської школи дереворізьблення, використовував геометричне, рельєфне та об'ємне різьблення. Й загалом – був майстром на всі руки, охоче опановував різні види ремесел: лозоплетіння, плетіння з кореня сосни, ковальство, гончарство, художню обробку шкіри. Своїми руками збудував власний будинок. Вмів шити – на фронті сам виготовляв спорядження: наплічники, розгрузки, чохли. У вільну хвилину на війні знаходив собі розраду – з підручних матеріалів майстрував для побратимів та волонтерів ложки.

До 24 лютого 2022 року Ігор Білевич працював доцентом Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка. Навчав студентів народних ремесел, організовував виставки, сам був учасником понад сотні творчих виставок та конкурсів. Займався з молоддю козацьким двобоєм у клубі «Гарда», який заснував разом з другом Романом Дзекелевим. Мріяли з дружиною про власну справу, навіть встигли придбати обладнання для виготовлення дерев'яних іграшок, які Ігор планував виконувати в етнічному стилі.

У ніч повномасштабного російського вторгнення дружина Ігоря Світлана не спала. Коли побачила на вулицях Глухова БТРи – увімкнула радіо й почула, що розпочалась війна.

«Ігор попрохав зібрати військові речі, а сам із паспортом і телефоном побіг до військкомату, обіцяв ще повернутися за спорядженням. Але не встиг. Поїхав із побратимами на київський напрямок відбивати наступ російських загарбників», – розповіла жінка.

Ігор Білевич брав участь у боях на Броварському напрямку. Згодом у складі 136-го окремого батальйону тероборони Броварського району його перенаправили на Донеччину. За час повномасштабної війни додому вдалося вирватися лише раз.

Сержант Ігор Білевич загинув 29 вересня 2022 року під селищем Ямпіль – кинувся рятувати побратима й отримав осколкове поранення в шию.

Поховали майстра і воїна на Вознесенському кладовищі у Глухові. Залишились дружина Світлана та син Володимир🖤🇺🇦