150 років першому всеосяжному українському осередку науки та літератури.

Діяльність Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (НТШ) – приклад самовідданої роботи не лише у неоднозначних реаліях рідної держави, а й в еміграції, на порозі буремного ХХ століття.

Свого часу Товариство замислювалося й врешті відбулось як громадська організація, що встановлює, відновлює і захищає українство за відсутності власної державності. Переживаючи кілька разів заборону та цілковите призупинення діяльності, НТШ щоразу наново поставало з попелу. Востаннє це сталося 1989 року, коли ще трохи примарна на той момент перспектива свободи надихнула групу науковців, роботу яких очолив знаний український учений Олег Романів. По його смерті у 2005 році головою відновленого Товариства став давній колега Романіва – філолог та історик Олег Купчинський. З 2014-го НТШ, центр якого від моменту заснування й понині є у Львові, очолює Роман Кушнір – український вчений-механік, дійсний член НАН України (відділення математики), професор, доктор фізико-математичних наук, директор Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Підстригача.

Мабуть, Наукове Товариство Шевченка є найстарішою українською громадською інституцією, що була організована спільними силами суспільства без політичного підтексту та без допомоги з боку влади.

Історія львівського товариства

У 2023 році минає 150 років від часу заснування “тієї неофіційної Академії Наук, що створила базу для української науки, як про Україну, так і про весь космос” (О. Пріцак). Безпосередньою причиною, щоб заснувати Літературне Товариство ім. Шевченка та купити для нього друкарню, для наддніпрянських й галицьких діячів були невідрадні обставини українського культурно-національного життя в умовах самодержавно-деспотичного режиму.

Валуєвський (1863 рік) та Емський (1876 рік) циркуляри підкосили розвиток української літератури й культури на великій Україні. Тому Галичина з її конституційним порядком стала комфортним притулком українства у ХІХ ст. Сюди з Великої України систематично надходила матеріальна допомога на видання часописів, книжок, купівлю приміщень, друкарень тощо.

Спільнота з’явилася у Львові 23 грудня 1873 року з ініціативи вчених східної України на чолі з Олександром Кониським. За собою він мав неабияку братію однодумців: Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький та ін. Меценатами новоствореного товариства стали Євген Милорадович, Дмитро Пильчиков, Михайло Жученко, Єлизавета Милорадович-Скоропадська (тітка гетьмана Скоропадського) й ще понад тридцять мешканців Галичини.

Літературне Товариство ім. Шевченка збиралося видавати художні й наукові твори. Невдовзі стало очевидно, що це вже успішно робить “Просвіта”. Тому виникла ідея перетворити товариство на наукову інституцію, на кшталт польського Towarzystwa Przyjaciol Nauk, яке згодом можна трансформувати в національну Академію Наук, що стало б незаперечним доказом “існування окремої самостійної української ідентичності та вищої культури на базі української мови” (О.Пріцак).

13 березня 1892 року у Львові Літературне Товариство ім. Шевченка на загальних зборах, змінивши пріоритети, цілі і назву, перетворилося на Наукове Товариства ім. Шевченка. Відповідно до визначальних напрямків наукової діяльності було сформовано три секції: історично-філософічну, філологічну і математично-природописно-лікарську. З часом останню перерозподілили на математично-фізичну та хімічно-біологічно-медичну. При кожній секції було утворено відповідні підсекції, названі комісіями. Кожен із вищезгаданих підрозділів мав своїх очільників.

Першим головою зреформованого НТШ був Юліан Целевич, однак його майже одразу змінив Олександр Барвінський.

Епоха Грушевського (1897–1913 роки)

Найуспішнішим у діяльності Наукового Товариства слушно вважають період, коли його очолив Михайло Грушевський – найвидатніший у майбутньому український історик, який виразно уявляв, як формувати і розвивати науку далі. Йому вдалось згуртувати науковців різного віку, перспективних студентів університетів та науковців-чужинців.

Інтелектуально-організаційне осердя НТШ у період тогочасного дуже плідного етапу діяльності Товариства, створювала “золота трійця” в особі Михайла Грушевського (голова Товариства, історик), Івана Франка (голова Філологічної секції) та Володимира Гнатюка (науковий секретар, наукові зацікавлення – фольклор і етнографія).

У 1898 році Товариство купує будівлю у Львові на теперішній вул. Винниченка, 26, де розбудовує друкарню та палітурню, в яких за  підтримки Олександра Барвінського починають видавати підручники не лише для українських ґімназій, але й для початкових шкіл.

У 1904-1906 роках за кошти киянина Євгена Чикаленка та деяких дрібніших пожертв НТШ будує у Львові під Цитадельною горою на сучасній вулиці Коцюбинського Український академічний дім у стилі гуцульської сецесії (архітектори Т. Обмінський та Ф. Левицький). Будівля, відома також під назвою “Дім українських студентів”, була гуртожитком для українських професорів, вчених та студентів, що приїжджали до міста на роботу чи навчання.

У 1912 році на кошти Василя Симиренка та австрійського уряду НТШ купує ще одну будівлю на сучасній вулиці Винниченка у Львові, сусідню до попередньої, де відкриває бібліотеку та музей.

Перший етап роботи НТШ пов’язаний більше з розбудовою видавничо-літературної діяльності, тоді як другий, що розпочався з прийняттям статуту у 1892 році, перетворив її на багатопрофільну академію наук.

Видавнича справа

Товариство почало видавати свій головний науковий орган – “Записки НТШ”. Цьому напрямку наукової діяльності очільники Товариства надавали особливого значення, розуміючи роль такого видання як виразника наукової праці саме українських учених.

М. Грушевський перетворив ЗНТШ спочатку на квартальник, а згодом на двомісячник, запровадивши нові рубрики й поширивши тематичний зміст часопису. Від 1897 року формат видання збільшився. Зазвичай, Записки відкривалися поважними монографічними дослідженнями, у розділі “Miscellanea” подавали короткі джерельні додатки з історії, етнографії або літератури. У рецензійному відділі містились критичні огляди праць з українознавства, а також слов’янознавства. Особливо цінним є “показник” – індекс до змісту журналу, який був щорічним і є чи не основним бібліографічним джерелом до 1914 року. Саме період від 1897 року до 1913 року вважають “найсвітлішою добою в розвитку Товариства” (І. Крип’якевич).

Після відходу М. Грушевського від праці в НТШ, “Записки” перетворились на неперіодичне видання наукових праць. У 1924 році їх було поділено на праці історично-філософічної секції (ред. І. Крип’якевич) і філологічної (ред. К. Студинський, Я. Гординський, В. Сімович). У 1920-30-их роках активізували наукову діяльність молоді історики: І. Витанович, В. Андрусяк, Р. Зубик, археолог Я. Пастернак (всі дійсні члени НТШ), літературознавець Є. Ю. Пеленський. З Праги переїхав філолог В. Сімович. Історично-філософічну секцію очолював невтомний І. Крип’якевич.

Станом на 1939 рік, тобто останній рік свого існування, Товариство мало свою друкарню, книгозбірню та три музеї, видало 1173 томи праць, мало у своєму складі 20 комісій з 333 науковцями, серед яких були іноземні, як-от: Альберт Ейнштейн, Макс Планк, Томаш Масарик.

Закриття Товариства

Але радянська влада, яка руйнувала вщент усе, що було збудовано та організовано до неї, у жовтні 1939 року позбавила НТШ одразу всього: книгарні, друкарні і бібліотеки. А у 1940 році радянський терор доклав усіх зусиль, аби НТШ перестало існувати як цілісна організація. Товариство мало увійти до складу Академії наук УРСР.

З 14 січня 1940 року Члени товариства повинні були шукати собі і нове місце проживання, і нове місце роботи. Чимало членів НТШ після вересня 1939-го року були заарештовані й, навіть, фізично знищені (Роман Зубик, Кирило Студинський, Петро Франко, Володимир Старосольський та ін.).

Тільки у 1947 році Товариству вдалося відновити свою роботу. Однак не в Україні, а в Західній Європі, США, Канаді та Австралії, де Товариство знали як Shevchenko Scientific Society. Тільки через сорок років (у 1989-му році) НТШ знову повернеться до України.

Наукове Товариство на Заході, в Австралії й Північній Америці

Вже після війни численні діячі НТШ, що подалися в еміграцію, на своєму з’їзді в Баварії у 1947 році відновили діяльність НТШ. Через міграцію переміщених осіб у різні країни вільного світу в діаспорі утворилося чотири краєві центри НТШ:

• США(з 29 вересня 1947 року),
• Канаді(з 1949-го року),
• Австралії(з 1950-го року),
• західноєвропейський осередок НТШ переселився в Сарсель під Парижем, де під проводом проф. Володимир Кубійовичасформувався Інститут Енциклопедії українознавства.

НТШ в Америці (НТШ-А) підхопило наукову та видавничу естафету матірного НТШ, і достойно репрезентувало вільну наукову думку та державницькі аспірації українців упродовж 50-літньої повоєнної епохи більшовицької неволі в Україні. НТШ-А в діаспорі зберегло структуру членства за секціями. Воно додало до скарбниці українознавства понад 50 томів “Записок НТШ”. Значним є доробок “Бібліотеки українознавства”, здобули велику популярність десятки томів “Українського Архіву” з краєзнавчо-мемуарними матеріалами про західноукраїнські регіони. Самовіддано працювали в системі Товариства Микола Чубатий, Роман Смаль-Стоцький, Матвій Стахів, Григор Лужницький, Василь Лев, Осип Андрушків, Роман Осінчук, Ярослав Падох, Василь Ленцик, Леонід Рудницький, Марія Фішер-Слиж та інші.

Наймасштабнішою слід визнати діаспорну діяльність Товариства у США з головним центром у Нью-Йорку, де у власному будинку розміщено канцелярію, бібліотеку, архіви і конференційну базу Товариства.

Враховуючи територіальну розпорошеність сподвижників праці НТШ на теренах США, тут було утворено осередки в Чикаго, Філадельфії, Вашингтоні, Детройті, Клівленді, Пітсбургу. Одним із чільних конференційних проєктів НТШ-А є щорічні Шевченкознавчі конференції.

Важливим новим дослідницько-видавничим проєктом НТШ-А є “Енциклопедія Української Діяспори”, яку видали в Чикаго під редакцією професора Василя Маркуся.

Осередок у Чикаго

Філіал Товариства в Чикаго було засновано у 1958 році. Наступного року перший успіх – Конференція НТШ (осередок нараховував на той час 7 дійсних членів). У 1962 році НТШ-Чикаго готує і видає науковий збірник як 173-1 том “Записок НТШ”. У 1973 році осередок Чикаго брав активну участь у відзначенні 100-х роковин НТШ. У 1978 році відзначено 30-ліття діяльності НТШ-Америка. У 1990-х і 2000-х роках осередок НТШ-Чикаго є учасником  конференцій, готує Енциклопедію української діаспори (редактор д-р. Василь Маркусь).

Голови Наукового товариства ім. Шевченка у США:

• Микола Чубатий (1947-1952),
• Роман Смаль-Стоцький(1952-1969),
• Матвій Стахів (1969-1974),
• Осип Андрушків (1974-1977),
• Ярослав Падох (1977-1990),
• Леонід Рудницький (1990-2000),
• Лариса Онишкевич-Залеська (2000-2006),
• Орест Попович (2006-2012),
• Григорій Грабович (з травня 2012-2018),
• Галина Гринь (з літа 2018 року).

Сьогодні НТШ – це заснована на власній методології громадська академія наук з розгалуженою системою наукових видань та штатною інфраструктурою (бібліотека, архіви, конференцзали, комп’ютерний осередок, друкарня, книгарня, оргтехніка). Відповідно до засад свого статуту, сформованих понад сто років тому, НТШ спрямовує науковий потенціал вчених на відродження і модерне становлення Української нації та її Державності, на вирішення глобальної проблеми знеросійщення України. Українознавство як пріоритетний науковий напрямок діяльності Товариства сконцентрований на тому, щоб зберігати історичну пам’ять та етнокультурні вартості українства, проводити дослідження української мови, літератури інших культурних надбань українського народу, розбудовувати широкий спектр суспільних наук.

Наукові товариства ім. Шевченка поза Україною, як і колись, залишаються духовними об’єднавчими центрами української діаспори. Зараз вони стають амбасадорами українознавства у світі, зв’язковими ланками з його університетськими середовищами, що досліджують сучасні виклики для нової європейської держави України, її історію, культуру, економіку та політику.

  

Джерело