о. д-р Роман ОСТРОВСЬКИЙ

Останнє опитування Київського міжнародного інституту соціології (4 – 27 грудня 2022 р.) показало, що Церкві загалом довіряли 51% опитаних (грудень 2021 р), а у 2022 році – вже 44%. Припускаю, що опитування в грудні 2023 року покажуть ще нижчу довіру до голосу Церкви в суспільстві. Яким чином це стосується семінарій та питання формації? Насправді ті кандидати до священства, які навчаються зараз, коли будуть завершувати й отримувати свячення, побачать зовсім іншу картину в суспільстві, аніж коли вони вступали. Для розуміння українського контексту потрібно враховувати трагедію війни, яка, напевно, матиме вплив на суспільство і на семінарійну формацію та навчання. Також ця війна вплине на сприйняття Церкви в українському суспільстві.

Щодо феномену «семінарії», то лише після Тридентського Собору (1545 –1563 рр.) у Католицькій Церкві з’явилися навчальні заклади – духовні семінарії, які діяли як навчально-формаційні інституції. Собор на ХХІІІ сесії (15 липня 1563 р.) видав декрет «Cum adolescentium aetas», яким зобов’язав кожного єпископа створити у своїй єпархії духовну семінарію для навчання та виховання кандидатів до священства. Метою цих закладів було здобуття кандидатом до священства богословської освіти та морального виховання. З часом цей досвід створення семінарій переберуть інші Церкви, в тому числі Православна.

Натомість у сучасному світі «навчання у семінарії» звучить як оксюморон. Бо це передбачає для молодої людини: добровільний вибір закритого способу життя на шість-сім років; зміну звичок; відмову від типового студентського життя. І хоча ми ще маємо тих, що бажають вступати до семінарій, щороку їх меншає, і напевно ця тенденція зберігатиметься. Чи війна призупинить її, а чи пришвидшить, відповісти складно. Проте еміграція та спад народжуваності стануть для семінарій чинниками, які можуть негативно позначитися на кількості абітурієнтів.

Повністю матеріал читайте в паперовій або електронній версії журналу

Джерело