Роздуми про Церкву в Америці
Чи це невідповідно – писати про справи українських католиків у США в розпал розпачливої боротьби України проти російської агресії? Ні, звісно. Відповідь така, бо наші Церкви в Україні й на поселеннях роблять внесок у підтримку цієї боротьби як через капеланів на фронті, так і через надання матеріальної допомоги біженцям і жертвам загалом. Зокрема, українська греко-католицька Філадельфійська архиєпархія вже надала цієї допомоги на суму шість мільйонів доларів. Потреба писати на цю тему актуальна не лише через те, що варто показувати неправдивість заяв Росії, ніби вона провадить «святу війну» супроти західної безбожності й аморальності, уособленої секуляризованою прозахідною Україною. Темою варто займатися ще й тому, що після настання справедливого миру моральна та матеріальна віднова України потребуватиме участі в ній релігійних організацій, у тому числі УГКЦ в США.
Релігійні спільноти діаспори не зможуть забезпечити дієвий супровід і підтримку, якщо їхні внутрішні справи не полагоджені. Ці слова цілковито стосуються УГКЦ у США, чий митрополит і архиєпископ робить енергійні кроки для обнови своєї отари в складних сучасних обставинах.
Відповідні американські реалії були безрадісними вже до початку ковіду (2019 р.) й нового етапу війни (24 лютого 2022 р.). Статистика, що їх стосується, теж не підбадьорює. В 1990 році чисельність постійних жителів США українського походження становила 721 000 осіб, а чотири єпархії УГКЦ гуртували загалом трохи більше ніж 158 000 осіб. У 2017 році чисельність американців українського походження сягнула майже мільйона осіб, проте чисельність українських католиків здрібніла до показника приблизно 40 000 осіб. Якщо в 1960-ті роки у Філадельфійській архиєпархії було приблизно 100 000 українських католиків, то в 2019-ому їх офіційно було тільки 10 000, а насправді до 7000 осіб. Подібний занепад помітний у Канаді, де в 1990 році було майже 202 000 українських католиків, а в 2017-ому – тільки приблизно 48 000.
Чому ж люди покидають свою Церкву? Знеохочуються щодо свого душпастиря? Не погоджуються з католицьким моральним та етичним вченням? Їх приваблює якась інша конфесія або релігія? Вони взагалі втратили свою віру? А чи їхні задекларовані мотиви, принаймні частково, є раціоналізацією певних більш особистісних мотивів, пов’язаних із перелюбством (порушенням подружньої вірності), розлученнями, сексуальними питаннями? Можливо, причина у звичайному лінивстві? Адже дійсно буття українським католиком сповна потребує пожиттєвого навчання (а не тільки катехизації в дитинстві), молитви, посту, милостині, активної участі у складному ритуалі. Це не проста релігія, але в своєму корені вона цілковито проста.
Повністю матеріал читайте в паперовій або електронній версії журналу