​​#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

І ще два слова про Левка Лук’яненка. Це дуже символічно, що його ім’я з 1991 року нерозривно пов’язане з Днем Незалежності України. Хоча тоді, в 1928 році, прості селяни Грицько і Наталка Лук'яненки із села Хрипівка що на Чернігівщині і гадки не мали, яку роль відіграє їхній старший син у відновленні цієї незалежності.

Йому пощастило вижити в часи Голодомору – тато закопав мішок картоплі під стежкою і тим самим врятував родину: червоні «експропріатори», які не один раз обнишпорили весь двір і город, на стежку не звернули уваги. Ця картопля врятувала родину.

Йому пощастило вижити в часи Другої світової, коли його, 15-річного (був записаний 1927 роком) мобілізували в кінці 1944-го на фронт і відправили в Австрію. Потім були Грузія і Закавказзя – служба затяглася аж до 1953 року.

Він міг зробити блискучу партійну кар’єру. Комсомолець, пізніше – член партії, він закінчив вечірню офіцерську школу, а тоді вступив на юридичний факультет престижного Московського університету, після закінчення якого став штатним пропагандистом Радехівського райкому КПРС, а з 1959-го – працівником адвокатури Глинянського району Львівської області. Партія любила таких молодих і активних, тож, за бажання, можна було «далеко піти».

Натомість Левко Лук’яненко обрав шлях свідомої боротьби за справедливість. На Львівщині, куди його направили «на партійну роботу» він створив підпільну Українську робітничо-селянську спілку, одним із пунктів програми якої було конституційне відокремлення України від СРСР. Коли їх викрили – був засуджений до смертної кари і 72 доби провів у камері смертників. А після того дізнався, що розстріл йому «милостиво» замінили 15-ма роками таборів.

Ці табори стали для нього школою виживання, школою людської гідності і школою боротьби. Вийшовши на волю, в 1976 році він знову кидає виклик Системі – стає одним із співзасновників Української Гельсінської Групи. Як наслідок – новий арешт і нове заслання. Нові люди, нові знайомства, нові контакти.

І нові втрати – Левко Лук’яненко мимоволі став свідком останніх днів життя Василя Стуса. «Свобода ніколи не діставалась легесенько, за свободу треба платити стражданнями – ми всі це знали», – казав Лук’яненко.

Повернувшись, у 1990-му році Лук’яненко стає народним депутатом Верховної Ради УРСР першого демократичного скликання. А 24 серпня 1991 року саме в його руках опиняється шкільний зошит, на сторінках якого з’являються слова історичного «Акту проголошення незалежності України». «Ми всі обнімалися, потім мене качали на руках, а я постійно думав, що, якби моє життя закінчилось би прямо зараз, я б знав, що прожив його не марно», – згадував він той день.

Доля йому відміряла щедрі майже 90 років. І до останнього Левко Лук’яненко був активним і цілеспрямованим. У 2016 році частину своєї Шевченківської премії він виділив на будівництво храму святителя Миколая Чудотворця у селі Хотів на Київщині. Від початку російсько-української війни регулярно їздив на передову до наших захисників, а в останні дні працював над агітаційними та мотиваційними матеріалами для бійців.

Детальніше про життя і боротьбу Левка Лук’яненка розповідає наша традиційна рубрика «Історичний календар».

Також на сайті УІНП ви можете прочитати про нього матеріал під назвою Із когорти праведників: Левко Лук’яненко.

І ще раз нагадуємо, що будемо раді бачити вас завтра в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдана на вечорі пам’яті «батька української незалежності».