З мамою, сестричкою і братом тікала з рідного Херсона, щоб залишитися живою. Потім в домі у Бобровому Куті ховалася під ліжком та у льосі. Аби вціліти, бо наздогнала окупація. І знову-таки в дорогу.
Ціпенієш, коли такими спогадами ділиться дитина. Вікторії зараз 10-ть. І перший рік великої війни її родина змушена була постійно кудись їхати. Та зі звільненням підшефного нам за проєктом «Пліч-о-пліч» села, повернулися до оселі бабусі.
Щоправда, після «панування» тут ворога мала побачила будинок не таким вже й ошатним. Побиті дах, вікна та двері. Рясно посічений фасад.
Втім вже кілька днів поспіль вона спостерігає за роботою наших будівельників. На її подвір'ї ті почали демонтувати понівечене і зводити нове.
Саме заради майбутнього наших хлопців та дівчат маємо відбудовувати все зараз. Бо руїн і сліз й так чимало випало на їхнє дитинство.
