Тарас Байцар

Назва книжки «Патологія духовности» для українського читача може звучати доволі провокативно, однак лише на перший погляд. Українці за останні роки пандемії, особливо повномасштабної війни, стали свідками різноманітних патологій релігійності, Церкви, християнства у таких масштабах, що, здається, єдиним зціленням для них може бути лише божественна хірургія рівня нового Всесвітнього потопу чи апокаліптичного Страшного Суду. Досвід війни, яка досі триває, показує, що найстрашніше зло, справжній сатанізм і одержимість виглядають не зовсім так, як у голлівудських страшилках про екзорцистів.

Творці війни проти України і ті, які освятили її своєю проповіддю та молитвою, – «віруючі» християни з повним набором правильно збережених церковних канонів, літургій і традицій. Законні рукоположення священників із гарантією на дію Святого Духа, читання Святого Писання, неухильне виконання древнього молитовного правила, молитви перед чудотворними іконами і набожність до Матері Божої не стали запобіжниками того, що Церква Христа перетворилася на його протилежність – «легіон», служницю кесаря і сатани. Виявляється, в личині екзорциста може критися сатана, віра може бути зараженою, духовність – радикально спотвореною. Очевидно, не все так просто з людською духовністю. Мають бути певні критерії, які визначать її здоров’я та хворобливі стани, як також певні підходи до її терапії. Це перша причина того, чому варто прочитати книжку отця Кшиштофа Ґживоча. Але не єдина…

Повністю матеріал читайте незабаром в паперовій або електронній версії журналу

Джерело