«Бог, щоб закохатись у душу, дивиться не на велич її, а на глибину покори».

Св. Йоан від Хреста

З отцем Мартиніяном я познайомилася у квітні 1995 року. Для мене отець Мартиніян – приклад покори, він був вірним Господеві. У своі 83 роки отець Мартиніян щодня служив Святу Літургію в селі Званівка Бахмутського району Донецької области. Коли погіршало його здоров‘я, служив Святу Літургію в хатині по вулиці Миру, де мешкав.

Йдучи ввечері з праці, ми заходили помолитися разом з отцем Мартиніяном.

Запам’ятала молитву, яку він промовляв по завершенні Святої Літургії:

«Як в полі просяться покоси, щоб їх пов‘язано в снопи, так днесь Тебе слуга Твій просить: Своїм слугою мене зроби.

Прийми від мене, замість жертви, те серце, що Твоє давно, бо серед світу стане мертве, загубиться воно.

Всім ласки з рук Твоїх пливуть, благослови мій земний путь».

Умів вислухати, дати пораду, співчутливий, добрий, знаходив потрібні слова.

Три роки отець Мартиніян служив у Званівці, а також допомагав отцям у селах Верхньо-Кам‘янському і Роздолівці.

Отець Мартиніян пережив багато страждань, відбуваючи покарання в таборах Іркутськоі области – Віхорівка та інших.

Після звільнення в 1957 році не зміг повернутися на Західну Україну – було заборонено, тож мусив оселитися на сході України, працював бетонувальником, арматурником у містах Донецької области – Слов‘янську, Горлівці, Волновасі, Маріуполі.

Був терпеливим у хворобі, ніколи не скаржився на болі.

Помер чернець 2 червня 1998 року, тіло перевезли до Львова 4 червня 1998 року й поховали в с. Малехові на Василянському цвинтарі.

Отець Мартиніян завжди говорив: «Немає більшого щастя і більшої радости на світі, як свідомість того, що ти вірно служиш Богові».

Де немає місця для Христа

Сестра Іванна Павла (Згромадження святого Йосафата)

Джерело