Святий Іларіон Великий

Св. Іларіон Великий народився 291 року в Палестині, близько міста Гази. Хоч він був поганським юнаком, проте мав добру вдачу й визначався такою милою поведінкою, що як ходив в Олександрії до школи, то всі його любили.

Коли пізнав Христову віру, то прийняв її щирим серцем і охрестився. Було йому тоді приблизно п’ятнадцять років. В тому часі жив у пустині славний пустельник св. Антоній. Оповідання про його святе життя так захопило Іларіона, що він одного дня вибрався до нього в відвідини. Зустріч із ним зробила на Іларіона таке сильне враження, що він одягнувся в чернечу рясу і прожив зі св. Антоніем два місяці в пустині, намагаючись наслідувати його чернече життя. Згодом, як побачив, що до св. Антонія приходить багато людей, які шукали уздоровлення від своїх недуг, то вирішив пошукати собі спокійнішого місця, де міг би вести Богу посвячене життя на самоті. Попрощавшись зі св. Антоніем, він вернувся з кількома ченцями додому, де вже не застав при життю своїх батьків. Тоді він частину належного йому маєтку роздав між братів, решту між убогих, а сам, без ніяких засобів, пішов у пустиню і оселився над морем, недалеко палестинського міста Маюма. Сталося це приблизно 307 року.

Хоч Іларіон був делікатної будови й дуже вразливий на холод та спеку, проте провадив у пустині тверде життя. Він мізерно одягався й мало їв; спочатку їв тільки раз-у-день по заході сонця, і тоді споживав усього п’ятнадцять фіг. Коли йому докучали тілесні спокуси, то він говорив до свого тіла: “Я подбаю про те, щоб ти, осле, не копав. Я годуватиму тебе соломою, замість кукурудзою; я доти обтяжуватиму тебе й мучитиму, аж ти зачнеш думати про те, якби то роздобути скоріше трохи ‘Іди ніж розкоші.” Водночас він почав іще менше їсти і деколи по три-чотири дні не брав поживи до уст, а при цьому, в дусі вмертвіння, перекопував землю. Щоб заробити собі на хліб, то, за звичаєм єгипетських черців, виплітав кошики і продавав їх. Чотири перші роки він мав тільки буду, сплетену з очерету, а згодом поставив собі маленьку келію. Коли мав двадцять перший рік, то побачив, що самими фігами трудно піддержувати життя, і тоді почав уживати городини, хліба й оливи. Але як почав старітися, то став подвоювати свою покуту, щоб добре приготовитися до смерти.

Крім зовнішньої твердої покути, мав Іларіон чимало душевних страждань. Раз мучила його душевна посуха й тривога, іншим разом нечисті зображення. Коли такий тягар спадав на його душу, він доти гаряче молився, аж спокуса уступилася і спокій вернувся до його душі.

По двадцяти роках життя в пустині почав Іларіон помагати людям чудами в їхніх стражданнях. Це зробило широко відомим його ім’я, і до нього почали прибувати мужчини з .бажанням вести з ним спільне чернече життя. Тоді, за почином Іларіона, постав у Палестині перший манастир. Таким чином став Іларіон батьком християнського чернецтва в Палестині, так як св. Антоній в Єгипті. Згодом, на зразок першого Іларіонового манастиря, збудовано в Палестині ще більше манастиррів, іцо їх Іларіон відвідував у назначені дні. Одного разу під час таких відвідин він побачив велику юрбу поган, що посходилися були, щоб спільно принести жертву своїм поганським божкам. Засмучений їх ідолопоклонством, Іларіон залився слізьми та почав молитися за них до правдивого Бога. Побачивши Іларіона, що приймав їх з любов’ю і оздоровляв їх недужих, вони прийшли до нього просити собі його благословення. Тоді він почав повчати їх і просити, щоб віддали честь правдивому Богові, замість камінню. За Божою ласкою його сердечні слова зробили на них таке сильне враження, що вони відразу заявили готовість стати християнами і навіть попросили його, щоб їм вибрав місце під будову церкви. їх жрець, що вже був зібраний до приношення поганської жертви, зголосився на науку катехизму.

Коли Іларіонові було шістдесят п’ять літ, то його святе життя й чуда зробили його таким славним у Палестині, що люди, духовні і світські, цілими юрбами почали приходити до нього. ЦІ відвідини, а також духовний провід численних черців, стали йому таким тягарем, що він вирішив покинути Палестину та перейти в якесь відлюдне, спокійне місце. Коли, люди довідалися про те, то десять тисяч народу зібралося перед манастирем, щоб його задержати на старому місці. Тоді він сказав їм, що він доти не буде їсти й пити, доки вони не дозволять йому відійти. Люди далі не вступалися з-перед манастиря. Коли ж опісля побачили, що він справді перестав їсти й пити, то по сімох днях вижидання всі порозходилися додому.

Коли люди відійшли, Іларіон узяв із собою сорок найсильніших черців та помандрував з ними в Єгипет. Тут зайшов у те місце над Червоним морем, де колись проживав св. Антоній, та з великою любов’ю відвідав кожне місце, де св. Антоній молився, управляв городець, насаджував виноград, спочивав по денних трудах. Після того він тільки з двома учнями замешкав у пустині коло Афродитополя, де почав на самоті вести життя молитви й стриманости. Коли ж по якомусь часі люди почали звертатися до нього, так як до наступника св. Антонія, він тайком пустився в напрямі міста Олександрії, щоб там знайти собі спокійніше місце.

У тому часі став цісарем Юліян Відступник. Тоді погани з Гази, які пам’ятали скільки їх людей навернув Іларіон до Христової віри, розвалили з пімсти його манастир, а його самого вирішили вбити. На щастя, вислані за ним у погоню вояки не могли його знайти, і він остався між живими. Після того він перейшов з Єгипту до Сицилії, а опісля до Дальмації, щоб на самоті провести решту свого життя. Та хоч як він бажав остатися нікому невідомим, то це йому не вдавалося, бо його робили славним його чуда, а також його безкорисливість, бо він ні від кого не приймав за свою поміч ніякого дару. Коли він перебував у Дальмації, великий землетрус навістив цю країну, а після того була ще велика небезпека, що море заллє місто Епідавр. Налякані мешканці привели Іларіона над берег моря, щоб він вирятував їх від нещастя. Він зараз зробив на піску три хрестики, а опісля простягнув свої руки в сторону моря. Морські хвилі, наче висока гора, негайно відвернулися від берега і не залили міста.

Після того чуда Іларіон однієї ночі сів до човна і поплив до острова Кипру. Тут він оселився на самоті коло міста Пафос. Коли йому було вісімдесят літ, він написав до св. Гесихія, свого вірного учня, листа-заповіт, що ним переказав йому все своє багатство, тобто: свою євангелію, міховину, сорочку, каптура й короткого плаща. Коли Іларіон занедужав, його почали відвідувати багато людей із Пафос. Між ними був теж св. Епіфаній, що опісля написав його життєпис, а також жінка Констанція, що її дочку й зятя він урятував від смерти, помазавши їх оливою. Св. Іларіон казав їм присягнути, що зараз по смерти вони поховають його в його власнім городі. Перед самою смертю він говорив своїй душі: “Виходь! Чого боїшся? Виходь, моя душе! Чого сумніваєшся? Це вже буде близько сімдесят літ, як ти служиш Богу, і ти боїшся смерти?” По цих словах він відразу віддав Богу духа і був негайно похований, так як він цього собі бажав.

Св. Іларіон Великий, батько християнського чернецтва в Палестині, великий чудотворець і святець, закінчив своє життя приблизно 371 року. Його життя, крім св. Епіфанія, описав теж св. Єронім.

“ЖИТТЯ СВЯТИХ”, Том ІV-ий, авторства Впр. о. А. Г. Труха, ЧСВВ, позволяється видавати.
Дано в Вінніпегу, Ман., 3-го лютня, 1960.
о. Б. Слобода, ЧСВВ. Протоігумен
Ч. Орд. 28-60.
Дозволяється друкувати.
Торонто, 26-го лютая, 1960.
+Ізидор — Єпископ
Друкарня ОО. Василіян — Торонто, Канада.

21 жовтня — день святого Іларіона.

#святий_Іларіон #Іларіон #святий_Іларіон_Великий #календар #УГКЦ #Церква