Славний у католицькім світі Учитель Церкви, св. Іван від Хреста, народився в Еспанії 1542 року. Втративши дитиною батька, він був примушений, як убогий сирота, вчитися на ткача, щоб мати можливість заробляти собі на хліб. Коли ж незабаром виявилося, що він до такої праці зовсім нездібний, то він став слугою в лікарні. На його щастя, йому було тоді також можливим ходити на науку до колегії ОО. Ісусівців. Найкращою його прикметою в тому часі була його побожність; зокрема, він уже тоді накладав на себе різні суворі покути.

Коли Іван мав двадцять один рік, то покинув світ і вступив до манастиря ОО. Кармелітів, щоб серед них вести Богу досконало посвячене життя. ОО. Кармеліти мали в тому часі два чернечі устави. Старий устав із суворими правилами, і новий із легшими, що його, за дозволом Папи, придержувалися тодішні кармеліти. Коли Іван зложив свої чернечі обіти, то, на його власне прохання, йому дозволили держатися старого, твердшого уставу. Він бажав також бути в Чині тільки братом-помічником, але на це настоятелі не згодилися. Після цього він скінчив успішно свої богословські науки, і 1567 року був висвячений на священика.

Як чернець, він визначався тим, що любив суворі вмертвіння, тихе, відокремлене життя й високу, контемплятивну молитву. Тому, що його Чин держався легшого уставу, то він згодом хотів перейти до суворішого Чину ОО. Картусіян.

Але до ОО. Картусіян він не пішов. Саме в тому часі він стрінувся з св. Тересою Авільською, що засновувала чоловічі й жіночі кармелітські манастирі з старим, твердим уставом. Пізнавши святість о. Івана, св. Тереса з Авілі намовила його, щоб він остався в Чині ОО. Кармелітів та поміг їй заснувати чоловічий манастир т. зв. Кармелітів босих, що мав держатися старого суворого уставу. Тому, що це було згідне з його власними бажаннями, він згодився піти за думкою св. Тереси. Незабаром він спровадився до одного вбогого, зруйнованого домику, наче вбогого Вифлеєму, і розпочав своє життя найбільшого самозречення та досконалости. По двох місяцях до нього пристали ще два інші кандидати, і 1568 року вони склали, згідно з старим кармелітським уставом, свої чернечі обіти-приречення, що будуть в убожестві, чистоті й послусі перебувати аж до смерти в манастирі т. зв. ОО. Кармелітів босих. Тоді о. Іван прийняв нове чернече ім’я — Іван від Хреста.

Вістка про заснування манастиря ОО. Кармелітів босих розійшлася між людьми дуже скоро і була прийнята так прихильно, що незабаром св. Тереса заснувала чотири нові чоловічі манастирі. Їхньою душею став о. Іван. Його приклад сильно потягав інших черців до любови самоти, покори й умертвіння. Але одночасно, він мав багато прикрих досвідчень. Це сам Бог таким чином очищував його серце від усіх природних немочей і прив’язань. Попереду він мав багато солодких потіх на молитві, коли розважав про Бога, його прикмети й дії. Тепер затяжів над його душею брак усякого потішення. Його почала мучити душевна посуха, внутрішні неспокої, скрупули, відраза до духовних вправ, нестерпні спокуси. Найтяжче мучили його великі скрупули й внутрішнє опущення. Ці свої прикрі переживання він описав згодом у своїй книжці п. з. Темна ніч душі. В тому часі він жив у такому внутрішньому затемненні, наче б його Бог зовсім опустив. Але помалу це прикре досвідчення минулося і його душу наповнило знову внутрішнє світло та солодке почуття великої любови до Бога.

В 1571 році о. Іван стає духовником й сповідником черниць в місті Авілі. В час перебування о. Івана в Авілі спала на нього несподівано велика прикрість. Ті старі кармеліти, шо держалися легшого уставу, почали домагатися, щоб він відрікся старого уставу і пристав до них. Коли ж він рішуче цьому спротивився, вони силою забрали його до свого манастиря і дев’ять місяців держали його ув’язненого на хлібі й воді в темній келії. Святий в’язень зовсім цим не журився й ні на кого не нарікав. Тільки молився і писав свої гарні духовні вірші. Його терпеливість і повна здача на Бога були Богові такі милі, що Він посилав йому надзвичайні небесні потішення. Про своє терпіння він згодом сказав: “Не дивуйтесь, що я люблю терпіння; Бог дав мені високе розуміння його вартости тоді, коли я був у в’язниці в Толедо.” На дев’ятому місяці йому вдалося щасливо вийти з в’язниці. Після цього він уже без перешкоди перейняв настоятельство в призначенім йому манастирі.

Щоб кожний чернець Кармелітського Чину міг спокійно держатися старого або нового уставу, Апостольський Престол створив 1580 року дві окремі чернечі області-провінції. Полагодженням цієї справи о. Іван мало займався, бо в тому часі він писав свої цінні твори, що за них Апостольський Престол признав йому почесне названня — Учителя містичного богослов’я. В цих творах він давав свої поучення про містику, тобто про пізнавання Божих таємниць і вічного життя через затоплення в релігійних розважаннях і внутрішні об’явлення. У своїх поученнях про контемплятивне життя він підкреслював, що воно спирається на тісній злуці з Богом через любов. Він писав: “Нема кращого або потрібнішого діла, як любов… Ми були створені до любови… Бог не користується нічим іншим, тільки любов’ю… Так як любов є злукою Отця з Сином, так вона є злукою людської душі з Богом.” До контемпляції, тобто до глибокого розважання про Бога й релігійні речі, доходимо через любов, що спирається на живій вірі, яка єдина лучить нас із безконечним Богом. Одночасно з високою контемпляцією він лучив надзвичайно суворі тілесні вмертвіння; він спав тільки дві-три години, а решту ночі проводив на молитві перед Найсв. Тайнами. В Бога просив собі часто трьох речей: щоб ні один день не проминув йому без якогось терпіння, щоб не вмер під час настоятельства та щоб закінчив своє життя в пониженню й погорді. Він був часто такий затоплений у Бозі, що тільки з великим трудом міг відірватися від молитви та займатися дочасними справами. Ця його велика любов до Бога проявлялася нераз особливою ясністю на його обличчі, передусім по відправі Служби Божої. Він мав теж від Бога великий дар розпізнавання правди про Божі речі, а також роблення чудес; нераз він чудесним способом подавав поміч своїм манастирям у дочасних потребах.

Коли 1582 року вмерла св. Тереса, прийшло до непорозуміння між самими Кармелітами босими. В тому часі о. Іван хоч належав до настоятелів, мав багато прикрощів від таких черців, що мали на чернечі справи інші погляди. Через ті непорозуміння головний намісник Чину звільнив його від усякого настоятельства і, як звичайного черця, відіслав до далекого манастиря між горами. Тут він цілі дні проводив на молитві, а про свої переживання в тому часі він говорив: “Я приношу менше гріхів до сповіді, як я є між скелями, ніж як я є між людьми.”

Коли противники о. Івана почали збирати різні докази проти нього і чванитися, що можуть викинути його з Чину, він тяжко занедужав. Повідомлений своїм протоігуменом, що він може вибрати собі на проживання один із двох манастирів, він вибрав той, що в ньому був настоятелем один з його противників.

Тяжка подорож погіршила його здоров’я, але він терпеливо переносив великі болі й кілька операцій. Його положення погіршувала ще жорстока поведінка настоятеля. Коли це дійшло до відома протоігумена, він приїхав відвідати о. Івана і зробив усе можливе для зменшення його прикрощів. При цій нагоді він теж гостро напімнув немилосердного настоятеля; завдяки цьому напімненню настоятель пізнав свою провину і щиро розкаявся.

Тяжка недуга о. Івана тривала майже три місяці. Умер по великих терпіннях 1591 року. Умер оповитий чорною хмарою упередження, що його несправедливо викликали в Чині проти нього два недосконалі настоятелі, не зважаючи на те, що він був співзасновником Чину і перший розпочав жити в ньому згідно з його уставом.

Зараз після його смерти хмара упередження розвіялася, а на її місце засяло світло чеснот помершого і загального признання для них. Духовенство і світські поспішили юрбами на його похорон. Апостольський Престол прослідив його життя, а ствердивши його геройські чесноти, вписав ім’я Івана від Хреста між святих.

Св. Тереса була такого погляду, що св. Іван від Хреста не був надзвичайної освіти, але він був надзвичайно чистою душею, що їй Бог додавав великі просвічення й розуміння духовних речей. Це потверджують його твори: Вхід на Кармельську гору, Темна ніч душі, Живе полум’я любови й Духовна пісня. Це потвердив згодом Апостольський Престол, що за його глибокий виклад містичного богослов’я проголосив св. Івана від Хреста 1926 року — Вчителем Церкви.

“ЖИТТЯ СВЯТИХ”, Том ІV-ий, авторства Впр. о. А. Г. Труха, ЧСВВ, позволяється видавати.
Дано в Вінніпегу, Ман., 3-го лютня, 1960.
о. Б. Слобода, ЧСВВ. Протоігумен
Дозволяється друкувати.
Торонто, 26-го лютня, 1960.
+ Ізидор — Єпископ
Друкарня ОО. Василіян — Торонто, Канада.

24 листопада — святого Івана від Хреста.

#святий_Іван_від_Хреста #Іван_від_Хреста #святий_Іван #Іван #календар #УГКЦ #Церква