Святий ІВАН БЕРХМАНС

  • Автор допису:

Флямандський швець, Карл Берхманс, мав п’ятеро дітей. Він виховував їх надзвичайно дбайливо. Щоб вони не навчилися чого злого від тих челядників, які вчилися шевства в його робітні, то з роках шкільної науки його діти мешкали в кревних і звідти ходили до школи.

Його семилітній син Івась проживав тоді в своєї бабуні. Коли вона противилася тому, щоб він кожного дня зривався досвіта і спішив до церкви, щоб послужити до двох-трьох Служб Божих, то хлопчина відповідав: “Чи може бути краще місце, де можна б скоріше й певніше чогось навчитися?” Так думав малий Івась про церкву й св. Службу Божу. А як часом по науці прийшов додому і не було кому відчинити йому дверей, то він спішив до поблизької церкви, де кілька разів проказував свою вервичку. Провівши доволі часу на молитві, він знову вертався додому, знов дзвонив у дзвінок, і аж тоді хтось відчиняв йому двері.

У тому часі, коли він ходив до школи, зробився був йому на лиці прикрий боляк. Хоч він терпів великий біль, однак ніхто ніколи не чув, щоб він нарікав; його приятелі подивляли його надзвичайну терпеливість. Коли сильніші товариші били його часом і знущалися з нього, він ніколи не боронився і ні в кого не просив порятунку. Всі бачили, що Івась є лагідної вдачі.

На вулиці з дітьми можна було побачити його дуже рідко. Але як його мати дістала параліч, то він дбайливо доглядав замість неї молодших дітей, хоч йому було тоді тільки-но дев’ять років.

Коли йому було дванадцять років, він забажав вивчитися на священика. За намовою прихильного йому управителя школи згодився батько дати його до іншого інституту, де один священик на своєму приходстві приготовляв школярів на майбутніх священиків. Як звичайно, Івась і тут був у всім перший. Кожного ранку служив до Служби Божої, а робив це так охоче, побожно й дбайливо, що люди довго ще опісля згадували того вівтарного дружинника, що так виразно відповідав при Службі Божій і захоплював їх своїм невинним та святим виглядом.

Івась був високого росту, здорової будови й пильнував щоденної праці, що, природно, вимагало достатньої поживи. Однак він їв мало й байдужно, ніколи не нарікав на те, що йому подавали, так що його побратими жартували собі з нього, що тоді, коли він сидів за столом, то відбував якусь подорож. Така стриманість Івася в їді була його добровільним умертвінням, або випливала з глибокого перейняття духовними й науковими роздумуваннями.

Він любив ходити до церкви й слухати проповідей. Говорив мало, вчився багато, так що о. настоятеяль мусів відривати його від книжки й посилати між хлопців, щоб побавився з ними якою грою. Тоді він так чемно й весело забавлявся зі своїми товаришами, що вони охоче приймали його до свого гурту. Він ні з ким не сперечався і пробував не доводити ні до якого замішання між грачами. Коли забава ставала надто гарячкова, а він мав нагоду, то неспостережно відходив від гурту набік і в тихім кутку набожно молився.

Іншою прикметою Івася було те, що він був готовий до помочі іншим учням. Нераз помагав теж домашній службі. Серед своїх шкільних побратимів, хоч іще молодий, він був поважний, суворий, мовчазний, пильний у науці і побожний. Одночасно він був приязний і милий для всіх товаришів, які любили його, не зважавши на те, що він був у всім кращий від них і найбільше люблений настоятелями. Товариші поважали й любили його тому, що переконалися, що його побожність не була фарисейська, але випливала з великої любови до Ісуса Христа.

Коли Івась відбував свою першу сповідь, то з таким жалем оскаржувався зі своїх маленьких провин, що заливався сльозами. Священик від зворушення й подиву теж плакав і перед розрішенням якийсь час надумувався, бо не був певний, чи там був який гріх вистачальний до розрішення. А як приймав перше св. Причастя, то його лице виглядало якесь неземне. Разом з любов’ю до Ісуса Христа, зродилася в душі Івася сердечна любов до Божої Матері. Його очі займалися якимсь любим світлом, як хто згадав при ньому ім’я Пресв. Діви Марії. Коли минав її статую, то завжди проказував молитву на її честь. Як виходив з церкви, то кожного разу клякав насамперед перед її вівтарем. З великою приємністю спішив кожного року до поблизького відпустового місця Божої Матері; дорогою ввесь час мовчав і молився на вервиці.

З такої любови до Пресв. Діви Марії випливала його любов до ангельської чистоти. Він беріг її більше, ніж ока в голові. Ніколи не дозволяв, щоб хтось діткнувся його, а як хто був свавільний у розмові, то від нього він держався здалека, його захоплювала краса чистоти і він, захоплений нею, відсував від себе найменшу річ, що могла б кинути тінь на його юнацьку чистоту.

Коли Івасеві було чотирнадцять років, на нього спав великий удар. Одного дня батько закликав його додому і заявив, що через недостатки в родині він мусить покинути школу і помагати батькові заробляти на прожиток родини. Ця несподівана заява так засмутила його, що він упав батькові до ніг і почав сильно плакати. Коли по якомусь часі заспокоївся, то сказав батькові, що він є переконаний, що Бог кличе його до священицького стану. Одночасно заявив, що як батько не зможе помагати йому, то він спробує сам старатися про свій прожиток. Сильний плач і постанова Івася стати Божим слугою зробили на батька таке надзвичайне враження, що він змінив свою думку і дозволив синові ходити далі до школи. Спаралізована мати також одобрила синове рішення. На його щастя, його прийняв безплатно до свого дому, як учня й слугу, один місцевий священик, а згодом один катедральний канонік у місті Мехліні, що провадив школу для шляхетських дітей. В домі каноніка всі його любили, бо він був завжди працьовитий, побожний, услужний і милий. Канонік так полюбив його, що брав його з собою всюди, куди йшов. Коли канонік ішов на засідання капітули, то завжди брав Івася з собою. Під час засідання Івась ішов до церкви, клякав перед вівтарем Божої Матері і сердечно молився. Майже кожної неділі в тому часі він слухав навколішках Служби Божої і ніколи не опускав проповіді ні вечірні.

В Мехліні Івась ходив спочатку на науку до місцевої духовної семінарії, а 1615 року записався на науку до колегії ОО. Ісусівців, що тоді була тільки-но відчинилася. На цю зміну школи могла вплинути слава про святе життя деяких членів нового Чину та їх апостольську працю над закріпленням і обороною католицької віри перед наступом протестантської єресі. В тому часі він був такий пильний, що нераз, прислонивши світло, щоб не разило в спальні інших побратимів, цілу ніч просиджував із книжкою в руках на своїм ліжку.

До науки він прикладався з бажання приподобатися Богові та зробити себе здібним до його служби. Вночі нераз довго молився біля свого ліжка. З охотою вписався до Марійської Дружини, а також інших потягав до членства в цім товаристві Пресв. Богородиці. Кожного дня проказував на її честь окремий молебен, кожного тижня і перед її святами постив, а також виконував тоді в дусі покути якусь прикру роботу.

У часі свого перебування в колегії почув Івась у своїй душі Божий поклик, щоб вступив до манастиря. Прийшовши поволі до сильного переконання, що це Божа воля, він почав приготовлятися до цього досконало Богові посвяченого життя. Насамперед роздав усі свої заощаджені гроші вбогим і на Служби Божі. Опісля зложив обіт, що буде старатися виконати свою постанову щодо вступлення до Ісусового Товариства. Після цього написав листа до батьків з повідомленням про свій намір та проханням, щоб вони одобрили його рішення.

Івасів лист спав на батьків наче грім. Вони не могли зрозуміти його рішення про вступлення до манастиря, тому пробували всіма способами змінити його постанову. Цей спротив батьків був для нього надзвичайно прикрий, але він не міг змінити свою постанову, бувши сильно переконаним, що Бог напевно кличе його до досконалого життя в чернечім Чині. Побачивши, що ніякі зусилля не могли захитати сина в його св. постанові, батьки вкінці погодилися з його рішенням і поблагословили його на нове життя в манастирі. В 1616 році міг Івась уже без ніякої перешкоди вступити до новіціяту, де молоді студенти переходять першу пробу, чи вони надаються до чернечого стану.

На новіціяті Івась мав добрий вплив на інших новиків і навіть священиків, що за його прикладом вони почали відвідувати перед нічним спочинком Пресв. Євхаристію, а також особливим способом почитати св. Йосифа. Цей побожний звичай триває в Чині ОО. Ісусовців до цього часу.

Особливою прикметою Івася була жертвенна відвага. Пізнати це з тієї постанови, що її він зазначив у своєму записнику: “Нехай я скоріше вмру, ніж я мав би з розмислом нарушити найменший порядок чи правило. Я хотів би скоріше втратити своє здоров’я, як зберегти його незахованням правила.” Ввесь час новіціяту мусів учитель новиків здержувати його від різних покут, що їх він хотів робити без уваги на своє здоров’я.

Про Івася, як новика, склав учитель новиків таке засвідчення: “Ми всі, що мали щастя з ним жити й знати його, були однієї думки про його святість. Він провадив між нами дійсно ангельське життя, до чого причинилася велика невинність його серця, скромність у поведінці, дивна ввічливість і достойне уложення, спокійне діяння, видержливість у всіх добрих постановах, скорий і досконалий послух, його рідкісна второпність у кожній справі, ревність у кожній праці, при чім він ніколи навіть на хвилину не забував на приявність Бога, так як ті ангельські духи, що завжди ходять перед його обличчям.”

Після новіціяту Іван Берхманс виїхав до Риму кінчити богословські науки. У Римі мешкав він у Римській Колегії ОО. Ісусівців. З яким духом забирався Івась до науки, то пізнати з тих думок, що їх він записав про це в своїм деннику. А він пише: “Я вступив до манастиря, щоб працювати, а не дармувати. Єретики такі дуже пильні в набуванні знання, що його вони опісля використовуватимуть проти Ісуса Христа, а ти мав би вдоволятися тільки звичайною пильністю, не зважавши на те, що маєш боронити нашого Спасителя? Люди на світі забираються до науки з такою великою пильністю, бо надіються в нагороду марної слави, а тобі мало б менше ходити про Божу славу, ніж їм про їх власну? Я мушу так пильнувати науки, щоб не втратити ні найменшої хвилини, і завжди записуватиму все гідне уваги в розправах схолястиків.” Завдяки таким поглядам і постановам у справі науки, Івась не тільки скоро дігнав своїх побратимів у школі, але здобув собі навіть особливе відзначення за поступ у науці.

У 1621 році Івась здав з найкращим успіхом свій останній перепит з філософії. Після цього він несподівано занедужав на запалення легенів. Коли знайомі довідалися про це, почали негайно відвідувати його. Одному лікареві він тоді сказав:
— Ідемо, пане, ідемо.
— Куди?
—До неба.
— Я певний, що ви не забудете про мене, як там будете.
— О, ні; я молитимусь за вас.

Іншим відвідувачам говорив на прощання: “Бувайте здорові, брате, бувайте здорові. Я відходжу до неба.”

У тому часі він голосно молився і висказував свою вдячність настоятелям та братам, а передусім Чинові. Коли йому принесли останній раз св. Причастя, він клякнув і зробив урочисте віровизнання. Прийнявши св. Причастя й св. Тайну Оливопомазання, при чім він голосно відповідав на всі священикові заголошення, він сказав священикові пошепки: “Якщо Ваша Всечесність уважали б це за відповідне, то прошу сказати моїм Отцям і Братам, що моєю найбільшою потіхою, яку я відчуваю, є те, що з часу вступлення до Чину я не пригадую собі, щоб я коли допустився навіть малого добровільного гріха, ані не пам’ятаю, щоб я добровільно нарушив хоча б одне з наших правил чи не послухався якого розпорядження моїх настоятелів. Але я полишаю все Вашому осудові.” Це були слова дійсно святого черця.

Незабаром він спокійно віддав Богу свою святу душу, держачи в руках хрестика й книжечку з чернечими правилами. Умер Іван на двадцять другому році життя.

Коли Апостольський Престіл прослідив його геройські чесноти і ствердив правдивість трьох чудес, що сталися за його заступництвом, то 1888 року проголосив його святим.

Св. Іван Берхманс, молодий студент-чернець, останеться назавжди досконалим зразком до наслідування для тієї католицької молоді, що бажає йти високою дорогою життя.

“ЖИТТЯ СВЯТИХ”, Том ІV-ий, авторства Впр. о. А. Г. Труха, ЧСВВ, позволяється видавати.
Дано в Вінніпегу, Ман., 3-го лютня, 1960.
о. Б. Слобода, ЧСВВ. Протоігумен
Дозволяється друкувати.
Торонто, 26-го лютня, 1960.
+ Ізидор — Єпископ
Друкарня ОО. Василіян — Торонто, Канада.

26 листопада — святого Івана Берхманса.

#святий_Іван_Берхманс #Іван_Берхманс #Іван #святий_Іван #календар #УГКЦ #Церква