Владика Іван Слезюк, єпископ Станіславівський, блаженний Української Греко-Католицької Церкви

Владика Іван Слезюк, єпископ Станіславівський, блаженний Української Греко-Католицької Церкви

Владика Іван Слезюк, єпископ Станіславівський,
блаженний Української Греко-Католицької Церкви

Дитячі роки та освіта

Майбутній мученик УГКЦ народився 14 січня 1896 року у с. Живачів, Обертинського (тепер — Тлумацького) району, Станиславівської області у родині заможних селян. Сім’я була поліконфесійною: батько — Микола Слезюк був греко-католиком, а мама — римо-католичка, яку 1945 року разом з двома сестрами депортували до Польщі. Хлопчина зростав дуже тихим та побожним, з ранніх років мав любов до Церкви та церковної літератури.

Зростання у заможній сім’ї дозволило малому Іванові навчатися у школі. Відбувалося це із 1904 по 1908 роки. Згодом за сприяння сільського пароха отця Івана Однорога юнак вступає до Коломийської гімназії, яку завершує у 1917 році. З 1918 року навчався в Станиславівській духовній семінарії.

Священниче служіння

Після закінчення семінарії у 1923 році був рукоположений на священника єпископом Григорієм Хомишиним. Після свячень отець Іван відразу був призначеним сотрудником катедрального собору Воскресіння Христового. Також працював священником-катехитом польських шкіл м. Станиславова, в чоловічій і жіночій гімназіях ім. Скарбовського, у державному чоловічому ліцеї, у звичайному загальноосвітньому чоловічому польському ліцеї. До 1939 року був духівником монастиря сестер Милосердя св. Вінкентія. У монастирі сестер Служебниць Святого Вікентія був духівником, та виховував у якості катехита 123 дітей, які знаходились у захисті «Пресвятої Тройці» при монастирі. З 1935 року був радником у церковному суді Станіславівської єпархії у шлюбних справах аж до 1938 року. У часи німецької окупації о. Іван Слезюк працював катехитом у торговій школі та сотрудником катедрального собору.

У квітні 1945 року з рук владики Григорія Хомишина о. Іван отримав єпископські повноваження на випадок арешту останнього. Єпископське рукоположення отця Івана Слезюка припало на період, коли радянська влада вдруге приходить на територію Галичини. У тому часі більшовики розпочали ліквідацію ГКЦ. Церква відігравала значну суспільно-політичну роль в житті галицьких українців, що перешкоджало більшовикам, повноцінно контролювати дії населення.

Після єпископських свячень та арешту єпископату ГКЦ Іван Слезюк залишається в Станіславові, де сповняє свою душпастирську діяльність, як священник до червня 1946 року.

1 червня 1945 року була складено постанову на арешт. У матеріалах про злочинну діяльності Слезюка Івана Миколайовича вказано: «Слезюк, проживаючи до возз’єднання в 1939 році Західної України з УРСР, як священиккатехит, викладаючи релігію в школах міста Станіслава активно провадив антирадянську агітацію серед населення виховував молодь в дусі ненависті до Радянської влади і комуністичної партії(більшовиків). В період німецької окупації, 1941–1944 роки, неодноразово проголошував населенню в Церквах міста Станіслава послання єпископа Хомишина вороже настроєного до Радянської влади, а в часи викладання релігії в Торговій школі провадив антирадянську роботу серед учнів і наголошував на боротьбі проти Радянської влади. Серед священиків проводить організовану антирадянську роботу, направлену на зрив заходів, які організовує Радянська влада на Західних землях України».

Владика Іван Слезюк був заарештований 2 червня 1945 року. З акту про арешт можемо побачити ставлення Окупаційної влади до духовенства ГКЦ. Арешт був сфабрикований та непідтверджений. Він відбувався з особливою прискіпливістю та нелюдським ставленням. Івана Слезюка затримали в будинку по вулиці Красноармійській, де відразу був проведений обшук. З протоколу обшуку, в якому є точний опис всього, що знаходилось у власності владики, бачимо, що владика проживав надзвичайно скромно, маючи у власності тільки найпотрібніші речі.

Оскільки справа підпільного єпископа була передана до військового трибуналу, 12 червня 1946 року було виголошено вирок, у тексті якого знаходимо, окрім виголошених при арешті закидів, ще інші звинувачення:

«Підсудний Слезюк, проживаючи на окупованій німцями території в м. Станіславові, будучи священиком жіночого монастиря Греко-Католицької Церкви і викладачем торгової школи з історії релігії у 1943–1944 роках, серед учнів проводив антирадянську агітацію у відношенні релігії і віруючих СРСР. Зводив наклепи на Радянську владу і комуністичну партію».

У вироку було зазначено, що владика визнав себе винним, його засуджено до «позбавлення волі у виправно — трудових таборах на десять років з обмеженням в юридичних правах строком на п’ять років, з конфіскацією особистого майна, рахуючи термін з 23 травня 1945 року»

Ув’язнення та підпільна діяльність

Після вироку військового трибуналу о. Іван був відправлений етапом у Воркутинські табори на Сибір. У таборах владика продовжував здійснювати свою священничу діяльність, уділяючи свої послуги ув’язненим. На шляху ув’язнення владика перебував в одному таборі разом з єпископом — помічником Перемишльської єпархії Григорієм Лакотою, який був духовним наставником всіх ув’язнених, які перебували у таборі. Після смерті Лакоти, владика Іван продовжив його справу, організовував спільні молитви, проводив святкові Богослужіння на Різдво та на Паску. У 1950-х роках Слезюка з воркутинських було переведено до мордовських таборів.

«Отож, наприкінці 1948 року поступив до лікарні, ледве рухаючись, хворий дідусь, низького зросту, згорблений, худий, з оброслою волоссям головою і довгою, нижче грудей білою бородою, з вмерзлими у неї шматками обледенілого снігу. Одежа на ньому була рвана і дуже брудна, а діряві черевики обмотані ганчір’ям та перев’язані мотуззям. Дідуся ледь живого привели посильні-санітари…», — так описав своє тюремне знайомство з владикою Іваном у воркутинських катівнях уродженець села Живачів і його учень Михайло Шевчук.

Звільнившись з ув’язнення 15 листопада 1954 року, він повернувся до Івано-Франківська. Єпископ Іван Слезюк проживав у будинку сестер Милосердя Святого Вінкентія у Станіславові. У своїй кімнаті облаштував каплицю, де проводив свою душпастирську діяльність. Цей будинок водночас був і місцем звідки Кир єпископ провадив свою адміністративну діяльність, не зважаючи на те, що на нього постійно доповідали сусіди та було встановлене стеження.

Всі свої розпорядження владика передавав священникам особисто в усній формі, та просив передавати тим священникам, які не могли відвідувати єпископа. Окрім духовенства та вірних до будинку, де проживав владика, також часто навідувались працівники КДБ.

У липні 1962 році владика Іван Слезюк охрестив дитину, за що жінка дала йому 25 карбованців. Як виявилось, це насправді була провокація, адже жінка після цього написала заяву в КДБ, яка стала причиною його арешту. У його домі було проведено обшук, під час якого було знайдено священничу атрибутику та літературу.

Окрім Івана Слезюка також було арештовано владику Симеона Лукача. Їх кримінальні справи об’єднують в одну. Їх звинувачують за діяльність, як уніатських священиків та написання релігійних творів.

Протягом майже восьми років підпільний єпископ Іван Слезюк здійснював адміністрування Івано-Франківською єпархією. Власне ця його активна душпастирська діяльність і стала причиною другого арешту, який відбувся в липні 1962 року. У вироку народного суду м. Станіславова, який відбувався 23–24 жовтня 1962 року, владику Івана Слезюка було звинувачено в тому, що він, звільнившись із місць ув’язнення, де відбував покарання за антирадянську діяльність, не став на шлях виправлення, а таємно керував на Станіславівщині нелегальною релігійною діяльністю уніатських священників колишньої Греко-Католицької Церкви, забороненої Львівським собором у 1946 році й одобреним радянським урядом. Судове засідання перетворився на показову атеїстичну пропаганду. Суд над єпископами — Іваном Слезюком та Симеоном Лукачем став публічною подією, яка була спеціально приурочена до початку Другого Ватиканського собору, для того щоб показати всьому світові, що з ГКЦ покінчено. Суд інкримінував владиці Івану організацію злочинної групи. Тому, на підставі наведеного, суд виніс вирок: позбавлення волі у виправно-трудових колоніях суворого режиму на 5 років та заслання у віддалені райони СРСР на 5 років після відбуття основної міри покарання.

Ув’язнення владики відбували в Івано-Франківській тюрмі. Умови перебування там були жахливими, на той час тюрми були переповнені, у камерах через понаднормову кількість в’язнів панувала антисанітарія. Через велику кількість інфекцій особи, які там перебували, страждали різними хворобами, які тягли за собою летальні наслідки. Іван Слезюк, відбувши свій термін ув’язнення, звільнився з тюрми 30 листопада 1968 року.

Звільнившись з ув’язнення, владика Іван Слезюк, беручи приклад з своїх попередників та турбуючись про присутність єпископа в єпархії, 30 листопада 1968 року висвячує на єпископа-коад’ютора отця Софрона Дмитерка, ЧСВВ.

Мучеництво та смерть

До кінця своїх днів єпископ Іван Слезюк проводив активну архипастирську діяльність: адміністрував єпархією, служив Божественні Літургії, катехизував, хрестив і вінчав вірних. Колишній політв’язень із села Цуцилова Надвірнянського району Дмитро Мельник 1999 року писав: «Вийшовши із-за ґрат, преосвященний Кир Іван Слезюк не зламався ні духовно, ані морально, і далі мужньо відправляв підпільні богослужіння, сповнював чисельні духовні потреби, давав науки про правдиву Христову Церкву, рятував душі на сповідях…»

У часі свого адміністрування єпархією владика дбав про свою Церкву. Одним з важливих чинників тогочасної Церкви було монашество. Окрім підтримки сестер служебниць, у чиєму домі він проживав, владика також підтримував і інші монаші інституції. У липні 1966 року владика Іван Слезюк рукоположив у диякони, а згодом у священники для монахів-студитів брата Порфирія (Петра Чучмана). Він проводив свою душпастирську діяльність в селі Дора та селах і містечках, які були поблизу — Яремче, Делятині, Яблуниці та Ворохті. Також для монахів студитів владика Іван 15 серпня 1959 року висвятив на священника монаха Василя Вороновського. Для монахів-василіан владика також висвячував священників, робив це підпільно. Наприклад, одні з таких свячень двох отців-василіан відбувались у квартирі сестер-василіанок у Станіславові.

Церкві були потрібні священники, тому для їхнього виховання створювались підпільні семінарії. Вони не мали постійного викладацького складу, тому єпископат постійно мусів шукати тих осіб, які б могли виховувати нове покоління душпастирів. Владика Іван у 1968 році призначає отця Михайла Косила ректором семінарії в Дорі. Окрім доручень Іван Слезюк безпосередньо брав участь у формації семінаристів викладаючи їм.

Свячення нових священників відбувались в умовах суворої конспірації, на квартирах у перевірених вірян або у домах, де жили священики. На таких богослужіннях були присутні лише кандидати до священства, архиєрей та наставник того, хто ставав священником.

Його активність заважала органам безпеки у боротьбі з підпільною УГКЦ, а тому його часто викликали на «розмови» в КДБ, стежили за його помешканням, шпигували за ним. Останній такий виклик відбувся в середині листопада 1973 року за два тижні до смерті владики Слезюка.

З розповідей єпископа Івана відомо, що його замкнули в окремому ізольованому приміщенні, куди ніхто не приходив. Там він просидів дві години. Після цього сказали йому: «Ви вільні, можете йти». Тяжко було йти, бо, як сам розповідав пізніше Владиці Софрону Дмитерку, дуже паморочилася голова, тіло немов лихоманило, шкіра пекла. Сестри Милосердя св. Вінкентія, які обслуговували владику, сказали також, що владика повернувся з бесіди з почервонілим обличчям, почувався дуже стомленим, зліг у ліжко і до двох тижнів помер. Було і є підозріння, що в КДБ його опромінили, щоб у такий спосіб позбутися ще одного уніатського єпископа…

Помер владика в опінії святості 2 грудня 1973 року у приміщенні обласного управління КДБ на колишній вулиці Чекістів (тепер — вул. Академіка Сахарова) в м. Івано-Франкінську. Відбувши 14 років ув’язнення, зазнавши тортур і знущань, єпископ Іван Слезюк жодного разу не зрадив Христа та його св. Церкву і за неї віддав Господові свою праведну душу.

Був похований владика Іван Слезюк у місті Івано-Франківську на цвинтарі по вулиці Київській, але після його беатифікації Іваном Павлом ІІ тлінні останки нескореного воїна Христового були ексгумовані, досліджені і перевезені до крипти катедрального собору.

Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 року у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ.

З офіційного сайту Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви
synod.ugcc.ua

Джерело

2 грудня — блаженного священномученика Івана Слезюка, єпископа Станіславівського.

#блаженний_Іван_Слезюк #Іван_Слезюк #Іван #Слезюк #календар #УГКЦ #Церква