Франціск Ксавер був тим щасливим юнаком, що в замку свого батька прожив у великій невинності дев’ятнадцять літ свого молодого життя. Забажавши посвятити себе на службу Богові в духовнім стані, виїхав 1525 року до Парижу, де тоді високо стояли богословські науки. Ходити до високої школи в Парижі було йому тяжко, бо, після передчасної смерти батька, йому раз-у-раз бракувало грошей, але, не зважавши на цю трудність, він скінчив з великим успіхом філософію і відразу став професором.

Цей успіх зробив Франціска гордовитим і жадним вивищення. Крім цього він почав обертатися в такім товаристві та брати участь у таких розривках, що могли пошкодити його невинній душі. На щастя, в тім часі прибув до Парижу на науку св. Ігнатій Льойоля, що прикладом свого надзвичайно побожного життя й сердечними заохотами та напімненнями почав впливати на Франціска, щоб він змінив свої самолюбні погляди про свою майбутність та посвятив себе беззастережно на службу Богові. Однак перемінити серце молодого, здібного й амбітного професора не було так легко, бо він, зайнятий наукою, не мав охоти звертати увагу на старого студента Льойолю, що говорив про високе духовне життя, самозречення й повну посвяту Божій справі. Спочатку він навіть недолюблював св. Ігнатія і нераз насміхався з його покори та суворого життя. Але поволі вплив сильного духом св. Ігнатія й Божа ласка так перемінили Франціскове серце, що він дня 15 серпня 1534 року, разом із св. Ігнатіем і п’ятьма іншими побратимами, склав обіг убожества й чистоти та ввійшов на дорогу більше спрямовану до Бога й вічности. Згодом, скінчивши св. богословіє, він висвятився на священика і вже беззастережно пішов за проводом св. Ігнатія, що почав був організувати майбутній Чин ОО. Ісусівців.

У тому часі забажав португальський король поширити Христову віру в Індії, що тоді була вже під владою Португалії. На бажання Папи, св. Ігнатій призначив на цю місію двох своїх ісусівців. Тому, що один з них в останній хвилині занедужав, Ігнатій хоч-не-хоч призначив на його місце Франціска. В 1541 році він виїхав з двома іншими місіонерами до Індії. Подорож була прикра і тривала тринадцять місяців. На кораблі було дев’ятсот людей.

Коли Франціск несподівано опинився між цими людьми, то скоро пізнав, що перше, ніж над індійцями, йому треба попрацювати над спасінням душ своїх свавільних співподорожніх. І він відразу приступив до праці. Він почав навчати моряків катехизму, проповідати кожної неділі Боже слово, опікуватися хворими, що їх часто передержував у своїй кабіні, мирити розсварених, викорінювати проклони й інші лихі привички. Заки корабель причалив до індійського берега, Франціск з’єднав собі серця всіх подорожніх своєю ввічливою поведінкою й ділами християнської любови.

Прибувши до Індії, Франціск зрозумів відразу, що його праця між індійцями вимагає знання їхньої мови й звичаїв. Бувши здібним, він скоро завчив потрібну йому мову і незабаром розпочав місійну працю. Кожного дня, провівши ранні години на послугах по лікарнях і в’язницях, він брав у руки малого дзвіночка і, видзвонюючи ним по вулицях, збирав дітей і слуг та вів їх до церкви, що її збудували португальці, де навчав їх правд християнської віри й молитов. В неділю відправляв Службу Божу й проповідав португальцям і індійцям, а опісля ходив по приватних хатах та розмовляв з людьми, його мила поведінка й любов здобували йому багато прихильників.

Щоб діти й прості люди могли скоріше запам’ятати собі християнські правди, він почав складати відповідні пісні, що їх люди залюбки співали, а з цим задержували в пам’яті молитви й християнську науку. Завдяки невтомній праці Франціска тисячі індійців навернулися до Христової віри. Нераз він мав стільки людей до св. Хрищення, що при кінці він уже ледве рухав рукою.

Франціскове життя в тому часі було одним великим самозреченням: він живився рижом і водою, спав на землі в індійськім шалаші і тільки три години; решту часу проводив на місійній праці по різних околицях. Однак це його життя, завдяки його тісній і сердечній злуці з Богом, було повне духовних потіх. Він нераз просив: “Мій Господи, не давай мені так багато радости в цім житті!’’ Свої праці, труднощі й успіхи він описував у своїх дорогоцінних листах до св. Ігнатія. Ці листи — поважні, речеві, апостольські, а одночасно приязні, — робили на читачів в Европі велике враження. Вони є одночасно головним джерелом пізнання великого духа Франціска, що для Божої слави й спасіння найбільш опущених душ пожертвував своє життя. Коли до Індії прибуло більше місіонерів, вирішив Франціск вибратися з кількома помічниками на проповідування Христової віри до Японії. Прибувши туди, він насамперед завчив японську мову, а опісля почав проповідувати Боже слово. В цій праці він мав великий успіх і тисячі японців стали християнами. Місцевий король був ним захоплений. Але проти Франціска виступили тоді японські духовники, т. зв. бонзи, що держали нарід у забобонності й вели нечесне життя. Назверх бонзи вели стримане життя, а в приставанні з людьми були надзвичайно чемні. Франціск почав перемагати їх іще більш умертвленим життям і ще більш увічливою та милою поведінкою, що разом із його великою вченістю викликали подив до нього навіть самих бонзів. Франціск вийшов із боротьби з бонзами переможцем. Побачивши, що японців не захоплює вбожество, він почав носити пристойну одежу, щоб мати кращий доступ до людей. Місійну працю вів тоді Франціск в різних околицях Японії. Як де король і його піддані не хотіли прийняти його св. науки, він переходив в інше місце.

По двох роках успішної праці в Японії вернувся Франціск до Ґоа, тодішньої індійської столиці. Поладнавши різні справи, зв’язані з місійною працею в Індії, Франціск не думав довго користати з заслуженого спочинку, бо вже мав звернені очі на великий Китай, куди хотів якнайскоріше занести світло Христової віри. Тому, що китайський державний закон забороняв чужинцям вступати на китайську землю, він вирішив дістатися туди потайки. Однак цей задум йому не вдався, бо не було кому перевести його на китайський берег. Під час того, як він на однім острові проти лиману ріки Кантону вижидав кращої нагоди до виконання свого задуму, він несподівано тяжко занедужав. Моряки, що були тоді коло нього, не зважавши на його гарячку, оставили його без милосердя на березі, де віяв холодний вітер. Згодом один португалець забрав його до свого шалаша, де він пролежав два тижні в передсмертному конанні. В тому часі він сердечно молився і терпів тяжкі болі. Коли сили стали його зовсім опускати, він з ніжною любов’ю звернув свої очі на Розп’яття, що його мав біля себе, і стиха прошептав: “На Тебе, Господи, я надіявся, нехай не буду засоромлений повік.” З цими словами свята душа Франціска Ксавера, великого апостола Індії й Японії, полинула до вічного щастя. Сталося це 3 грудня 1552 року. Було йому тоді тільки-но сорок шість років, з чого поверх десять він провів з найбільшою посвятою на місійній праці. При зложенні його тіла до гробу були чотири особи.

Три місяці пізніше добули Франціскове тіло з гробу і відчинили домовину. На здивування всіх приявних, тіло Божого Слуги було незіпсоване й рум’яне, наче живе. Навіть та одежа, що в ній Франціск був похований, була неушкоджена. Серця приявних відразу наповнилися великою пошаною до св. місіонера. Деякі жалували, що з ним так жорстоко повелися були перед його смертю.

В 1622 році проголосила Церква Франціска Ксавера святим. його св. мощі спочивають тепер у церкві Доброго Ісуса в Ґоа.

“ЖИТТЯ СВЯТИХ”, Том ІV-ий, авторства Впр. о. А. Г. Труха, ЧСВВ, позволяється видавати.
Дано в Вінніпегу, Ман., 3-го лютня, 1960.
о. Б. Слобода, ЧСВВ. Протоігумен
Дозволяється друкувати.
Торонто, 26-го лютня, 1960.
+ Ізидор — Єпископ
Друкарня ОО. Василіян — Торонто, Канада.

3 грудня — святого Франціска Ксавера.

#святий_Франциск #святий_Франциск_Ксавер #Франциск_Ксавер #Ксавер #календар #Церква