д-р Дмитро Шеренговський

Від початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну на різноманітних політичних форумах, медійних платформах та академічних дискусіях було неодноразово порушене питання про недоліки світової архітектури безпеки, яка виявилася нездатною відвернути такі масштабні воєнні дії. Апелюючи до управління ризиками в сучасному «турбулентному світі», як його вдало окреслив Джеймс Розенау, більшість дебатів зводилися або до недосконалих інституційних механізмів, наростання авторитаризму, або до браку лідерства серед очільників держав, здатних долати виклики. Не дивно, що медіа швидко зробили українців символами боротьби за цінності «вільного світу», а президента України – людиною 2022 року за визначенням «The Times». Цікаво, що редакція журналу в статті про Зеленського кілька разів згадала про інших очільників держав, які, зустрівшись із подібними загрозами, все ж обрали шлях урядування в екзилі.

 

Яке лідерство потрібне сьогодні світові

Така дискусія підводить нас до класичних роздумів про роль лідерів у світовій політиці, яке так влучно окреслила Доріс Гудвін у своїй книзі-бестселері «Лідерство у буремні часи». Авторка розпочинає діалог із читачами з питань, які зазвичай ставлять на перших курсах доброго університету: «Лідерами народжуються чи стають? Лідерів формує епоха чи вони формують свою епоху? Чи можливе взагалі лідерство без мети, вищої за власні інтереси?» Цікаво, що, вийшовши зі студентських лав уже давно, але дивлячись на сучасну політику, багато хто з нас ставить ті самі питання знову і знову. Та що означає бути лідером в контексті світової політики, бути здатним діяти не лише в межах своїх державних кордонів, а й продукувати сенси для всього людства? Врешті, яке лідерство потрібне сьогодні нашому світові?

Збігнєв Бжезінський називав глобальну політику великою шахівницею. Мадлен Олбрайт – великим більярдним столом, де кулі постійно стикаються між собою. Ганс Моргентау – боротьбою за владу в світових масштабах. Джо Байден порівнював із тими самими людськими взаєминами, але в яких люди не знають одні одних. Генрі Кіссінджер якось сказав, що, на думку багатьох американців, міжнародна політика взагалі є розділом психіатрії.

Неозброєне око звикло бачити окремих індивідів, які «крутять глобус» світу. Дослідники звикли розглядати міжнародні процеси і явища крізь призму графіків та формул, теорій та аналітики, що загалом створює цілісну історію з низки, здавалося б, не пов’язаних і спонтанних подій. Ці когерентні зв’язки вибудовують певну картину в нашій уяві, яку ми прагнемо описати, намагаємося зрозуміти, ба навіть віримо, що її розвиток можна спрогнозувати, а отже, можливо робити вплив. Так чи інакше людська природа у міжнародній політиці також займає своє місце, і то часом визначальне. Тим цікавішими є ті ситуації, коли вплив людського відчувається сильніше. Як тоді змінюється сувора механіка політики?

 

Лідерство та політичний контекст

Найперше важливо розуміти, що більшість політичних рішень не виникають спонтанно – це результат наперед продуманої лінії, яку формує складна система державної бюрократії. Вона зазвичай включає як питання національних інтересів, так і ресурсів, доступних для їх задоволення (іноді хороші рішення просто «не по кишені»). Врешті, вона включає очікування та настрої виборців поряд із сигналами від міжнародних партнерів та противників. Відтак нерідко роль очільника держави зводиться всього лиш до офіційного проголошення цих рішень, здійснення акту легітимізації від особи, легітимно обраної, як це описав би Макс Вебер. Проте індивідуальне лідерство все ж таки може суттєво вплинути на події та рішення, долаючи цю бюрократичну механіку (тут варто позитивно розуміти функцію бюрократії як структури, що готує й узгоджує рішення).

Класичним прикладом такого лідерства є знана історія про Вінстона Черчилля,
…
Повністю матеріал читайте в паперовій або електронній версії журналу

Джерело