Джихангір народився 9 грудня 1531 року та став наймолодшою дитиною султана Сулеймана та Роксолани. На його долю випали важкі випробування. Попри це, він залишив слід в історії Стамбула, жителі якого назвали на його честь один із центральних районів міста. Що їх до цього спонукало? І чому через Джихангіра весь час страждали вінценосні батьки? 

Дитинство в палаці

Джихангір (у перекладі ім’я означає – «Володар світу») став останньою дитиною 26-річої Роксолани (HürremSultan) і 36-річного султана Сулеймана. Про перші роки його життя, на жаль, нічого невідомо. Знаємо, що дитинство шехзаде Джихангіра минало разом із братами Мехмедом, Селімом, Баязидом та сестрою Міхрімах у султанському палаці. У нього були няня та наставник Мевляна Сеїд Мусліхітдін.

Роксолана із сином Джихангіром (серіал “Величне століття”)

Смерть у поході

Утім, така ситуація Джихангіра не влаштовувала. Він прагнув жити так, як і його брати, які з настанням повноліття виїхали з палацу. Тому 1548 року напросився у військовий похід на Іран, куди пішов разом із батьком. Однак, як і передбачала мати, яка відмовляла сина від цього заміру, у дорозі його підвело здоров’я – поновилися гострі болі у спині. Тому він змушений був повернутися до Стамбула.

Попри це, 1553 року напросився у третю військову кампанію на Іран, під час якої 6 жовтня султан Сулейман стратив свого найстаршого сина від черкески Махідевран, Мустафу, звинувативши його у зраді. Подейкують, що втрата брата засмутила Джихангіра, який помер від туги за ним або ж убив себе кинджалом. Однак це малоймовірно, оскільки Мустафа 1533 року поїхав до санджаку Сарухан. На той час Джихангірові виповнилося тільки два роки, і його дитинство минуло в палаці Топкапи. Туди Мустафа навідувався вкрай рідко.

Венеційський посол 16 грудня 1553 року повідомив Сенатові, що 22-річний Джихангір помер від чуми. На думку доктора медицини, професора Муаммера Каятекіна, який вивчав хвороби відомих османських персон, наймолодший син султана Сулеймана та Роксолани, маючи проблеми із хребтом (уроджений сколіоз), що ускладнюють нормальне функціонування внутрішніх органів, міг померти від зупинки серця.

Гробниця шехзаде Мехмеда праворуч

Мечеть на честь сина

Султан Сулейман, втративши двох синів, залишився зимувати з військом в Алеппо. Тож Роксолана змушена була сама хоронити сина Джихангіра в Стамбулі. Він спочиває поряд зі старшим братом Мехмедом, який помер 1543 року, в мавзолеї, зведеному за проєктом архітектора Сінана. Від утрати наймолодшої дитини, яка розривала серце і душу, почало погіршуватися здоров’я Роксолани. Тож вона почала поступово згасати й померла через п’ять років, 1558-го від раку легень.

Незадовго до смерті Роксолана заповіла на тому місці, де її покійний син Джихангір полюбляв бувати із батьком на полюванні, звести мечеть, яку назвали на його честь. Її фундамент заклали там, де стояв візантійський храм Святого Олександра. Мечеть Джихангіра побудував архітектор Сінан. Вона була невеличка, з дерев’яним склепінням та мінаретом. Її зруйнували пожежі, а потім ще й землетрус, який стався 1894 року.

Біля мечеті Джихангіра

Але мечеть Джихангіра постійно відновлювали. Спершу – після втрати у вогні даху в XVIII столітті – додали склепіння, оперезане вікнами, подібне до того, що було у візантійських церквах. Потім, після землетрусу, султан Абдулхамід ІІ наказав повністю відбудувати та дещо модернізувати цю мечеть. Тому вона отримала незвичні як для будівлі османського класичного періоду форму та вигляд.

Мечеть Джихангіра мала один мінарет, другий прибудували аж 1978 року, надавши їй статус імперської. Вона стоїть там і нині, нагадуючи про біль втрати великої жінки Роксолани та її чоловіка – могутнього султана Сулеймана. З часом стамбульці нарекли цей район із вузьким чепурними вуличками та прекрасним краєвидом на Босфор іменем нещасного шехзаде Джихангіра.

Вид із району Джихангір на мис Сарай

Джерело

Друк / PDF