Андрій Кулик

Дуже рідко людина може зростати в союзі з Богом без відчутної й відповідної допомоги та підтримки інших. Бог бажає, щоб кожний християнин мав певну підтримку братів і сестер у Христі. Як пише чеський філософ і богослов Томаш Галік: «Євхаристія – життєдайне джерело Церкви як спільноти – є засобом комунікації не лише з Богом, але й з іншими людьми: святкування Євхаристії – це гостина, під час якої реальна присутність Христа в таїнстві пов’язана з реальною присутністю вірних; у Євхаристії нас приймає Христос, і ми водночас приймаємо Христа й своїх братів та сестер, приймаємо Його й у них та через них». Першим євхаристійним чудом в історії Церкви вважається перетворення гостії (євхаристійного хліба. – Ред.) та вина у шматочок людського тіла і крові. 

Ця подія відбулася в VIII столітті у монастирі Ланчано в Італії, де одного єромонаха-василіянина мучили сумніви щодо присутності Христа в хлібині та вині. Під час Святої меси, закінчивши слова консекрації, гостія стала живою плоттю, а вино – людською кров’ю. Це Євхаристійне чудо називається в католицизмі чудом Ланчано (ланчанським чудом). Тіло і Кров зберігаються донині в Церкві Святого Франциска в Ланчано.

Ісус Христос, як проповідує нам отець Жан Корбон, «став тілом – таким, як наше, з усіма його слабкостями. Та не це заважає Йому з’явитися нам. З’явитися Йому перешкоджає наша відмова. І в цьому причина нашої нездатності радіти, любити, причина нашої безплідности. Але відбувається щось дивовижне: Він хоче зануритися в саму глибину нашої душі, «охреститися» в нас. До кожного з нас Він звертається словами: «Хочеш, щоб я був з тобою в твоєму пеклі? Бо як інакше ти зможеш бути зі мною в моєму раю?» І це початок усього».

Єромонах, якого мучили згадані сумніви, після цього чуда сповістив своїх співбратів про Божу подію, і ця звістка швидко поширилися. До обителі почали приходити люди з усіх куточків Старого світу.

У випадку з чудом Ланчано ми є свідками духовного сумніву як екзистенційної кризи – кризи, після якої життя закінчується або радикально змінюється. Такі кризи, що зачіпають і священників, і активних вірних, у тому числі в сучасній Україні. На мою думку, зрозуміти, що подібна криза подолана, в наших реаліях можна, зокрема, тоді, коли священник або християнський лідер, окрім своєї безпосередньої роботи, починає займатися тим, чим раніше зазвичай не займався. Наприклад, надавати психологічну допомогу переселенцям, волонтерити і підтримувати волонтерство, брати участь в добровольчому будівельному батальйоні тощо. Тут варто зазначити, що лідери різних християнських спільнот не тільки втішають вірних у різних ситуаціях: допомагають серцю та душі, з надією та любов’ю борються за зміну світу на краще.

…
Повністю матеріал читайте в паперовій або електронній версії журналу

Джерело