Чиказька п’ятірка українців на чемпіонаті світу

“Чемпіонат світу з футболу 1966 року – восьмий чемпіонат світу серед чоловічих збірних команд з футболу, що відбувався з 11 по 30 липня 1966 року в Англії і завершився перемогою збірної господарів” – це інформація з Вікіпедії, про яку багатьом відомо. Водночас є чимало різних цікавинок цього турніру (голи, збірні, судді, скандали, перемоги, гравці, країни, політика, глядачі, преса тощо),  які мало відомі або не знані взагалі.

Зупинюсь на враженнях українців з діаспори (США), які відвідали Велику Британію у 1966 році у часі проведення чемпіонату світу з футболу. З Чикаго до Лондону приїхало п’ятеро українців: журналіст Роман Дубляниця, інженер Орест Клюфас, доктор Степан Войтович, доктор Ахіль Хрептовський, доктор Юліян Куляс.

Романа Дубляниця залишив унікальні спогади про своє перебування у Великій Британії. Приведу окремі уривки спогадів, які мали назву “Резюме Футбольного Турніру за чашу Ріме”: “Із 16-ти дружин, котрі брали участь у цьогорічних змаганнях за футбольний чемпіонат світу в Англії, я бачив майже всі, за винятком Болгарії, Чілі, Кореї й Мехіко, та був щонайменше на одних змаганнях у кожній групі. Бачив “Вай Ситі” і “Вем6лі” в Лондоні, грище “Евертону” в Ліверпулі, “Рокер Парк” у Сандерлянді та стадіони “Астон Вілля” в Бірмінгемі і “Шефилд Вендсдей” у Шефилді”. Отож, Роман Дубляниця був свідком чималої кількості матчів.

Далі автор переповідає про результати матчів, свої враження від рівня організації змагань, зазначає позитивні ознаки й зауважує про певні недоліки. Тобто аналізує турнір з різних аспектів. І це все цікаво, звісно. Але мене більше захопили спогади про українську присутність на чемпіонаті, зокрема у складі збірної срср та глядачів.

Щодо українських футболістів говорив так: “Мене, українського репортера (до речі, єдиного по цей бік залізної завіси) насамперед зацікавила команда совєтського союзу, в складі якої було (бодай на папері) кілька змагунів із київського “Динамо” або українського походження: Сабо, Численко, Банішевський, Хмельницький, Біба, Баніков і Марушко. З них у І команді в змаганнях проти Італії, які я мав нагоду бачити в Сандерлянді, грали тільки помічник Сабо (мадярського походження), криловий Численко та лучник Банішевський. Численко справив на мене тоді дуже сильне враження, бо був найкращим змагуном гри. Він стрілив єдині ворота дня із сольового пробою. Ця перемога закваліфікувала совєтський союз до чвертьфіналів”. Однак у цілому враження від гри збірної срср були такі: “взагалі її гра не справляє для ока надто приємного враження, мабуть, з огляду на свою шаблонність і примітивізм”.

Тут слід зауважити, що Роман Дубляниця не всіх українців правильно ідентифікував у складі збірної срср. Їх було п’ятеро! Чи є це випадковим збігом з українською п’ятіркою з Чикаго? У складі збірної срср було п’ять представників “Динамо” Київ: Віктор Банніков, Леонід Островський, Йожеф Сабо, Віктор Серебряников, Валерій Поркуян.

Окрім суто журналістської праці, пан Роман мав нагоду поширювати інформацію про Україну, про гнітючий стан українського спорту під комуністичною окупацією. Репортери з Бразилії, Німеччини, Югославії, Великої Британії дізналися з уст Романа Дубляниці правду про утиски українців й інших націй у “тюрмі народів”. Як згадує пан Роман, англійський репортер Меннінг після їхнього знайомства гаряче сперечався та дискутував з офіційними представниками радянської делегації.

Гарний спогад має Роман Дубляниця про зустріч у Ліверпулі з легендарним Ференцом Пушкашом, який подарував на пам’ять автограф й висловив слова підтримки.

Також пан Роман відвідав два офіційні банкети для преси у Бірмінгемі та Ліверпулі, де мав можливість вкотре закликати підтримувати українців.

У липні 1966 році спортивний референт Головної Управи Спілки Української Молоді Америки д-р Юліян Куляс відвідав Мюнхен (Німеччина) у важливих сумівських та професійних справах. Водночас в Англії відбувався чемпіонат світу з футболу. Поєднання цих подій стало можливим для зустрічі В. Леника з паном Кулясом для того, щоб зробити унікальне інтерв’ю. Додаю уривки цього маловідомого широкому загалу інтерв’ю.

Як я вже довідався, друже Докторе, ціллю Вашого приїзду до Європи були фахові справи. Але це хіба не випадок, що Ваші фахові потреби збіглися дата-в-дату з початком ігор за Футбольне Світове Мистецтво в Англії?

– Зовсім слушно. Очевидно, я планував свою подорож так, щоб полагодити професійні справи, і при тій нагоді побачити світових зірок футболу, які з’їхалися до Англії.

Чи Ви вже встигли побачити перші ігри на Лондонському стадіоні Вімблей? Які Ваші враження?

– Так, я бачив змагання між двома передовими командами, а саме англійцями і уругвайцями, які скінчилися, як Вам вже відомо, нічиєю 0:0. Однак, той матч вразив тим, що англійці вирізнялися своєю швидкістю, а уругвайці показали знамените опанування м’яча…

Шкода, що в змаганнях не бере участі Америка. Може б тоді в її збірну потрапили наші сумівські футболісти?

– Не є виключним, що в наступних світових іграх, які відбудуться у 1970 році, буде також американська команда, а до неї можуть потрапити і змагуни “Крил” чи інших сумівських та загально-українських команд. Ми маємо тепер великий наробок юнацтва, і, коли попрацюємо щодо них солідно, то вони зможуть нас гідно репрезентувати.

Тут варто зазначити, що збірна США, у складі якої були українці, могла б брати участь у чемпіонаті світу з футболу 1966 року. Але трішечки не вистачило. Зокрема, в одному із матчів кваліфікації збірна США грала проти Мексики. Це відбулося 7 березня 1965 року. На 61-й хвилині гри Володимир Шмотолоха забив гол і зрівняв рахунок 2:2. Незважаючи на нічию, США все ж не змогли вийти у фінальну частину чемпіонату.

Далі інтерв’ю тривало, і все більше цікавинок ми можемо дізнатися.

Скільки властиво є тепер сумівських футбольних команд США?

– Разом 6. Це є: “Крила” – Чикаго, найстарша сумівська команда і зараз найсильніша; “Скала” – Клівленд, молода команда; надійна команда “Пантери – Детройт; вже досить досвідчена – СУМА з Рочестеру; юнацькі команди “Тигри” в Чикаго і СУМА у Трентоні. Надіюся, що скоро такі великі осередки, як Нью-Йорк і Філадельфія, будуть також мати юнацькі і старші команди.

Чи сумівські футбольні команди часто є на змаганнях?

– Всі вище згадані команди змагаються в локальних американських лігах, але також зустрічаються між собою у змаганнях Української спортової Централі за українське мистецтво.

А як справа з іншими видами спорту, літніми і зимовими?

– До зимових видів спорту належать лещетарські табори, які ми організуємо в грудні щороку, у сумівській оселі в Барабу. Також взимку відбуваються волейбольні турніри і стук-пук, в яких сумівські команди, а особливо дівчата, зайняли передові місця. Весна і літо – це час легкої атлетики. Хочу підкреслити, що 24 і 25 червня в Чикаго відбулися міжнародні легко-атлетичні і футбольні змагання, в яких брали участь українські і литовські репрезентанти. Поважне число української репрезентації заступали члени СУМ Америки і Канади. Радіємо, що українська репрезентація вийшла переможцем у тих іграх.

Ви згадали про сумівських спортсменів з Канади. Чи можете щось більше сказати про сумівський спорту Канади?

– Мушу сказати, що Канада дещо краще від нас презентує себе у легкоатлетиці. Це спричинило й їхнє легкоатлетичне устаткування на сумівській оселі “Веселка”. Вони можуть також похвалитися ще одним спортом – командою хокею на льоду. Але щодо футболу, то в них ця ділянка, на жаль, є перелогом. А шкода, бо ми з “Крил”, та з інших команд, хотіли б з ними помірятися. Я дуже радо бачив би також сумівські команди в інших країнах, зокрема в Англії, де сумівські осередки мають свою оселю і чисельне юнацтво. Під час свого перебування в Англії буду говорити про це зі спортовим керівником ЦУ СУМ д. Гринюком Михайлом”. Ось таке розлоге інтерв’ю, з якого дізнаємося багато цікавого зі спортивного життя у США та Канаді й плани на майбутнє у діяльності СУМу й, звісно, про враження від футбольних змагань.

Направду, слід зазначити, що українська громада у Великій Британії була й є надзвичайно активною у спорті, політиці, культурі, мистецтві тощо. Цьогорічне життя української діаспори у Великій Британії було насиченим спортивними імпрезами. Бо цей рік був особливим – Велика Британія була господаркою чемпіонату світу з футболу! А футбол для британців – це справжня релігія. Більше того, сучасний футбол зародився саме в Англії. Тож рік 1966 – це був рік життя футболом.

Для прикладу, сумівський актив у 1966 році перевершував свою діяльність порівняно з попередніми роками. Цьому причиною був футбол, був чемпіонат світу. Зокрема, у сумівському таборі “Юнацька Січ” теж грали у футбол. Юнаки розігрували першість серед чотирьох команд з різних осередків. А сумівська футбольна команда “Дніпро” з Нотінгему здобула чашу Крайової Управи Спілки Української Молоді з футболу, перемігши команди із Бредфорду та Ковентрі.

На жаль, були й недоліки у справі поширення тіловиховання й спорту серед української молоді та цілої громади. Цікавим та критичним, інформаційним та аналітичним був річний звіт Крайової Управи Спілки Української Молоді у Великій Британії. Про спортивну діяльність говорилось, що після 1965 року сподівалися більше зацікавити молодь тіловихованням та різними видами спорту. Однак, цього не сталося, ба більше – спортивна діяльність сповільнилась, обмежуючись здебільшого футболом та малопомітними виступами під час окружних здвигів. Навіть чемпіонат з футболу СУМ на 1966 рік відбувся у зменшеному складі учасників. Цього разу брало участь лише 6 команд з осередків Нотінгему, Галіфаксу, Ковентрі, Олдгаму, Брадфорду, Болтону. У півфіналах зустрічалися Олдгам – Нотінгем 0:4, Ковентрі – Брадфорд 2:2. У фінальному матчі між Нотінгемом та Ковентрі результат на користь першої 9:1. Цікавинка в тому, що команда Ковентрі потрапила до фіналу не завдяки набраним очкам або ж різниці забитих пропущених голів, а жеребом киненої монети! Отже, переможцем чемпіонату Спілки Української Молоді на 1966 рік стала команда осередку з Нотінгему, яка утримала перехідну чашу чемпіона. Футболісти обох команд фінального матчу отримали пам’ятні медалі КУ СУМ фундації родини Терлецьких з Кардіфа.

Осередок СУМу з Нотінгему заслуговує на детальнішу розповідь. Отже, від часу заснування осередку було створено волейбольну команду. Захопившись футболом, сумівці з 1960 року час до часу грали товариські матчі з іншими осередками. Уже з 1965 року діє постійна футбольна команда, організатором якої є спортивний референт осередку СУМ у Нотінгемі М. Костюк. Обравши назву команди “Дніпро”, вирішили вступити до лав Ноттінгемшир молодечої ліги, де її  розподілили до третього дивізіону. Коли футболістам виповнилось 18 років, вони перейшли до іншої ліги – Ноттінгемширської аматорської ліги. Їх долучили до 6 дивізіону, в якому у сезоні 1967/68 команда зіграла 26 матчів, з яких 20 перемогла, 4 нічиїх, 2 програші. Таким чином “Дніпро” посів перше місце. Уже наступного сезону 1968/69 команда грала у четвертому дивізіоні.

“Дніпро” не обмежувалась тільки матчами Ліги, а виступала і в сумівських турнірах. У 1966 та 1967 роках команда “Дніпро” перемагала у всеанглійській першості СУМу. За гарні успіхи “Дніпра” команди отримала можливість зустрітись і з командами з інших країн. Зокрема, заплановано турне до Німеччини, де буде зіграно матчі з двома командами Кельна.

Завдяки дієвості М. Костюка – адміністратора й менеджера команди, Богдана Скляренка – секретаря й одночасно капітана команди – у 1968 році було створено другу (резервну) команду “Скала”. Її керівником став Я. Цуркан, а капітаном і секретарем Богдан Стовбан. “Скала” також долучилася до Англійської футбольної ліги.

Порівнюючи рівень розвитку сумівської спортивної роботи у США, Канаді з європейськими країнами, то помітною є тенденція, що в Європі вона розвинена гірше. Однак, зауважимо і відчутне покращення саме в Англії. Причиною такого піднесення спортивної діяльності став чемпіонат світу з футболу 1966 року. Спортивні команди по осередках змагалися за першість на спортивному святі на Тарасавці з футболу, волейболу, настільного тенісу, шахів, легкої атлетики. Серед футбольних команд вирізняються представники осередків з Бредфорду, Нотінгему. Цього року сумівська футбольна команда “Леви” (Бредфорд), спортивний референт – С. Банак, здійснила мандрівний табір континентальною Європою і зіграла матчі з іншими сумівськими командами. Перебуваючи в Бельгії, 2 і 3 серпня під час Крайового Здвигу, “Леви” зіграли матч з командою, зібраною спортивним референтом КУ СУМ Р. Ковальчуком із сумівців різних осередків, які грали у бельгійських командах під назвою “Карпати”. Вирізнялися серед гравців “Карпат” брати Гелечаки – Славко, Михайло та Володимир. Матч відбувся на міському стадіоні у Мальмеді, за присутності великої кількості глядачів. Перемогу у грі святкувала команда “Карпати” з рахунком 3:0. Напевно, дався взнаки важкий нічний автобусний переїзд і одразу гра без відпочинку “Левів”. Наступним пунктом призначення була Німеччина. Спочатку “Леви” у Мюнхені відвідали могилу провідника ОУН С. Бандери, а потім виступили на сумівському таборі у Гомадінгені. Тут вони грали з таборовою командою СУМ, а також зіграли декілька матчів з німецькими командами. Після цього “Леви” відвідали сумівський табір у Франції поблизу Бельфору.

Отже, проведення чемпіонату світу з футболу в Англії у 1966 році згуртував українців з цілого світу. До Лондона приїхали українці зі США (з Чикаго), із срср (з Києва), а також українці із різних міст Великої Британії. Окрім цього, футбол сприяв активізації розвитку й поширення тіловиховання та спортивного руху серед українців.

  

Джерело