«Лише там, де приходить сам Ісус і де в нього вірять, починається здійснюватися спасіння», – владика Тарас

Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена в Навечір’я Богоявлення, 5 січня 2024 року, під час Вечірні з Літургією святого Василія Великого, в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Христос рождається! Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Сьогоднішнє Євангеліє починається урочистим сповіщенням. Воно стосується події, яку започаткував сам Бог – він звернув своє слово до Івана, сина Захарії, в пустині. На підставі того, що Іван почув Боже Слово, буквально, що Боже Слово «з’явилося» йому, він починає діяти. Іван є необхідним Предтечею, але сам не є автором спасіння, і його не приносить. Заклик: «Готуйте путь Господню», теж не є спасінням, хоча він неодмінно передує йому. Спасіння приходить тільки в самому Ісусі. Об’явленням його Особи починається новий період історії людства. Лише там, де приходить сам Ісус і де в нього вірять, починається здійснюватися спасіння. Таким чином, слова пророка Ісаї, процитовані в Євангелії, збуваються в остаточному і повному обсязі, бо в кінцевому виконанні передбачають входження людини в Царство Боже.

«Приготуйте путь» є співзвучне з «Прийміть Спасителя». Навернення від зла до Христа – це шлях, який дозволить йому повністю зцілити наше буття, знищивши коріння гріха, скрите у нашому внутрішньому «я».

Прийняти Спасителя означає доручити справу свого спасіння Ісусові і дозволити Богові робити свої діла через нього. Тут ми знаходимося на позиції Марії, архетипі Церкви, який ми можемо і повинні наслідувати.

Поверхневе розуміння слів: «приготуй путь Господу», звертає увагу слухача на власну особу, а не на Христа. Він бере їх як зобов’язання щось зробити зі собою: старатися робити добро, зректися чогось, ділитися з потребуючими, бути солідарним. І як тільки, доклавши належних зусиль, є задоволений, що досяг цього повністю або хоча б трохи, то він не зрозумів Євангелія. Звичайно, зречення і зусилля необхідні – але тільки як засіб. Вони мають уможливити прийняття Христа. Однак навернення і прийняття Христа не обов’язково має бути тотожним сповіді та причастю. Це передовсім питання про те, чи визнала вона Христа своїм Спасителем і дозволила йому зцілити себе. Дійсно, ми бачимо християн, які сповідують і приймають Тіло Господнє, але ведуть своє життя та йдуть своїми шляхами по своєму. Вони, так би мовити, самі рятують себе самих. Звичайно ж, плоди такої моделі самоспасіння цьому відповідають.

Відповідь на заклик Івана Хрестителя: «Приготуйте дорогу Господню» має своє значення, якщо вона є підготовкою шляху для приходу Христа в наше життя, і він насправді туди увійде. Інакше можна сказати, що всі добрі справи, включаючи примирення та прощення, зрештою змарновані, якщо вони не стали дорогою, якою вступив Христос у наше життя. Прийняття Христа є запорукою гідного прийняття таїнств Покаяння та Євхаристії. Воно передумовою, яка дає силу подолати всякий формалізм у практиці віри. Інакше що можна ходити до Причастя, але насправді або не впускати Христа у своє життя зовсім, або лише де-коли і частково. Хто привласнює собі право на себе, хто хоче спасти себе своїми ділами та праведністю, а не благодаттю Христовою, хто говорить: «Господи, Господи», але поступає згідно своєї волі, нехтуючи волею Небесного Отця… той дуже помиляється.

В Об’явленні святого Івана Ісус каже: «Ось я стою під дверима та стукаю. Хто почує мій голос і відчинить двері, до того я ввійду s буду їсти: я з ним, а він із мною». Будьмо готові відчинити Господеві двері свого серця, як лиш постукає. У цих дверей тільки одна ручка – зсередини. Христос насильно не відкриє ці двері, вони повинні бути відкриті зсередини – нами. Саме тому ми приготовляємо шлях. Бо ми смертні, а він має для нас життя вічне в собі. Ми сповнені любові і нелюбові, але він сповнений лише любові. Ми надзвичайно тяжко знаходимо шлях до прощення і милосердя, а він є саме милосердя. Ось чому так необхідно, щоб він прийшов до нас, увійшов у наше життя і цілковито його наповнив. Щоб порожнім не залишився жоден закуточок нашої істоти. Тільки тоді, коли ми його запрошуємо та впускаємо, вся наша підготовка дороги має сенс. Тільки тоді ми отримуємо від нього те, що він нам пропонує – благодать Святого Духа та вічне життя.

Звичайно, всі ці слова можуть бути одним із сотень викликів, які ми чуємо у своєму житті, і від яких не відмовляємося. Але з іншого боку, їх також не виконуємо. А тому вся наша побожність стає марнотратством. Тут не йдеться про те, щоб заразилися переконанням, яке не виконаємо, чи ентузіазмом, який швидко мине. Йдеться про те, щоб віч-на-віч із Божим закликом сказати з Дівою Марією: «нехай станеться мені за твоїм словом!» Потім щось дійсно почне відбуватися. Тоді той, хто стоїть зовні, увійде. Відтак той, хто сказав, що він прийшов, щоб ми мали життя і мали його в достатку, почне розвивати своє життя в нас. Той, хто став людиною в тілі Діви, почне діяти в нас силою Свого Духа, і усі навколо нас це відчують. Ісусове завдання, його місія зможе продовжуватися і в нас. Це не фантастика. Це те, що може стати реальністю прямо зараз, у цю саму мить, коли ми повіримо і відкриваємо Спасителеві двері свого життя. Амінь.

Христос Рождається! Славімо Його!

 

† Тарас Сеньків,

єпарх Стрийський

Джерело