Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена в Неділю по Богоявленні, в день свята Собор Святого Івана Хрестителя , 7 січня 2024 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії , в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Сьогоднішнє Євангеліє розповідає про початок публічного служіння Ісуса Христа. Воно почалося в Галілеї, яка була периферією порівняно з Єрусалимом. До місцевих мешканців ставилися з підозрою, оскільки вони були змішані з язичниками. Нічого хорошого чи нового з цього регіону не очікувалося. Але саме там, після ув’язнення Івана Хрестителя, почав проповідувати Євангеліє Ісус з Назарету.

Центральне ядро проголошуваного ним вчення є підсумоване у заклику: «Покайтеся, бо Царство Небесне близько». Все, що досі алегорично сповіщали пророки, зазвучало в повну силу, подібне до розкату сильного грому та сяйва блискавки, яка пронизує темряву і розсіює імлу. Сповнилося пророцтво Ісаї: «Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерті, зійшло світло». З приходом Ісуса у світі засіяла Божа правда і сам Всевишній відкрився людству для взаємності у любові. Ця революція свободи у стосунках з Богом не є результатом заслуг людини, але Христовим спасительним даром, який наповнює змістом та стає найбільшим скарбом людського життя.

Закликом до покаяння та навернення Ісус звертається до всіх. Часто здається, що неможливо змінити своє життя, зійти з дороги егоїзму і зла. Не раз, щоб навернутися зі шляху гріха, ми зосереджуємося передовсім на собі і своїх силах, а не на Христі і його Дусі. Але наша відданість Богу не може зводитися до наших особистих зусиль. Це було б гріхом гордині. Наші зусилля повинні виражатися в глибокій відкритості серця і розуму до прийняття Ісусової Доброї Новини. Лише його Євангеліє змінює світ і людські серця, та відкриває перед світом майбутнє.

Але яким буде майбутнє, котре проголошує людині Боже Слово, проганяючи світлом Правди темряву будучих віків? Раєм чи судом? Заспокоєнням чи попередженням? Спаситель звіщає, що Царство Небесне близько. Що більше, воно є посеред нас. Воно започатковане його приходом. Тобто це є він сам, Ісус.

Тому Євангеліє говорить про майбутнє не як про «щось», але передовсім як про «когось». І той, хто приходить, вже наперед любить нас долаючи час та простір. Прихід його Царства розпочався вже зараз, воно для кожної людини є її майбутнім, і кожен має вже сьогодні підготувати йому шлях. Центром кожного нашого «сьогодні» має стати подія, коли Господь приходить та хрестить водою і вогнем Духа. І так для кожного покоління заново. Для кожної людини як знову народження. Те, що було зроблено раз і назавжди в історії, а саме: прихід Спасителя і визволення, яке він приніс, не повторюється, але мусить знову і знову ставати присутнім для конкретних людей у кожному поколінні. І це перше пришестя, яке кров’ю хресної жертви і водою хрещення нас оправдує, відкриває двері в історії людства для другого, остаточного і славного пришестя Христа. Коли воно буде? Ми не знаємо, ніхто не знає цього сьогодні. Але насправді нам це і не потрібно знати.

Нам потрібно усвідомити радше дві, набагато нагальніші речі. Перш за все, щоб Господь прийшов до всіх людей, а точніше, до кожного з нас особисто. Наше спасіння не відбудеться поза нами. Христове хрещення водою та Духом стало початком нашого нового життя у свободі Божих дітей, і пам’яттю про це має бути наша нездоланна туга по єдності з Богом.

За друге нам також дається час для покаяння, який не є безмежним. Послух є ключем, яким відкриваємо своє серце Божественній Любові. Милосердя є повторною пропозицією Любові, яка була спочатку відкинута. Воно є прощенням, яке потрібно прийняти. Прийняття милосердя має ім’я «метаноя». Вона є каяттям та зміною мислення. Покаяння звільняє нас від страху з цього життя, ніби воно завжди буде таким же недосконалим, як ми; та від страху за це життя, коли майбутнє буде створюватися виключно нами самими. Покаяння робить нас свобідними для діяльної любові та повного розкриття нашої людяності. Але в першу чергу маємо свобідно та свідомо замінити страх втратити минуще на страх не успадкувати «нове небо і нову землю».

Христовий заклик до «зміни мислення» застерігає від будь-якої безвідповідальності у житті, та вселяє непохитний оптимізм віри. Звичайно, в Євангелії також говориться про знамення, катастрофи, страждання, про те, що передує кінцю. Але маємо розрізняти дві речі, які належать одна одній, але не є тотожними, а саме: знаки Другого пришестя і саме Друге пришестя. Або: цей світ з його історією, і завершення історії цього світу, в який явно і остаточно входить Христос.

Ми не повинні мати жодних ілюзій щодо цього світу. У ньому багато зла. Зло, помножене на людський прогрес і людську гордість, яка для самозаспокоєння використовує будь-які засоби, приносить злі плоди. Так було і, мабуть, буде. Багато разів люди думали, що битва між злом і добром, між Божим супротивником і Божими вірними наближається до апогею. Одного разу це дійсно станеться, але зараз це не має значення. Правдою є те, що «нам треба боротися не лише проти тіла й крови, а й проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах». І те, що наше теперішнє життя і наша вічність поставлені на карту в цій боротьбі, також є правдою для всіх поколінь.

Для того, хто нехтує Божим Словом, не потрібно вигадувати якихось особливих покарань. Об’єктивна дійсність є всередині кожного, і критерієм оцінки її вартості є відношення до Євангелія. Перш за все, Євангеліє означає для віруючого спасіння тут і зараз. Цей шанс є завжди, доки проголошується Євангеліє. Навіть зустріч з наслідками зла може певним чином відкрити в усвідомленні людини проблиск істини Євангелія.

Відкритість на євангельську правду також означає звільнення від страху перед майбутнім, від страху, який часто паралізує не тільки нашу здатність творити, але й боронитися. Оскільки Євангеліє ясно і недвозначно вказує на майбутнє, як на Боже Царство, то в кінцевому підсумку це означає «нове небо і нову землю». Тому в покаянні кожної поодинокої людини криється зародок здійснення Христових слів: «Ось все творю нове». Таким є шлях, яким Господь досягає своїх цілей, і це має наповнювати наші очікування радістю та щастям. Навіть якщо зустрінемо цю, для всього людського роду апокаліптичну мить, ще за свого земного життя. Амінь.

Христос Рождається! Славімо Його!

 

† Тарас Сеньків,

єпарх Стрийський

Джерело