Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена в день свята Стрітення Господнього, 2 лютого 2024 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Преосвященний владико, всечесні отці, дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Стрітення є празником сповнення очікування. Слова святого Симеона мовби проголошують звершення всіх пророцтв та закону, і є початком покликання до впевненої надії. Дух Святий відкрив Симеону, що він не помре, поки не побачить Месію-Спасителя. Нелегко уявити, в який спосіб йому було дано це повідомлення. Але воно прозвучало для Симеона покликанням засвідчити про початок сповнення усіх даних народу Божих обітниць у спосіб, який перевершує його найсміливіші сподівання. Ми також успадкували подібне покликання до надії, теж сподіваємося стати учасниками плодів жертви Спасителя. Його цілющої благодаті, тріумфу і радості спасіння. Разом з Симеоном ми всі отримали обітницю відкуплення, яка сповнюється тут, на цій землі, перед нашим лицем. Божа дійсність перевершує наші очікування, але нам потрібно її розпізнати. Спаситель недалеко, він прийшов, став одним з нас, і ми можемо проживати його делікатну близькість.

Ми теж не знаємо, як Симеон упізнав Дитя Ісуса. Про жодну зовнішню ознаку в Євангелії не згадується. Все вказує на те, що саме Дух спровадив Симеона туди, де він міг його знайти. Там були Діва Марія та святий Йосиф зі своїм первістком. Навіть попри слова пророків було немислимо однозначно припустити, що Бог стане людиною, та народиться як дитя з такої, здавалося б, звичайної, молодої жінки. Ніщо не відрізняє її від інших, присутніх у Храмі жінок, які теж прийшли зі своїми первістками, щоб очиститися. Марія, хоч і не мусила цього робити, була там як одна з них. Вона смиренно прийшла виконати Господній закон, але з любові, а не з обов’язку. Так само і її син Ісус не мусив платити за людські гріхи, але з любові до нас поніс наші немочі.

Можливо нас би збентежила зненацька отримана звістка, що у нашій буденності нас відвідає сам Господь. Але скоріше не вважали б це правдоподібним, а тому і не впізнали б його, коли він проходитиме поруч. Подібно у Храмі, серед численних відвідувачів, багато хто вважав Ісуса за одного з жителів Назарету. Однак в дійсності це був прихід Месії. Просто його всеосяжний план спасіння всіх людей є непомітний і делікатний. Бог не нав’язує себе, і прийняв людську природу тому, щоб перебувати поруч у нашій буденності.

«Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння». Чи уважні ми до того, щоб відкрити Боже спасіння, його приховану і мовчазну дію в усьому, що нас оточує? Просім, щоб нам було це відкрито Святим Духом, як Симеонові, і ми поважно почали роздумувати про спасіння, яке незабаром має відбутися. У Святій Літургії ми беремо безпосередню участь у жертві відкуплення, яку приніс Ісус. Ми торкаємося його благодаті і привласнюємо його заслуги. Ми їмо його Тіло і п’ємо його Кров, одна крапля якої може звільнити світ від усіх його злочинів. Щось неймовірне, але одночасно такою є невідклична реальність.

Симеон бачив Дитя лише один раз. Ціле його життя в очікуванні було варте цього моменту. До нас же Бог вирішив наближатися у Євхаристії. Нам це здається цілком нормальним, навіть занадто монотонним кожного дня. Іноді нам хотілося б більш грандіозної сцени. Це спокуса, яку долаємо наслідуючи пастухів біля Вифлеєму, мудреців зі сходу. Це були люди, які повірили посланню великої радості: вам народився Спаситель. Тільки чуйне серце здатне повірити в цю звістку, та знайти в собі мужність вийти назустріч Богові, який прийшов між нас як смиренне дитя в убогій стайні.

Ми очікуємо, що божественне є всепоглинаючим, захоплюючим, але попри усі наші побожні практики такий досвід залишається для нас мрією, і це нас розчаровує. Але Бог розраховує і на це. Не сміємо віддатися ностальгії за винятковістю. Симеон щодня готувався до зустрічі з Месією, терпеливо чекав на зустріч з ним, і кожен день міг стати вирішальним. А ми маємо свого Бога Спасителя поруч у Євхаристії, котрий щодня чекає на нас, щоб скріпити наші очікування на остаточну зустріч з ним у Небі.

Разючою протилежністю до сцени, в якій все переповнене радістю та надією, є слова Симеона до Матері Ісуса: «А тобі самій меч прошиє душу». Це тінь, яка підкреслює реальність та винятковість цієї події. З іншого боку, Марія, незважаючи на пророцтво про меч, який прошиє її душу, нічого не говорить. Подібно як Йосиф, вона мовчки приймає ці таємничі слова, які провіщають дуже болісне випробування і виражають найбільш автентичне значення представлення Ісуса в храмі. Насправді, згідно з Божим задумом, жертвоприношення за законом Мойсея пари горлиць або двох голубів, у цю мить було прелюдією до хресної жертви Ісуса.

Наше життя – це також образ світла і тіні, суміш надії і розчарування, здобутків і поразок. Бог знає це, і саме в цій видимій крихкості він відкриває нам себе найближче. Господь рішуче відкидає вигадки про досконалий світ, всеобіймаючий прогрес, і мрії про безтурботну самодостатність людини. Він присутній в крихкості повсякденності, в тому, що здається неадекватним для його величі. Це божественне прагнення вступити до повсякденних обставин життя людини може здивувати, але воно є результатом його свобідного вибору. Бог не піднімає свій голос, він не нав’язує себе нам, лише дарується і очікує на наше прийняття.

Послання, яке пропонує нам свято Стрітення – це Бог, який дивиться на нас очима, повними любові, Бог, який приймає наші страждання та розділяє нашу малість. Він покірно складає себе самого у жертву, в якій впродовж свого життя буде мов запалена свічка згорати, що стати світлом для світу, а вкінці, розп’ятий на хресті, віддасть людству свого Духа, щоб полум’ям своєї любові очистити наше пізнання Бога та освітити шлях до неба. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський

Джерело