НЕОБХІДНА ПЕРЕДМОВА: Протягом тривалого часу (для скептиків – роками) мої міжнародні огляди виходили спочатку на сайті УНІАН, потім – «Укрінформ». Але невблаганна політична кон’юнктура створила умови для самостійного інформаційного плавання.

Я починаю новий проєкт. це, по-перше, видається мені важливим, а, по-друге, я скучив за подібними текстами 😊 Розпочну з огляду міжнародних подій у січні 2024-го, який виявився напрочуд багатим на різноманітні прояви активності. Далі вийду на щотижневий режим.

США та Британія.

Я невипадково об’єднав ці країни в одній рубриці, бо колишні метрополія та зібрання її колоній після Brexit стали набагато більш UNITED у прагненні захищати власні інтереси. Вашингтон та Лондон намагаються взаємодіяти у різних куточках світу, от тільки внутрішні проблеми їм доводиться вирішувати на самоті.

Сполучені Штати продовжують тримати на паузі питання надання допомоги Україні, Ізраїлю та Республіці Китай (Тайваню). Зауважимо вплив Дональда Трампа: екстравагантний політик разом зі своїм оточенням підпорядкував GOP (республіканців), перетворивши їх з традиційних антиросійських яструбів на гопників Капітолійського пагорбу. Очевидно, що Трампа дуже турбує майбутній вердикт Верховного Суду США стосовно можливості окремих штатів виключати його прізвище з бюлетенів для голосування на прийдешніх президентських виборах. Відтак і перемога над Нікі Гейлі на старті праймеріз виглядає для Трампа не такою надихаючою, як раніше. Тому він продовжує діяти за принципом «Чим гірше – тим краще».

Демократи на чолі з Джозефом Байденом продовжують шукати варіанти для відновлення допомоги Україні, чомусь воліючи не згадувати про механізм ленд-лізу. Президентській адміністрації важливо не допустити побудови опонентами логічного ланцюжка, в якому між втечею з Афганістану та підтримкою України можна буде знайти факти, спроможні нашкодити Джо Байдену. Не забуваймо, що для американського виборця першочерговими є внутрішні проблеми, їхня віра у лідерство США на світовій арені є непохитною.

Британський прем’єр Ріші Сунак побував у Києві, куди привіз безпекову угоду, яку на Банковій воліють бачити дещо інакше, ніж на Даунінг-стріт, 10, та 2,5 мільярди фунтів. Ні, не готівкою, проте на 200 мільйонів фунтів більше, ніж у 2023 році. Велика Британія напрочуд послідовна у своїй підтримці боротьби України з Росією (третій рік поспіль виділяє на це понад 2 мільярди фунтів), тому вплив майбутніх парламентських виборів, на яких прогнозують перемогу лейбористам, на цю позицію може бути мінімальним.

Європейський Союз.

Січень був відзначений переговорами про схвалення Ukraine Facility – змін до загального бюджету ЄС, які передбачають виділення 50 мільярдів євро Україні протягом 4 років. На відміну від грудня 2023 року, коли обговорювалося питання початку переговорів з Молдовою та Україною про вступ до ЄС, Угорщина не отримала нової порції розморожених ЄС-івських коштів. Проте Віктор Орбан завдяки інтенсивній інформаційній присутності збільшив власний політичний капітал, що згодиться дуже швидко – під час червневих виборів до Європейського Парламенту.

Петер Сійярто 29 січня в Ужгороді не лише вперше після початку широкомасштабного вторгнення Росії побував в Україні (це рекорд для топ-дипломатів країн, які мають спільні кордони з Україною, бо шеф польського МЗС Радослав Сикорський відвідав Київ у перший місяць після повернення на посаду). Сійярто невипадково оголосив, що вимагатиме під час зустрічі з офісно-міністерським дуетом Єрмак-Кулеба відновлення прав угорської меншини в Україні станом на 2015 рік. Серед умов надання Ukraine Facility – забезпечення прав національних меншин, і у Будапешті про це чудово пам’ятають.

Побував в Ужгороді і словацький прем’єр Роберт Фіцо, візиту якого передувала низка неприємних та образливих для України заяв. Не полишає відчуття, що Будапешту та Братиславі радять робити їх зі столиці РФ, адже економічні інтереси країн Центральної Європи все ще пов’язані з Росією. Власне, і Фіцо сподівався почути від свого українського колеги Дениса Шмигаля запевнення у збереженні транзиту російського газу до ЄС після 2024 року. Проте український прем’єр подібні питання вирішувати не в змозі. Але зустріч голів словацького та українського урядів не тому тривала всього кілька годин. Фіцо, швидше за все, використав її як аргумент для підготовки до візиту до Москви (він вже наголошував на готовності відновлювати відносини з Росією).

Дональд Туск побував у Києві 22 січня, коли в Україні святкують День Соборності, а у Польщі згадують героїв Січневого повстання 1863 року. Досвідчений польський політик вправно обіцяв підтримку Україні у глобальних питаннях та вправно уникнув обіцянок щодо швидкого розв’язання труднощів безпосередньо у польсько-українських відносинах. Хоча блокування автомобільних перевезень на той момент вже зійшло нанівець, просте міністр сільського господарства Польщі Чеслав Секерський встиг повідомити, що національне ембарго на ввезення українського продовольства буде безстроковим. Туск повідомив, що новим урядовим уповноваженим з питань відновлення економіки України буде Павел Коваль, і це було найкращою новиною з усього візиту

Росія та її міньйони.

Владімір Путін готується до перевиборів у середині березня. Можна уявити, наскільки високий відсоток йому намалюють за результатами «волевиявлення». Проте господаря Кремля вельми цікавить сприйняття Заходом результатів голосування, і тому він постійно маневрує. Співгромадянам обіцяє «продовження СВО» та неминучу денацифікацію України, західним decision-makers – начебто сигналізує про готовність зупинити бойові дії. Від цієї кремлівської шизофренії мало кому стало легше, проте багато хто усвідомлює, що Путіну вірити не можна.

Катастрофа Іл-76 у Белгородській області продемонструвала наявність у РФ потужної інформаційної машини, яка намагалася проштовхнути до світового інформаційного порядку денного тезу про «65 українських полонених», яких знищили самі розумієте хто. Ситуація дуже нагадувала події літа 2014 року, коли російський ЗРК «Бук» знищив на висоті 10 кілометрів лайнер Malaysian Airlines з 297 пасажирами та членами екіпажу у небі над Донбасом. Бракувало лише «диспетчера Карлоса», проте в цілому російська пропагандистська машина працювала вельми інтенсивно.

Олександр Лукашенко не лише провів три дні у Росії у переговорах з Владіміром Путіним про перспективи утворення Союзної держави. Це спілкування вже давно варто оцінювати психіатрам, а не політологам. Самопроголошений лідер Білорусі повинен розуміти, що зближення з Росією зробить його повністю непотрібним заклятому другу з Кремля, і жодні закони про гарантії безпеки зарадити не зможуть. Білоруські силовики тим часом продовжують затискати гайки всередині країни.

Міжнародні цікавинки.

Світовий економічний форум у Давосі прагне задавати тональність міжнародних подій року. Проте давайте не чекати від нього рішень, що здатні перевернути ситуацію у світі – формат дискусій в Альпах передбачає обмін думками. Добре, що там побував Володимир Зеленський, погано, що діяч з ОП на прізвище Шурма констатував «брак апетиту» приватних інвесторів до України, не згадавши при цьому політику Банкової. І відмова прем’єра КНР Чень Цзяньженя зустрітися хоча б «на ногах» з українським президентом також, на жаль, є показовою. Пекін не приховує глобальної зацікавленості в успіхах свого російського сателіта.

НАТО в останній день січня розпочало найбільш масштабні навчання з часів завершення холодної війни. «Непохитний захисник» – не лише назва маневрів, а й образ, який Північноатлантичний альянс намагається транслювати тим, хто почав сумніватися у євроатлантичних спроможностях. Легенда навчань – відсіч вторгненню в районі Сувалок – вологої мрії Кремля. Підтримка Туреччиною вступу Швеції до НАТО стала не лише відповіддю на дозвіл купити партію F-16 для турецьких ВПС, але і наслідком дипломатичних зусиль Вашингтону.

Голова Європейської Ради Шарль Мішель спочатку оголосив про намір піти у відставку з посади голови Європейської Ради, а потім передумав. Питання, як видається, у підвищеній відповідальності, адже перспектива побачити Віктора Орбана тимчасовим головою Європейської Ради, а інші можливі кандидати, зокрема, Маріо Драгі – це зовсім інше. Давайте не забувати, що у Старому Світі також іде політична боротьба, власне, Європа є місцем, де зародилася конкуренція ідей та поглядів на розвиток суспільства.

А от королева Данії Маргрете ІІ не передумала складати з себе повноваження. Взагалі вихід монархів на пенсію став цікавим трендом, який заслуговує вивчення та аналізу у контексті загальноєвропейських політичних перетворень.

Автор: Євген Магда, політолог, директор Інституту світової політики.

Поширення і передрук з активним посиланням на джерело вітаються. (Creative Commons — Attribution 4.0 International — CC BY 4.0). Підписуйтесь на сторінки міжнародної розвідувальної спільноти InformNapalm в соцмережах.

Джерело