Святий апостол Павло у листі до коринтян підкреслює, тіло людини – це представник Христової спільноти. Учень закликає, щоб провадити гідне духовне життя перед обличчям Бога. Слід, духом єднається з Богом, бо Господь не матеріальна субстанція й так ставатися одним духом. Апостол наполягає на пам’яті, щоб кожна людина затямила, що вона є храмом Святого Духа, бо ми належимо до Бога. Це – захоплююче: належати до Бога, бути божими синами та доньками, господніми дітьми. Через дитинство боже, через достойне життя, люди готуються до воскресіння в Господі. Коли ж тіло стає учасником гріховної акції з іншою людиною, таке тіло стається грішним організмом, ідентичним до того тіла, з ким приймає участь у гріхах. Апостол закликає, щоб ми прославляли Бога у наших тілах, йому служили та його любили, бо Господь кожній людині створив безсмертного духа.

Наближається час Великого посту і як завжди чуємо євангельський текст притчі про блудного сина. Пригадаю, що притча – оповідний літературний твір алегорично-повчального характеру, змістом близький до байки, – мабуть, слухачі любили такі розповіді?! Ісус Христос не називав цього молодого чоловіка блудним сином, Спаситель, просто розповів притчу про одну сім’ю, про батька та двох синів, які дружно жили та виконували свою послугу, нічого не згадував про матір. Молодшому синові, невідомо, якого він був віку, захотілося жити окремо, мабуть, назавжди вибирався з дому, бо просив батька, щоб дав йому частину майна, яке йому, здогадуємося, батько обіцяв. Батько нічого не випитував у сина, не переконував молодшого, що він не готовий до покидання дому, не ставив перешкод, не вмовляв, а поділив майно між синами. Дав молодшому сину його частину, той, задоволений забрав майно і опинився далеко від батька. Чомусь вибрав рішення бути далеко від рідного дому, хоч з розповіді притчі не виглядає, щоб батько бажав розшуковувати його.

Цікаво те, що він швидко змарнував майно, молодик не старався, щоб жити ощадно та зробити якісь інвестиції, щоб забезпечувати собі життя. Вдався у розпусту, знайшов собі таких друзів та колежанок, що скоро допомогли йому розтратити майно. Залишився сам, бо тим недавнім приближеним не потрібно було його, лише майно, з якого користали та хвалили його за щедрість у розтраті. Не знайшлося нікого, хто б опам’ятував його, приближені радо напивалися, наїдалися та розкішно бенкетували. З притчі про багача, що зібрав нечуваний урожай пам’ятаємо, що він мав великі заощадження, але йому вночі несподівано обірвалося життя (див. Лк 12,16-21). Усе залишив, нічого не використав; а блудний син, усе розтратив, нічого не залишив для себе. До усього, в краю, в якому опинився молодик, настав великий голод? Шукав способу якось прожити, хотів їсти, помирав з голоду… Найнявся до якогось господаря пасти свині, там їв жолуді, якими кормили свиней, але таким задоволенням був обмежений, бо його контролювали, обмежували, навіть в такій їжі.

Був «доведений до ручки» і в такій ситуації згадав про тата, про доброго батька. Вирішив повертатися додому, не лякався батька, знав його велику любов та доброту. Укладав собі текст звернення до рідного батенька і негайно стартував додому. А батько здогадувався, передбачав та відчував крайню недолю сина, очікував його, кожного дня, виглядаючи за нещасним, але своїм сином. Не помилився, далеко на обрії батько побачив сина, пізнав обдертого та босого, який повільним кроком зближався до дому батька. А батенько, побачивши, кинувся бігти напроти нещасного сина, не пам’ятаючи про його, можливо й зухвале рішення забрати майно…
Думаю, що серед нас трудно було б знайти такого батька чи матір, щоб так поступили зі своїм сином чи донькою в таких обставинах. А цей батько з притчі обняв свого сина, поцілував, не дав йому договорити продуманого тексту покаяння, перервав його мову каяття й розпорядився, щоб сина обслужили, одягнули в найкращу одіж, навіть, перстень надягнули йому та швидко готували бенкет…

Ми усе це знаємо, кожного року слухаємо євангельський текст та чуємо коментарі, читаємо про історію притчі й розуміємо, що цей батько – це наш Бог, Спаситель, Творець неба й землі. Господь нас любить, розуміє, милосердиться та прощає наші далекі та теперішні промахи в житті. Пам’ятаймо, що ми його сини й доньки, діти нашого Небесного Батенька! Він бажає нас пригорнути, незважаючи на наше грішне життя. Бог дуже хоче зціляти наші духовні рани, пам’ятає про нас, очікує, любить і плаче, коли ми не слухаємо його або не віримо йому.

Більше не говорю, мовчу, бо добре знаєте про усю решту цієї притчі.

Хай Господь усіх благословить та швидко закінчує цю криваву війну. Мати Божа, рятуй нас!

Джерело