“Сестра Марта Пшивара в ефірі Радіо Марія коментує слова 22-го псалма, яким розпʼятий Христос молився в останні хвилини свого земного життя.”

 ПСАЛМ 22

Страждання праведника та його надія

1. Провідникові хору. На мелодію “У досвітня лань”. Псалом. Давида. 
2. Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? Стоїш далеко від спасіння мого, від слів мого зойку. 
3. Боже мій, кличу я вдень, – не відповідаєш, а й уночі я теж не вмовкаю. 
4. Таж ти – святий, возсідаєш на хвалах Ізраїлевих! 
5. На тебе покладались батьки наші: звірялись, і ти врятував їх. 
6. Взивали тебе й спасались, на тебе покладались і ганьби не зазнавали. 
7. А я – черв’як, не людина; сміховище людей, презирство народу. 
8. Всі, хто на мене дивляться, глузують з мене, кривлять губи, кивають головою: 
9. “Поклавсь на Господа, нехай його рятує; нехай його спасає, коли він його любить!” 
10. Ти мене вивів з материнського лона, ти дав мені безпеку при грудях матері моєї. 
11. На тебе я був зданий від утроби, від материнського лона ти єси Бог мій. 
12. Не віддаляйсь від мене, бо нещастя близько, бо допомогти нікому. 
13. Биків багато мене оточило, башанські сильні навколо мене стали. 
14. Роззявили на мене свою пащу, неначе лев, що роздирає і рикає. 
15. Я став, немов вода розлита, всі кості мої повиходили з суставів. Неначе віск, зробилось моє серце, розтануло в мене в нутрі. 
16. Мов черепок, висохла моя сила, язик мій прилип до горлянки, кладеш мене в порох смерти. 
17. Бо пси мене обсіли, і лиходіїв зграя мене оточила. Пробили мені руки й ноги, 
18. всі мої кості я міг би полічити. Дивляться на мене і з радістю позирають. 
19. Одежу мою ділять між собою, і на хитон мій жеребок кидають. 
20. Та ти, о Господи, не віддаляйсь; о моя сило, притьмом прийди мені на допомогу. 
21. Вирятуй від меча мою душу – із собачих лап мою єдину. 
22. Спаси мене із левиної пащі – від рогів буйволових мою убогу. 
23. Я сповіщу моїм братам про твоє ім’я, хвалитиму тебе серед громади: 
24. “О ви, що боїтеся Господа, його хваліте; нащадки Якова, його шануйте, і бійтеся його, потомки Ізраїля! 
25. Бо він не гидував, не гордував бідою бідака, і не ховав обличчя свого від нього; і коли той взивав до нього, – слухав”. 
26. Від тебе йде моя хвала в великім зборі, обітниці мої виконаю перед тими, що його бояться. 
27. Нехай споживають покірні, нехай будуть ситі, хай хвалять Господа ті, що його шукають. Нехай серце ваше живе повіки! 
28. Усі кінці землі згадають і навернуться до Господа. І впадуть ниць перед тобою усі сім’ї народів; 
29. Господнє бо є царство, він над народами панує. 
30. Йому одному поклоняться всі тії, що в землі спочивають; перед ним упадуть ниць усі тії, що сходять у могилу. І душа моя для нього житиме; 
31. моє потомство буде йому служити, і розповість про Господа прийдешньому родові; 
32. прийдуть, оповістять про його добрість народові, що має народитись: “Таке вчинив Господь!”

Цей псалом написав Давид правдоподібно в часі, коли його переслідував Саул і він рятувався втечею на пустиню Маон (1См 23, 25-26).

Псалом складається з двох різних частин. Перша виражає глибоке страждання псалмоспівця (в.2-22), а друга є прославою Бога (в.23-32). Кожна з цих частин супроводжується різними почуттями. В першій переважають почуття болю, смутку, страху, а в другій – радість, мир і довіра.

В перший частині здається, що Бог мовчить або навіть взагалі відсутній. Можливо, псалмоспівець переживає певні сумніви у вірі. Він дуже страждає через мовчання Бога, але не перестає до Нього кликати. Навіть якщо тепер не досвідчує Його близькості, то чудово пам’ятає чуда, які Бог здійснив в його історії і в історії вибраного народу. Пригадує, як Бог вивів з неволі Його народ, як був біля нього від хвилини зачаття. Три рази псалмоспівець згадує материнське лоно, місце, яке асоціюється з любов’ю і безпекою. Бог є для нього батьком і матір’ю. Тому так болячим є досвід мовчання Бога. З глибини його душі виривається крик “Боже мій, Боже мій, чому мене покинув?” і продовжує: “стоїш далеко” (в.2), “не відповідаєш” (в.3). Молільник зустрічається з насмішками і відкиненням з боку тих, хто його оточує. Він почувається приниженим, порівнює себе з черв’яком (в.7). Він маленький, слабкий, як хробачок, зустрічається з ворожістю тих, які є подібні до злих і сильних тварин: собак, левів, буйволів. Не знаємо, чи ця боротьба зі злом відбувається в його нутрі, чи він теж отримує фізичні удари, але псалмоспівець докладно описує виснаження свого тіла:

“Я став, немов вода розлита, всі кості мої повиходили з суставів. Неначе віск, зробилось моє серце, розтануло в мене в нутрі. Мов черепок, висохла моя сила, язик мій прилип до горлянки” (в.1-16), “пробили мені руки й ноги, всі мої кості я міг би полічити” (в.17б-18а).

І раптово, після цього опису грози, псалмоспівець змінює тон розмови з Богом, розпочинаючи молитву прослави. Нещодавно він був так ослаблий, що і голосу не міг з себе видобути, бо язик прилип до горлянки (порівняй в.16), а тепер гучно розповідає про Господа своїм братам і серед громади (пор.в.23). Він був так ослаблий, “немов вода розлита” (пор. в.15а), а тепер з силою обіцяє виконати складені обітниці (пор. в.26 б). Раніше його серце було без життя, “неначе віск” (в.15 б), а тепер радісно викликує: “Нехай серце ваше живе повіки” (в.27 б). Він, який раніше ховався перед людьми, досвідчуючи від них ворожості, тепер хоче прославляти Господа перед братами і в великому зібранні, прагне, щоб усі прийшли до Бога і об’єдналися в поклонінні Йому. Закликає до прослави Бога бідних і убогих, тих, котрі помирають і тих, які мають народитися, усі народи, аж до кінців землі. Псалмоспівець, який був занурений у смерть, ожив, немовби воскрес до нового життя. І засвідчує в останньому вірші псалма, що “Таке вчинив Господь” (в.32 в).

Псалом 22 є пророцтвом про Ісуса, в якому все це збулося. Першими словами псалма Ісус молився на хресті, помираючи у великому усамітненні і в цілковитій довірі Богу. Отці Церкви, Гжегож Теолог і Теодорет з Циру, так коментують слова Ісуса: “Прибитий до дерева Володар сказав слова: Eli, Eli lama sabachtani (Мт 27,46). Ці слова Він сказав за нас, взявши на себе людські гріхи і прокляття, яке тяжило над нами. Не був залишений ні Отцем, ні через своє божество. Хто міг примусити Його народитися на землі і зійти на хрест? Він в Своїй особі репрезентував нас, нашу шаленість і нашу грішність”.

Окрім першого вірша, в псалмі є ще інші паралелі з Євангелієм, в описі муки Ісуса:

“Всі, хто на мене дивляться, глузують з мене, кривлять губи, кивають головою” (в.8) – “Ті що приходили повз Нього, лихословили Його й похитували своїми головами” (Мт 27,39).

“Поклавсь на Господа, нехай його рятує; нехай його спасає, коли він його любить!” (в.9) – “Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить Його нині, якщо Він Його любить” (Мт 27,43).

“Мов черепок, висохла моя сила, язик мій прилип до горлянки, кладеш мене в порох смерти” (в.16) – “А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилося Писання, промовив: Спраглий Я!” (Й 19,28). 
“Одежу мою ділять між собою, і на хитон мій жеребок кидають” (в.19) – “Ті ж, що розп’яли Його, поділили Його одежу, кинувши жереб” (Мт 27, 35).

“Вирятуй від меча мою душу” (в. 21 а) – “Тепер стривожилась душа моя, – і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж Я і прийшов – на цю годину” (Й 12,27).

Деякі екзегети говорять, що на хресті Ісус молився не тільки першим віршом – “Боже мій, Боже мій, чому мене покинув”, але правдоподібно цілим псалмом 22. 

Французький бібліїст Дефур, шукаючи зрозуміння поведінки людей під хрестом Ісуса, досліджував псалом 22. В 11 вірші псалма він знайшов пояснення, чому люди чують, що Ісус кличе Іллю. Серед євреїв розповсюджене було переконання, що помираюча людина, яка буде кликати Іллю, отримає від нього допомогу. Ілля прийде, як її захисник і підтримає її у вірі в годину смерті. Якщо люди, які стоять під хрестом, чують, що Ісус кличе Іллю, то вони мусили почути слова “Еlia tha”, що означає: “Ілля, прийди”. Але в псалмі 22 є слова “Eli a tha” – “Ти є моїм Богом від утроби матері моєї”. На хресті Ісусові не вистарчало повітря, він помирав через удушення, важко було зрозуміти його слова. Але Ісус ні на хвилину не засумнівався, що Отець є з Ним, коли кликав: “Боже мій, Боже мій, чому мене покинув” (в.2). Переживаючи досвід покинутості Отцем, як наслідок прийняття на себе людського гріха, Ісус з останніх фізичних сил молився: “Ти є моїм Богом від утроби матері моєї” (в.11).

Сестра Марта Пшивара, настоятелька Місійного згромадження Сестер Служниць Святого Духа. 
Слухати інші програми

• Потужна молитва підтримки. Псалом 46
• Псалом 91. Допомога в умовах війни
• Псалом 118 в складні періоди життя
• Псалом 25. Якщо не знаєте, що робити?
• Не варто ставитися до молитви, як до магії
• Менше гріха – більше віддати слави Богу
• Як за допомогою Псалмів навчитися чути Бога?

Джерело