За нами вже тиждень великого посту. Напевно, що ми всі старалися добре користати із наших постанов, які ми зробили, починаючи час посту. Постанови робимо для того, щоб оживляти наше духовне життя, котре наражається на так багато перешкод, а зокрема, завада нашої внутрішньої старої людини, пристрасті, ослаблення нашої волі, затемнення нашого розуму, напасті диявола і т.д. Одним словом, наш образ внутрішньої людини, який повинен все більше і більше бути виразнішим і уподібнюватися до Божого, при занедбанні терпить негативну переміну і віддалюється від подібності до Божого образу.

Сьогоднішня неділя називається неділею православною, що пригадує нам часи першої половини 9-го століття, коли розгорнулася велика боротьба проти пошани для ікон або образів. Грецький імператор Теофіл з певними своїми прихильниками мирянами і духовними заперечували пошану та молитву перед іконами. Церква боронила своє положення і вчила, що потрібно почитати ікони, тому що ми почитаємо їх не як осіб, а як їхні вигляди, образи, за котрими криються правдиві особи, котрі жили і праведно служили Богові. Так подібно, як ми шануємо світлини наших батьків чи дорогих нам осіб. Після смерті Теофіла, прийшла до влади його дружина Теодора і встановила порядок про честь для ікон. В ті часи християнства влаштовували церковні з`їзди у першу неділю великого посту, в котрих брали участь багато духовних осіб, що приїжджали до єпископа на собор (Настольная книга, Булгаков С. В. стр. 564). Це неділя перемоги правди над неправдою, праведності над помилками. Багато в той час людей терпіли, захищаючи пошану для ікон, навіть в’язниці, але вони трималися здорової науки Церкви. Вже у Старому Завіті читаємо, що при споруджені кивоту завіту, Господь Бог приказав Мойсеєві: «І зробиш два золоті ковані херувими, і покладеш їх з обох сторін очищення. Хай буде зроблений один херувим з цієї сторони і один херувим з другої сторони очищення…» (Вих 25,18-19). В давнину, з волі Бога, прикрашали кивот завіту кованими херувимами, але розуміли, що це не особи, лише вироби. Знаходимо в іншому місці Святого Писання, що при будові і оздобі єрусалимської святині Соломон: «І зробив в домі святого святих два херувими, діло з дерева, і позолотив їх золотом» (2Пар 3,10).

Не можемо забути про Арона, хто при відсутності Мойсея, коли той молився на горі, на вимогу юрби народу виготовив теля із зібраного золота: «І прийняв з їхніх рук, і опрацював їх знаряддями, і зробив з них вилите теля, і сказав: Це твої боги, Ізраїлю, які вивели тебе з єгипетскої землі» (Вих 32,4). Розуміємо, що це було тільки вилите золоте теля, котре не мало жодних ознак життя, мимо того, що мало велику матеріальну вартість, було позбавлене руху та дихання, мертвий предмет. Народ по-різному ставиться до зроблених речей, одні вважають, що речі повинні служити людям, інші – служать речам. Покланяються їм як богам, дорожать речами, посвячують дуже багато часу, щоб придбати якнайбільше речей, коштовностей, а шукати Бога, правди, дбати про свою душу забувають, тому що якесь золоте теля в такому чи іншому вигляді заступає очі.

На перших сторінках Святого Писання читаємо, що сказав Бог: «… Створім людину за нашим образом і за подобою, і хай володіють рибами моря, і птахами небесними, і скотиною, і всією землею, і всіма плазунами, що плазують по землі. І створив Бог людину, за божим образом створив її, чоловіком і жінкою створив їх» (Бут 1,26-27). Людина є Божим образом і божою подобою, подібна до Бога. Це – велика радість знати, що ми подібні до Бога, що людина означає і є чимось божественним! Слід дбати про те, щоб божого образу та подібності до нього не знівечити у людській особі. Господь хоче жити у людині, бути присутнім у її житті та спомагати в усьому.

А у послання до євреїв описано особу Мойсея, який виховувався на дворі фараона. З роду був євреєм, а історія – з немовляти покликала його на двір фараона. Хоч був добре вихований і освічений, однак стремів до своїх, знехтувавши вигідним життям на дворі фараона. Любив свій народ і волів з ним страждати, як жити у вигоді та достатку. Відомо, що Господь покликав його на провідника народу, який вивів ізраїльтян з єгипетської неволі. Автор пише про багатьох інших пророків, які терпіли невигоди та муки, були, теж, сильними у війнах, зазнавали ран та в’язниць, вмирали зарубані мечем… Готові на усе задля імені Господнього та свого народу. Автор закликає, щоб ми вдивлялися в Ісуса Христа, хто: «… замість належної йому радости, перетерпів, не зважаючи на сором хреста і сів праворуч Божого престолу» (Євр 12,2). Згадано про терпіння самого Бога, який своєю любов’ю до людей усього світу, своїми терпіннями та смертю відчинив нам вхід до неба.

І в нас настав такий час, що потрібно боронити нашу країну від лютого ворога. Необхідно захищати, інакше ворог знищить нас усіх, потрібно відважних та мужніх воїнів, які б не ховалися, а захищали своїх рідних, свою землю та народ, навіть, своїм життям. Розуміємо, що втеча від рядів воїнства, наражає нас усіх на смерть і знищення від ворога, на неволю та страждання. Нерозумно втікати, а не захищати?! До усього, чуємо про різні зловживання та шахрайства в Україні, які діються різними посадовими особами на рівні війни, використовуючи грабунки нашого народу та вчиняючи ганебні злочини!? Очевидно, такі вчинки гідні покарання й осудження. Хай Господь береже нашу Україну від вбивчих атак лютого ворога! Господи, заверши війну в нашій країні! Свята Богородице, рятуй нас!

Джерело