У чому кривавий фокус путінського «Крокуса»: дайджест пропаганди за 22-24 березня

  • Автор допису:

«Кинджали» лише посилюють українську ідентичність

У ніч проти 22 березня Україна згадала напівзабуте словосполучення «повний блекаут». Причина – найбільша за останній час атака по українській енергетиці. Ворожі ракети та дрони пошкодили десятки об’єктів енергосистеми. Під ударами опинилася й найбільша гідроелектростанція України — ДніпроГЕС. Навіть, не пропаганда, а МО РФ через це згадало затерте словосполучення «удар возмездия». (Востаннє це було «за Керченський міст»). Тепер «за Бєлгород».

НАСПРАВДІ, атаку по ДніпроГЕС росіяни планували довго, з розвідкою, з енергетиками, які консультували, як завдати максимальної шкоди. Атака була комплексна, в т.ч. і інформаційна: з метою викликати паніку в Україні. Від «зараз гребля впаде, і всі загинуть», і завершуючи спробою звинуватити Україну в підготовці та ударі по ДніпроГЕСу. (На кшталт історії з Каховською ГЕС). «Росіяни намагалися вразити десятки об’єктів, розділити енергосистему на частини і досягти загальнонаціонального блекауту. Їм це не вдалося», – пояснює відомий український експерт з енергетики Олександр Харченко.

У цьому інфографічному контексті ще цікавіше звучить нещодавня заява Шойгу про плани створення в ЗС РФ «Дніпровської флотилії». (Нагадаємо, Дніпро протікає також по території Росії в Смоленській області).

Крім страшних екологічних наслідків, до яких могла (і, на жаль, ще може) призвести атака на об’єкти інфраструктури на Дніпрі, метою атаки мав стати жах українців та подальші протести з вимогами «мирних переговорів» (читай: капітуляції). Але правда в тому, що ще Суровікін перевіряв, чи здадуться українці без світла. Не здалися. Не вийшло тоді, не вийде й зараз.

У Кремля інший контекст «війни»

Намагання «захистити російськомовних українців» зайшло так далеко, що навіть офіційний представник Кремля Пєсков вжив слово «війна»: «Ми перебуваємо у стані війни. Так, це починалося як спеціальна військова операція, але як тільки там утворилася ця компашка, коли колективний Захід став учасником цього на боці України, для нас це вже стало війною. Я в цьому переконаний. І кожний має це розуміти для своєї внутрішньої мобілізації».

НАСПРАВДІ, список міст, які зазнали «удару возмездия» з метою «убезпечення російськомовних», залишається незмінним: Харків, Дніпро, Кривий Ріг, Запоріжжя, Херсон, Миколаїв, Одеса, Київ.

Цікаво, скільки «російськомовних людей» в них ще має загинути, аби до Кремля нарешті дійшла нехитра істина: кожний його «кинджал» призводить до протилежного ефекту і лише посилює українську ідентичність цих міст. А російських військових через удари по енергоінфраструктурі наближає до Міжнародного кримінального суду. Прецедент вже створений.

Цікавий ще й інший аспект пєсковської війни. Ще влітку 2022 року Тверський районний суд Москви відмовив блогеру Дмитру Полушину у позові про визнання незаконним блокування одного з інтернет-видань. У запереченнях, поданих Генпрокуратурою РФ, розтлумачується чим «війна» відрізняється від «СВО»: «Оголошення війни передбачає настання правових наслідків (мобілізація населення, введення комендантської години та інші). Тому використання терміну «війна» представляє підвищену суспільну значущість, оскільки участь Росії у повномасштабних військових діях зачіпатиме широке коло громадських інтересів, як у соціальній, так і у економічній сферах».

Звісно, прокурори до Пєскова не прийшли. І з буцегарень за вживання цього слова нікого не випустили. Та й сам прессекретар Путіна потім пояснив (прокурорам, мабуть), що його «війна» і «війна» дискредитаторів ЗС РФ мають «різний контекст».

Росіян готують до мобілізації 2.0

Але вся ця словесна еквілібристика Кремля має на меті приховати головний крок – чергову мобілізацію. Про її фактичну неминучість одразу після «виборів Путіна» не казав тільки ледачий. І ось її обрії поступово з’являються.

Російська влада планує найближчим часом мобілізувати мінімум 300 тисяч осіб, щоб розпочати операцію з оточення другого за розміром міста України — Харкова, розповіла 22 березня «Верстка».

НАСПРАВДІ, нещодавно відповідаючи на запитання: «що робити з Бєлгородом?», Путін відповів щось на кшталт «ми підемо іншим шляхом» і про створення «санітарних зон».

За словами співрозмовника видання, «Харків ніхто не хоче перетворювати на другий Маріуполь, тому є ідея зробити його вітриною того, як росіяни вміють воювати цивілізовано». На «розбудову» вітрини Москві потрібно щонайменше 300 тисяч мобілізованих «гастарбайтерів».

І тут підозріло вчасно кілька таджиків вбивають понад півтори сотні російських громадян у концертному залі «Крокус Сіті Хол». Звісно, Росія призначає винною в цьому Україну, попри те, що саме ІДІЛ з усіх прасок  волає, що бере на себе відповідальність за жахливий теракт. Але Росії не потрібен ІДІЛ, їй потрібна Україна.

Хронологія подій вже відома, починаючи з офіційного попередження за декілька днів до трагедії з боку посольств США та Великої Британії не просто про теракт, а про його «неминучість». Путін у відповідь назвав це «відвертим шантажем».

Те, що «крайньою» буде призначена Україна, стало зрозуміло одразу: після новини про трагедію «православний олігарх» Малофєєв закликав завдати по Україні удару у відповідь на теракт у «Крокусі»: «Давайте дамо мирному населенню України 48 годин, щоб залишити міста і нарешті закінчимо цю війну переможним розгромом противника. З використанням усіх сил та засобів».

Потім були неприкриті натяки з боку різноманітних «симоньян» на «пса у вишиванці, що зірвався з ціпка». А згодом на сцену вийшов сам Путін і розповів про «вікно у Брянській області, через яке терористи намагалися втекти до України». У цій інформаційній спецоперації слабкою ланкою виявився посол Білорусі у РФ Дмитро Крутой. Ще за дві години до виступу Путіна він заявив, що «білоруські силовики допомагали росіянам прикрити кордон, щоби не дати терористам піти».

Заради цього змінили й місце, де був нібито затриманий автомобіль з терористами. Ще о 9 ранку повідомили, що машину з ними затримали у Брянській області в селищі Теплий, яке набагато ближче до Білорусі – всього за 43 км від кордону, ніж до України (118 км). А вже за півтори години авто терористів «знайшли» вже в районі села Хацунь, яке знаходиться майже на однаковій відстані від кордонів з Білоруссю та Україною (166 та 136 км відповідно).

Після цього подальше натягування ІДІЛовської сови на український глобус було лише справою незграбної пропагандистської техніки. Не здивує, якщо під завалами «Крокусах» зрештою знайдуть «візитки Яроша», а бідні таджики з власним вухом у роті, розкажуть, що «голос проповідника» в Telegram, який наказав йти на «Крокус», був схожим на Буданова.

Навіщо все це було потрібно Києву? На це просте питання у Москви вже була заготовлена відповідь, яку крім різних симоньян і малофєєвих озвучили і їхні англомовні товариші. І досить відомі.

Завдання Москви на поверхні – заблокувати іноземну допомогу Україні. А її подальше постачання представити вже як «спонсорування тероризму». Також, звісно, це обґрунтування (для внутрішньої аудиторії) подальшої жорстокості щодо  мирних українців. Адже в «Крокусі» були мирні росіяни. А можливо ще й офіційно оголосять війну і відповідно – мобілізацію. І все це вже відкрито, без всякої словесної еквілібристики.

Путін готується до війни «від Кореї до Карелії»

І наостанок про російські ракети, які вже літають над територією країн НАТО. Польща 24 березня офіційно повідомила, що російська ракета залетіла в повітряний простір країни в районі села Осердув. Реакція пропаганди показова: «Бажали показати, що ви не здатні збити ракету? Гаразд, показали. Полегшало?».

НАСПРАВДІ, саме так і виглядає повзуча провокація з боку Росії країн НАТО. Нагадаємо хронологію. 15 листопада 2022 року на територію Польщі в селі Пшеводув упала ракета. Загинули двоє чоловіків — тракторист і завідувач зернового складу. Трагедія сталася внаслідок масштабного ракетного удару РФ по Україні. Наприкінці грудня 2023 року російська ракета влетіла у повітряний простір Польщі. Заступник міністра закордонних справ країни Теофіл Бартошевський тоді заявив, що «Варшава жорсткіше реагуватиме на порушення її повітряного простору Росією». 24 березня 2024 року російська ракета літала територією країни НАТО вже 39 секунд. 

Далі – більше і страшніше? Від 39 секунд до 1939 року час не такий великий. Тоді все схожим чином починалося. І кому як не Польщі це знати.

«Від Кореї до Карелії», – співає в одній зі своїх пісень та сама група «Пікнік», на концерт якої в «Крокусі» зібралися росіяни, але замість цього отримали від своєї влади фокус. Масштабне розвінчання цього та багатьох інших її кривавих фокусів попереду. Але для повного символізму воно мало б також проходити під слова іншої пісні «Пікніка» – «Только не плачь, палач».

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело