Про одного із найбільших подвижників Церкви – Йоана Ліствичника – розповідає священник парафії Володимира та Ольги УГКЦ, викладач богослов’я в Українському Католицькому Університеті (м. Львів), отець Олег Кіндій.

“Правильно обрана міра – основа нашого духовного подвигу”, – навчає святий Йоаан Ліствичник.

30 березня ми вшановуємо пам’ять Святого Йоана Ліствичника. Про життя цього святого збереглося мало інформації, проте його вшановують в усіх християнських церквах. Відомо, що він подорожував багатьма монастирями, але зупинився у Синайському – шанованому серед юдеїв та християн. Коли Іван зайшов у монастир то зрозумів, що хоче в ньому залишитися. Згодом, він стає настоятелем та опікується монастирем протягом 40 років. Отже, перебуваючи в тиші та молитві, святий залишив після себе настанови “Духовна ліствиця”, що й сьогодні не втрачають актуальності в усьому світі. 

Твір “Духовна ліствиця” чітко структурований та відображає сходження людини на небо, що складається з 3 етапів:

1. Очищення, навернення та переосмислення свого життя, що полягає в добровільному прийнятті душею Доброї новини;

2. Пізнання людиною себе та Бога зі Святого Письма. Тут йдеться про важливість дослідження Слова Божого, що просвітлює та дає людині вказівки;

3. Єднання з Богом у Пресвятій Євхаристії.

Повчання Івана Ліствичника про боротьбу з духом гніву:

1. Гнів – це сокрита ненависть, злопам’ятність, бажання зробити зло тому, хто образив. Запальність – це миттєвий шал серця. Смуток – неприємне, прикре почуття, що засіло в душі. Знавіснілість – поверження доброго устрою душі і осоромлення її.

2. Дехто не зважає на свою схильність до дратівливости та гніву, не дбає про зцілення од цієї пристрасти, хоча Премудрий сказав: Несправедливого гнів – невиправдальний, бо в запалі його гніву – його погибель (Сир. 1:22).

3. Гнів, подібно до швидкого руху жорна, за одну мить може знищити душевної пшениці й плоду більше, ніж щось інше за цілий день. Тому мусимо бути прискіпливо уважними до себе. Гнів, як полум’я, роздмухане сильним вітром, скоріше, ніж повільний огонь, спалює і нищить душевну ниву.

4. Безгнівність – це ненаситне бажання зневаг на противагу марнославству, що безмірно прагне похвал. Безгнівність – перемога над природою, здобута важким трудом, працею над собою і нечутливістю до образ.

5. Лагідність – це непорушний стан душі як до зневаг, так і до похвал.

6. Початком безгнівности є мовчання уст при обуренні серця; середина – мовчання помислів при легкому замішанні душі; а кінець – непорушна тиша серця, спокій душі при подуві нечистих вітрів.

7. Як потік води гасить вогонь, так і сльози істинного плачу погасять усякий пломінь гніву й сердитости.

8. Як з появою світла розсівається тьма, так від пахощів смирення щезає усяке засмучення і гнів.

9. Каяття і гнів – несумісні між собою, тому що звернення до Бога потребує великого смирення людини, а гнів є знаком високої думки про себе.

10. Якщо межа крайньої лагідности – в тому, щоб мирно і з любов’ю ставитися навіть до того, хто дратує нас; то, без сумніву, межею крайньої гнівливости є наодинці, словами й рухами, воювати з тим, хто образив нас.

11. Якщо Дух Святий є миром душі, а гнів – замішанням серця, то ніщо так не перешкоджає Святому Духові перебувати в нас, як роз’ятруваний гнів.

Священник парафії  Володимира та Ольги УГКЦ, викладач богослов’я в Українському Католицькому Університеті (м. Львів), отець Олег Кіндій.

Слухати інші програми

• Відмежуйтеся, щоб відновити рівновагу
  
• Життя Святого Макарія Великого
  
• Святий Іоан Золотоустий
  
• Святий Діонісій Ареопагіт
• Свята Меланія Молодша
  
• Богослов Святий Єронім
  
• Святий Антоній Критський
• Святий Григорій Просвітитель
• Святий Іван Дамаскин
  

Джерело