Ставлення Кремля до Заходу нагадує шизофренію

Слова Володимира Путіна щодо Польщі вкотре демонструють, що Кремль намагається створити та посилити протиріччя між своїми геополітичними противниками. Таку політику веде Москва по відношенню до інших західних країн. Кремлівські аналітики не приховують, що Росія перебуває у протистоянні з усім західним світом і зацікавлена в ослабленні Європи. Однак навіть на тлі цієї риторики Кремль намагається завоювати прихильність частини західних еліт і позиціонувати Росію як «справжню Європу», пише у своєму матеріалі Jamestown Foundation.

13 березня у своєму черговому інтерв’ю одному з головних російських пропагандистів Дмитру Кисельову Володимир Путін заявив, що «якщо Польща введе війська в Україну, то вже не піде звідти», оскільки «хоче повернути землі, які вважає своїми». Російські офіційні особи вже не вперше намагаються зобразити Польщу як потенційного агресора по відношенню до України. Минулого літа очільник Служби зовнішньої розвідки Росії Сергій Наришкін заявив, що «мрія забрати Західну Україну жива у свідомості польської еліти», і Польща «вживає цілу низку активних дій для реалізації цієї мрії».

Така риторика – не єдиний приклад того, як Кремль намагається посіяти розбіжності між Польщею та Україною, які виявилися близькими союзниками у протистоянні російській агресії. Ще одним улюбленим прийомом Москви є спекуляція на реальних конфліктах, що траплялися в історії двох країн, та спроба посилити ці конфлікти. Найяскравішим прикладом експлуатації історії є Волинська різанина – масове вбивство поляків на Волині у роки Другої світової війни, пам’ять про яку посилено розпалює Москва.

Цікаво, що російська пропаганда, коли це їй вигідно, представляє Польщу «жертвою українського нацизму», який, своєю чергою, проголошує продовженням гітлерівського нацизму. І водночас Кремль малює зовсім інший образ Польщі – агресивної та винної у розв’язанні Другої світової війни більше, ніж Німеччина. Наприклад, у своєму інтерв’ю Такеру Карлсону Путін назвав вимушеним напад нацистської Німеччини на Польщу в 1939 році, пояснивши, що Варшава «загралася» і стала «надто незговірливою», тим самим «змусивши» Гітлера розпочати агресію.

Президент Росії Володимир Путін (справа) під час інтерв’ю з колишнім ведучим Fox News Такером Карлсоном у Кремлі. Москва, 2 лютого 2024 року

Ці протиріччя не повинні дивувати. Сіяти розбрат між союзними країнами – це  улюблений метод російської влади, і задля досягнення цієї мети в хід йдуть будь-які методи, що часто суперечать один одному. Польща – далеко не єдина країна, на прикладі якої можна спостерігати таку «політичну шизофренію». Схожа політика спостерігається по відношенню до Франції. З одного боку, російська пропаганда вихваляється тим, що Москва завдає Парижу одного удару за іншим, включаючи військові удари – наприклад, вбивство французьких добровольців під Харковом. Однак паралельно з цим російські військові аналітики висловлюють надію на те, що в майбутньому може виникнути «триумвірат Росії, Китаю і Франції».

Схожа двоїстість Кремля простежується і у ставленні до Європи загалом, до того ж спостерігалася вона ще задовго до повномасштабного вторгнення в Україну. З одного боку, російські військові аналітики та пропагандисти проводили прямі паралелі між Євросоюзом та Гітлерівською коаліцією і доводили, що у Другу світову війну «СРСР воював з усією Європою», яка історично завжди була ворогом Росії.

Плакат із зображенням Адольфа Гітлера та Володимира Путіна під час акції біля російського посольства у Польщі проти збройної агресії росії щодо України. Варшава, 10 жовтня 2022 року

З іншого боку, формально «ліберальний» прихильник режиму, режисер Костянтин Богомолов публікував «маніфести», що пропонують Москві позиціонувати себе на міжнародній арені як центр тяжіння «здорових консервативних сил» Європи. Автор Автор намагався переконати європейську аудиторію, що саме Росія здатна зберегти справжні європейські цінності, які сьогодні втрачають самі європейці.

З початком війни пропаганда ще активніше переконує населення в тому, що західна цивілізація становить собою «темряву», яка пожирає саму себе. Вчені-філософи доводять, що Росія сьогодні протистоїть всьому Заходу в цілому, і в основі цього конфлікту лежать «цивілізаційно-світоглядні відмінності». Російський Інститут міжнародних політичних та економічних досліджень публікує редакційні статті про те, що Захід веде війну з росією вже 500 років без перерви – спочатку під проводом Великої Британії, а потім – США.

Водночас один із засновників Ради із зовнішньої та оборонної політики Сергій Караганов наприкінці минулого року знову заявив, що Росія – це «частина європейської культури», більше того, саме росіяни є «правильними, здоровими європейцями», і тому Росії не слід «скасовувати» «нашу європейську історію».

Сергій Караганов, російський політолог і економіст

Парадоксально, але навіть ці очевидні протиріччя цілком здатні скластися в головах споживачів пропаганди у відносно цілісну картину, згідно з якою росія, з одного боку, є історично частиною західної цивілізації, але з іншого – змушена їй протистояти через віроломну політику самого Заходу. Така версія подій, на жаль, знаходить відгук не лише у багатьох росіян, а й у певної кількості європейців. Саме тому дуже важливо доносити до європейської аудиторії реальні приклади агресивних настроїв Москви на адресу Заходу.

Хорошою ілюстрацією тут можуть бути «одкровення» російських аналітиків, які не приховують, що їм можуть бути вигідними «слабкий Європейський Союз, що перебуває у стані перманентної кризи», або конфлікти між окремими країнами. І очевидно, що за чинного режиму Кремль завжди робитиме ставку на ослаблення Заходу та загострення внутрішніх протиріч у європейських країнах.

Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии

Стаття передрукована з дозволу Jamestown Foundation

Джерело