“Світлиця велика, вистелена килимами і готова”, – описував євангеліст Марко місце Тайної Вечері. “Коли ж настав вечір, сів він до столу з дванадцятьма учнями”, – свідчив євангеліст Матвій. Ісус заповів: “Щоб ви любили один одного, як я вас полюбив! Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає”, – записав його слова Іван.

Перші мистецькі втілення останньої перед розп’яттям трапези Ісуса походять з VI століття. В українській традиції до цього сюжету зверталися у різні періоди: будівничі храму Святої Софії, барокові малярі Іван Руткович та Йов Кондзелевич, один із найвидатніших монументалістів ХХ століття Михайло Бойчук, іконописець Незалежної України Остап Лозинський. У 2015 році фотохудожник Юрій Білак зробив знакову світлину, зафіксувавши великодню трапезу військових під Бахмутом. 

Марія Цимбаліста

історикиня мистецтва, завідувачка відділу графіки Національного музею імені Андрея Шептицького

Початок традиції: да Вінчі і Свята Софія у Києві

Перші іконографічні взірці Тайної Вечері збереглися у мініатюрах одного з найдавніших ілюстрованих рукописів Нового Завіту – Росанського пурпурового кодексу VI століття (Codex Rossanensis). Христос, одягнений у золотий плащ-гіматій, із хрещатим німбом довкола голови, сидить напівлежачи, за давнім звичаєм, біля сігма-подібного столу, в колі учнів у білих одежах. Христос промовляє – на це вказують його жести, також погляди апостолів звернені до нього.

Тайна Вечеря (історична). Мініатюра з Россанського пурпурового кодексу (Codex Purpureus Rossanensis), VI століття. Архиєпископська скарбниця Росанської катедри

Джерело: commons.wikimedia.org

Тайна Вечеря (літургійна). Причастя апостолів. Мініатюра з Россанського пурпурового кодексу, VI століття. Архиєпископська скарбниця Росанської катедри

Джерело: commons.wikimedia.org

Тайна Вечеря (літургійна). Причастя апостолів. Мініатюра з Россанського пурпурового кодексу, VI століття. Архиєпископська скарбниця Росанської катедри

Джерело: commons.wikimedia.org

Ще одна мініатюра Росанівського кодексу подає літургійний образ Тайної Вечері як Таїнства Причастя. На ній цілофігурна постать Ісуса зображена двічі, у центрі. Він тут є первосвящеником і уділяє своїм учням хліб – по один бік і вино – по інший. “Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спомин. Ця чаша – Новий Завіт у моїй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на мій спомин”, – як записав у своїх посланнях апостол Павло.

Християнська Церква на Заході і Сході вшановує пам’ять про цю подію у Великий четвер перед Великоднем і на кожній літургії, під час Таїнства Євхаристії. В іконографії також продовжується традиція зображення двох типів. Найвпізнаваніший з історичних  –  образ, створений Леонардо да Вінчі наприкінці XIV століття для Домініканського монастиря Санта Марія делла Грація в Мілані.

Леонардо да Вінчі. Тайна Вечеря (історична). Стінопис Домініканського монастиря Санта Марія делла Грація в Мілані (1495–1498)

Джерело: commons.wikimedia.org

У літургійному контексті однієї з найвідоміших є мозаїка початку ХІ століття, яка збереглася у вівтарному просторі собору Святої Софії у Києві. Дослідниця Надія Нікітенко відзначає, що до оздоблення залучили першорядних візантійських майстрів. Мозаїки укладені із найвишуканішої смальти, що налічує більше ста кольорів і відтінків.

Тайна Вечеря (літургійна). Причастя апостолів. Мозаїка вівтарної частини собору Святої Софії у Києві, XI століття

Джерело: st-sophia.org.ua

Джерело: st-sophia.org.ua

У процесі трансформації передвівтарної перегородки у високий іконостас там також з’явився образ історичної Тайної Вечері. Дослідник Роман Зілінко простежує присутність ікони в празниковому ряді від кінця XVI століття. Як, до прикладу, у фрагменті епістиліону із села Сянки, із зображеннями вибраних празників і Тайної Вечері. Від XVII століття ікона Тайної Вечері стає центральною іконою празникововго ряду кожного українського іконостаса.

Унікальним є розташування цього сюжету на Царських Вратах XVI століття у селі Домажир. Як зазначає історик українського мистецтва Михайло Драган, це один із небагатьох рідкісних прикладів іконографії, де апостоли наближаються до Ісуса Христа не рядами, а групами. Також незвичне розташування престолу – він зміщений ліворуч, а фігури Христа і апостолів – праворуч.

Воскресіння Лазаря, В’їзд в Єрусалим, Тайна вечеря. Фрагмент епістиліону з села Сянки (Львівська область), XVI століття. Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького

Джерело: nml.com.ua

Царські врата із села Домажир (Львівська область), XVI століття. Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького

Джерело: nml.com.ua

Український іконопис 

Обставини новітньої історії поступово впроваджували церковне мистецтво і пов’язані з ним артефакти у світську культуру. Так, від початку ХХ століття літургійні книги, ікони та іконостаси поповнили збірки музеїв, зокрема Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Саме у його колекції нині зберігають унікальні пам’ятки українського церковного малярства.

Серед них – іконостас “маляра жовківського” Івана Рутковича, виконаний на замовлення шевського цеху для церкви Різдва Христового у Жовкві (1697–1699). І ще одна перлина українського бароко: іконостас для Хрестовоздвиженської монастирської церкви у Скиті Манявському (1699-1705). Він більше відомий як Богородчанський, бо після ліквідації Скитського монастиря 1785 року був переданий у церкву сусіднього села Богородчани. В обидвох пам’ятках ікона Тайної Вечері розташована традиційно – у центрі празникового ряду.

Іван Руткович. Тайна Вечеря з іконостаса церкви Різдва Христового в Жовкві (1697–1699). Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького

Джерело: nml.com.ua

Іван Руткович і Йов Кондзелевич були свідками значних змін в українському мистецтві. Добре обізнані із західноєвропейськими зразками свого часу (зокрема, гравюрою), кожен у свій спосіб використовував прийоми стилю бароко. В обох образах Тайної  Вечері бачимо цікаве поєднання. З одного боку, подія відбувається на характерному для середньовічної візантійської традиції золотому тлі. Водночас, жести, пози Ісуса та його учнів, стіл та предмети представлені виразно і вказують на  західноєвропейські впливи, нагадуючи нам про образ да Вінчі та його послідовників.

Йов Кондзелевич. Тайна Вечеря з іконостаса церкви Воздвиження Чесного Хреста в Скиті Манявському (1699–1705). Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького

Джерело: nml.com.ua

З ХХ століття до сучасності

Натомість на початку ХХ століття українське сакральне мистецтво повернулося до візантійського стилю. Цьому посприяла підтримка митрополита Андрея Шептицького. Напрямок отримав назву неовізантинізм або ж бойчукізм, за іменем свого засновника художника Михайла Бойчука.

У 1911–1912 роках Андрей Шептицький вирішив оздобити розписами та іконами каплицю колишньої Дяківської бурси у Львові , яку тоді передали монахам-студитам.  Митрополит запросив для цієї справи свого стипендіата Михайла Бойчука. Той взяв до до гурту свою дружину Софію Налепинську-Бойчук та Миколу Касперовича. Вони були учасниками його Паризької мистецької групи Renovation Bizantine. Також у проєкті брав участь художник-бойчукіст Євген Сагайдачний. Митці виконали розписи каплиці та три запрестольні образи. Відомо, що один із них – образ Тайної Вечері створив сам Михайло Бойчук.

Михайло Бойчук. Тайна Вечеря, 1910-ті роки. Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького

Джерело: nml.com.ua

Форма цієї ікони відтворює півкруглу нішу, яка знаходилася за престолом. А стилістика, кольори, та й загальний урочистий настрій вражаюче нагадують мозаїку Євхаристії з Софії Київської. Адже повернення до візантійського стилю як національного є можливим саме через Київ, де українська християнська культура народилася і зростала.

Ікона Бойчука звертається до ранньовізантійської традиції, нагадуючи нам мініатюри Росанського кодексу, мозаїки Равенни. Тут і сігма-подібний стіл, довкола якого сидять на спільній лаві апостоли; і рибини у мисці, які нагадують ранньохристиянський символ Євхаристії з євангельської історії про чудесне помноження хлібів.

Радянська влада знищила Бойчука і його школу 1937 року. Ікона Тайної Вечері дивом вціліла. Дослідниця Маргарита Кривенко реконструює події того часу: у 1939 році в рамках радянського проєкту націоналізації цей образ серед інших мали передати до Картинної галереї. Втім він залишався у каплиці аж до 1945 року, коли архимандрит студитів Климентій Шептицький передав ікону Тайної Вечері, як і всю колекцію “Студіон” на депозит в Національний музей. У 1952 році за наказом радянської влади із Національного музею вивезли та знищили кілька тисяч мистецьких творів із так званого “спецфонду”. Тоді головний хранитель фондів музею Михайло Пигель врятував ікону. Офіційно її ввели в інвентарний облік аж 1975 року. 

В умовах російської війни проти України тема Тайної Вечері розвинулася в сучасному мистецтві. Воно призначене не лише для церковного, а загалом для українського культурного простору. Сучасні образи наштовхують на роздуми про любов, жертву і зраду. 

Після повернення з Майдану, у квітні 2014 року художник, іконописець, колекціонер Остап Лозинський відкрив в галереї сучасного сакрального мистецтва Iconart проєкт під назвою “Дорога”. Роман Зілінко, друг Остапа і також іконописець згадує, що він створював ці роботи впродовж березня 2014: “Вони виразно пахли гумою і конкретикою майданних подій. Це вже було інакше Остапове малярство, ніж раніше. Це було глибоке переосмислення як теми Страстей, так і дороги”.

Остап Лозинський. Дорога, 2014 рік

Фотоархів Остапа Лозинського

У цьому драматичному триптиху переважають чорні, червоні і сірі барви. Тайна Вечеря знаходиться у фокусі першого полотна – присутністю рук на білому тлі скатертини. Впізнаються руки Христа: він жертвує себе людству, тому вони червоні. Поруч ще біло-сірі непевні руки апостолів. Майже усі вони підуть за Христом: навчатимуть, творитимуть християнські спільноти і загинуть мученицькою смертю. А навпроти – чорна рука зради, адже Юда остаточно потрапить у темряву. Стіл оточений двома різними образами поцілунку: вгорі Христос омиває і цілує ноги апостолів. Євангеліст Іван свідчить: “Тож коли вмив вам ноги я – Господь і Учитель, то й ви повинні обмивати ноги один одному. Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив”.

Внизу Христос дає поцілувати себе Юді, як згадує євангеліст Матей: “І відразу ж підійшов він до Ісуса й каже: “Радуйся, мій Учителю!” – та й поцілував його. Тоді питає його Ісус: “Чого прийшов єси, друже?!”. І зараз ті приступили, наклали на Ісуса руки і схопили його”. Для Остапа Тайна Вечеря стала першим кроком дороги Страстей . 

Французько-український фотограф Юрій Білак часто приїздив в Україну, фотографував людей, звичаї, особливо любив Карпати. Звідти походила його родина. Від 2013 року  був на Майдані, а з 2014-го його дорога пролягла на Схід. В одному з інтерв’ю він згадує: “Їхавши сюди як фотограф весь час мав у голові образ: священика, який править Службу Божу військовим. Дуже часто в Україні Великодня Служба Божа відбувається вночі, коли навкруги темно, лише горять свічки”. Шукаючи цей образ, фотохудожник познайомився із отцем Сергієм. І саме його у колі військових та медиків він зафільмував на Великодньому сніданку після Служби Божої 2015 року в околицях Бахмута. На стіні позаду висить ікона Левка Скопа – Богородиця з Дитям. Юрій Білак каже, що Юди там немає. І така от українська Тайна Вечеря.

Юрій Білак. Тайна Вечеря. Фото з околиць Бахмута (тоді Артемівська), Великдень, 2015 рік

Джерело: risu.ua

  Джерело: Локальна історія

Джерело