#герої_без_зброї Дмитро Виниченко, рятувальник з Черкащини Дмитро навчався в технікумі на електрозварювальника
- Автор допису: Державна служба з надзвичайних ситуацій
Дмитро Виниченко, рятувальник з Черкащини
Дмитро навчався в технікумі на електрозварювальника. Його тітка, яка працювала диспетчеркою у пожежній частині, порадила спробувати себе у рятувальній справі. Юнак зацікавився і з 2016 року приєднався до лав ДСНС. На той час на Донеччині вже йшла війна.
Рідний Покровськ був достатньо далеко від фронту, і бойові дії там спочатку не відчувалися гостро. Проте з початком повномасштабного вторгнення ворог підходив усе ближче. Через активні обстріли надзвичайникам доводилося щодня виїжджати на ліквідацію їхніх наслідків.
«Пам'ятаю, як ракета поцілила у житлову п'ятиповерхівку. Ми розбирали завали, шукали людей. Виносили загиблих, рятували живих. Одного чоловіка привалило плитою – ми його визволили. Це було ще на початку «повномасштабки», місто ще жило, інфраструктура працювала – і тут таке… Я бачив багато страшних картин, про які раніше й подумати не міг. Звісно, це важко. Трагічні випадки карбуються в пам'яті найсильніше, але з часом я навчився опановувати себе і працювати з холодним розумом», – розповідає Дмитро.
Для рятувальника найскладніше – це непередбачуваність. Коли перебуваєш на чергуванні й ніколи не знаєш, яким буде наступний виклик. Психологічно виснажливо постійно жити в очікуванні біди, особливо тепер.
Минулого року війна постукала прямо в серце: в інтернеті Дмитро побачив фото зруйнованого будинку в Покровську і впізнав у ньому свій дім. Неймовірно боляче бачити, як ворог нищить дорогі серцю місця: рідну Донеччину, Кримський Гурзуф, Бердянськ… Проте саме в найважчі моменти Дмитро остаточно зрозумів, що обрав правильний шлях.
«2019 рік. Горів покинутий торговельний центр. Мороз мінус 20, на нас – зледенілі «бойовки». Гасили 17 годин поспіль. Тоді я вперше брав участь у пожежі такого масштабу. Саме тоді я усвідомив: мені подобається бути корисним, нести добро і допомагати людям у найскладніші хвилини. Я зрозумів – це моє», – згадує він.
У 2025 році Дмитро з дружиною Тетяною та двома домашніми улюбленцями переїхали до Черкас. Колись Дмитро навчався тут у профільному виші, тому місто було знайомим. Наразі він служить на Золотоніщині. Каже, що колектив прийняв дуже добре, а це надважливо для адаптації на новому місці.
Специфіка роботи в іншому регіоні теж виявилася новою:
«На Черкащині я вперше зіткнувся з торф’яними пожежами. Торф горить глибоко під землею, вогонь іде на величезні площі, а на ліквідацію йдуть тижні. А ще ця зима була лютою – люди грілися, як могли, а ми майже кожну добу виїжджали на пожежі в житловому секторі».
Попри важку службу, Дмитро знаходить час для хобі. Його пристрасть – великий теніс. Гарна партія на корті допомагає емоційно розвантажитися і відновити сили після виснажливих змін.