У Томину неділю, 19 квітня 2026 року, в Архикатедральному соборі святого Юра у Львові владика Володимир виголосив проповідь на Євангеліє від Івана 20, 19–31.
У своєму слові єпископ говорив про апостола Тому, тему сумнівів у вірі та пошуку правди. Він наголосив, що сумнів не є запереченням віри, а може стати дорогою до глибшого пізнання Бога. Окремо владика говорив про рани воскреслого Христа як знак Божої близькості до людського болю, що особливо відчутно в час війни. Також йшлося про страх, довіру та прощення як дар, який Христос залишає своїм учням.

«Вже ніколи не буде так, як було вчора»

Ми є постійно в дорозі до якоїсь цілі. Але що б ми не робили, вже ніколи не буде так, як було вчора. Може буде подібне, але не те саме. Буде щось нове, інше. Воскресіння Христове дає нам відвагу до змін, бо воскреслий Христос є тією самою особою, але водночас інший, якого не можна до кінця пізнати розумом чи зафіксувати візуально.

Наступна неділя після Великодня є Томина. Сьогодні бачимо перед очима образ апостола Томи, який засумнівався. Сумніви мають місце в житті. Тим більше, ми маємо різний досвід з різними людьми. Після великоднього ранку не було все так відразу очевидно, ще був рух, процес пізнання Воскреслого.

«Сумнів може бути поштовхом до шукання правди»

Тома не був невіруючий, але справжній. Ісус це бачить, не робить жодних закидів, а радше проявляє розуміння. Так є і в суспільстві. Люди можуть собі щось думати, але не всі мають відвагу сказати, озвучити.
Коли людина в чомусь сумнівається, це не означає, що вона відразу є невіруюча. Можливо, сумніви належать не лише до життя, а якраз і до віри.

Сумнів може бути поштовхом до шукання правди чи терапією на легковажність. Тома не вірить чуткам, бо йдеться про важливу справу. Він дуже обережний, вимагає доказів: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця в місце, де були цвяхи, а руки моєї не вкладу в його бік – не повірю». Байдужа людина не може ставити такі детальні вимоги.

Ця справа для Томи була дуже важливою і надто глибоко торкалася його життя, щоб просто так повірити іншим людям. Тому він дуже обережний. У недовір’ї Томи водночас було багато любові. А Ісус відповідає доказами на його вимоги, бо бачить щирість, а не лукавство.

Тома може бути близьким родичем і тих, хто шукає Бога розумом, через наукові дослідження. Але в даному випадку педагогіка Ісуса є сильніша, ніж людський розум, бо Він входить через замкнені двері. Ісус радше приходить до тих, хто прагне Йому послужити.

«Христос має місце і в темних сторінках мого життя»

Нині не бракує людей, які не вірять у Воскресіння Ісуса Христа. Тим самим ці люди не вірять у майбутнє.

Воскреслий Христос має рани, знаки від цвяхів. Той, який переміг гріх і смерть, перетворив гріб у джерело життя, носить знаки насилля. Тоді я можу бути певний, що Ісус є близько моїх ран. Він має місце і в темних сторінках мого життя.

Цей зранений і водночас воскреслий Христос немовби говорить нам сьогодні: сліди болю, насилля, смерті не можуть нас віддалити від Божої любові. Вони не заважають Богові подарувати людям і світу надію, життя. Як важлива ця благовість для нас у час брутальної війни, яка принесла стільки жертв.

«Бог нас завжди розуміє»

Воскреслий приходить до учнів із подвійним посланням миру, лікує їхній страх. Тоді передає їм великодній подарунок – прощати гріхи. Який це скарб. Якщо ми не можемо довіряти людям, боїмося відкритися, то Бог нас завжди розуміє.

Запрошуймо Ісуса в наше життя. Можливо, нам є часом важко відкрити для Нього двері нашого серця через зранення, страхи, які перешкоджають це зробити. Ісус знайде спосіб прийти до нас. Лише дозвольмо Йому це!

Джерело