🥀Маріуполь пам'ятає! Андрій Нахоренко: «Будемо жити, і жити добре»

Солдат, стрілець-кухар 3-го батальйону 3-го взводу роти 15-ої бригади оперативного призначення імені Героя України лейтенанта Богдана Завади «Кара-Даг» (в/ч 3029).

☝️Андрій Нахоренко народився у м. Чистякове (Торез) Донецької області. З часом родина переїхала до Маріуполя. У дитинстві був бешкетником, але при цьому відрізнявся великою доброзичливістю. Завжди був готовий прийти на допомогу та мав багато друзів.

✅У 1992 році хлопець закінчив електромеханічний технікум, та одразу влаштувався на роботу до Маріупольського морського торгівельного порту. Починав професійний шлях з роботи електрослюсарем бази внутрішньої механізації порту.

Кохання всього свого життя Андрій зустрів у Харкові, та разом із дружиною Тетяною оселився у Маріуполі, в Приморському районі. Жінка згадує, як полюбляли разом гуляти Приморським парком, милувалися містом, спускалися до моря.

✊З молодих років Андрій відрізнявся прагненням до саморозвитку. У 2000 році закінчив Приазовський державний технічний університет та здобув кваліфікацію інженера-механіка. Це відкрило перед чоловіком нові професійні горизонти: отримав посаду змінного механіка, а потім працював начальником зміни. На цій посаді він зустрів початок повномасштабного вторгнення.

😢Запеклі перші тижні повномасштабної війни родина Нахоренко пережила в охопленому вогнем та заблокованому Маріуполі. Їм вдалося виїхати з міста 16 квітня 2022 року. Спочатку до Бердянська, ще через місяць змогли дістатися до Запоріжжя.

🪖Навесні 2023 року Андрія Вадимовича мобілізовано до лав Національної Гвардії України. Чоловік прийняв свій громадянський обов’язок по захисту Батьківщини з честю. Про службу майже ніколи нічого не розповідав, беріг рідних від зайвих хвилювань, тільки очі Андрія говорили про біль та нерозуміння, як така страшна війна могла статися у рідній країні. Проходження військових навчань тривало два місяці, а після цього майже відразу Андрій потрапив на бойові позиції фронту.

Підрозділ, в якому служив, був закріплений на відбитих у противника позиціях у Запорізькій області. Головним завданням наших військових було тримати позиції. Не зважаючи на постійні обстріли з боку ворога, Андрій Вадимович завзято бився пліч-о-пліч з побратимами.

🫡Коли виходив на зв’язок із близькими, у розмовах та смсках часто стверджував: «Будемо жити, і жити добре». Останнім часом ця фраза стала ніби життєвим гаслом Андрія, ствердженням віри у спокійне майбутнє. Про жахи війни чи труднощі життя в умовах фронту ніколи не згадував, тільки запевняв: «У мене все добре». Таке повідомлення надіслав дружині й в останній раз, за два дні до трагедії…

💔23 жовтня 2023 року при виконанні бойового завдання в районі населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області Андрій Нахоренко разом з побратимами потрапив під прицільний вогонь ворога. Усі члени групи загинули у тому бою. Через безперервні обстріли, тіло Андрія змогли забрати з поля бою лише 30 жовтня. 6 листопада на Алеї Героїв Краснопільського кладовища у м. Дніпрі відбулося урочисте поховання українського захисника.

Чуйна, доброзичлива та дуже добра людина, надійний друг, відповідальний та справедливий, мужній та хоробрий, стійкий та самовідданий – саме такими словами згадують Андрія рідні, знайомі та колеги. Особливим захопленням чоловіка було колекціонування ножів та годинників. На жаль, вона лишилась у Маріуполі. Так само як і вірші, які Андрій протягом життя писав для рідних, більшість з них була присвячена доньці та дружині.

🇺🇦За словами дружини Тетяни, вона втратила не лише чоловіка, а й найкращого друга, з яким ділили і радощі, і труднощі. Андрій Нахоренко не вагався стати на захист рідної землі, до останнього залишався вірним присязі та виконав головний обов’язок – боронити від ворога щасливе майбутнє України.

🕯️Вічна пам'ять і слава Героям!

Більше про життя та подвиги наших Героїв – в онлайн Книзі Пам’яті Маріупольського краєзнавчого музею.