23 квітня 1920 року в селі Шилівка на Полтавщині народився Григорій (за паспортом – Єгор) Михайлович Тютюнник – відомий український письменник, журналіст, публіцист, педагог. Він був старшим братом (по батьку) іншого відомого українського літератора – Григора Тютюнника.

Майбутній письменник зростав у селянській родині: мати була вчителькою, батько – теслею. Навчався Григорій у Зіньківській школі, а 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського університету. Ще в юності почав писати: його перші вірші з’явилися в районній пресі ще в довоєнний час.

Друга світова війна радикально змінила його життя. У червні 1941 року Григорій Тютюнник добровольцем пішов на фронт у складі студентського батальйону. Він був тяжко поранений, двічі пережив німецький полон, з якого двічі тікав. Воював у партизанських загонах на Кіровоградщині, а згодом і на території Чехословаччини. У квітні 1945 року Григорій повернувся додому інвалідом війни ІІ групи. Війна назавжди залишила слід у його тілі й долі: осколок біля серця ще довго нагадував про пережите, а фізичний біль супроводжував письменника й у повоєнні роки.

Після війни він завершив навчання в Харківському університеті у 1946 році й працював учителем української мови та літератури, зокрема на Львівщині (у Львові та м. Кам'янка-Бузька). Згодом став літературним співробітником львівського журналу «Жовтень». Від 1956 року Григорій був членом Спілки письменників СРСР і завідував у журналі відділом прози. Саме в повоєнний час розгорнулася його справжня літературна праця: з’явилися оповідання, новели, повісті, поезії. Серед його ранніх творів – оповідання «Мирон Розбийгора» і збірка «Зорані межі». Окрім найвідомішого його твору «Вир», до його творчої спадщини належать також повість «Хмарка сонця не заступить», збірка оповідань «Зоряні межі», збірка поезій «Журавлині ключі» та інші тексти, частина з яких вийшла друком уже після смерті автора.

Особливе місце у спадщині Григорія Тютюнника посідає роман «Вир» – головний твір письменника, задуманий як трилогія, але завершений лише у двох книгах. Перша частина роману вийшла друком у журналі «Жовтень» 1959 року, окремою книжкою у 1960 році, а друга була опублікована вже посмертно, у 1962 році. У центрі твору – життя села Троянівка на Полтавщині, показане на зламі мирного і воєнного часу. Художній час у романі вибудувано як рух від довоєнного світу до воєнного розлому, а сам образ виру є не лише конкретною просторовою деталлю, а й багатозначним символом історичної тривоги, руйнації, страху й небезпечної течії життя. Саме за цей твір письменника посмертно відзначено Шевченківською премією в 1963 році. За мотивами твору в 1983 році було також створено однойменний кінофільм.

Важливою в біографії Григорія є тема його взаємин із молодшим братом – майбутнім письменником Григором Тютюнником. Активно листуватися вони почали 1954 року, коли молодший брат служив на Далекому Сході. Саме Григорій став для Григора не лише старшим братом, а й важливим творчим орієнтиром: за пізнішими свідченнями, він переконав молодшого писати українською мовою. Їхнє листування згодом було опубліковане під назвою «Закон спільного кореня», а сам Григір уже після смерті брата зберігав про нього дуже теплу пам’ять і писав про нього з виразною любов’ю та вдячністю.

Письменник помирає 29 серпня 1961 року у Львові. Його могила розташована на Личаківському цвинтарі.