«Святий Юрій вчить, що наше життя має цінність тільки тоді, коли воно належить Богові!», – владика Тарас

Проповідь Преосвященного владики Тараса Сеньківа, єпископа Стрийського, виголошена 23 квітня 2026 року, в часі Архиєрейської Божественної Літургії з нагоди святкування престольного празника в Архикатедральному соборі святого Юрія у Львові.

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, Амінь. Високопреосвященніший Владико Архиєпископе і Митрополите, боголоюбиві єпископи, достойності співбраття у священстві, монашестві, улюблені у Христі браття і сестри. Христос воскрес!

Сьогодні цей величавий архикатедральний собор, це місто Лева святкує свято свого покровителя, котрий промовляє до нас з глибини віків отим своїм вчинком. Він один з тих, хто не бачив, але повірив. Святий Великомученик Юрій, який за часів правління римського імператора Діоклеціана публічно визнав свою християнську віру і за це прийняв мученицьку смерть.

Особливість є в тому, що не йдеться про про постать якогось церковного діяча чи подвижника чернечого життя, але молоду, світську особу, аристократа з великою перспективою кар’єрного росту. І при цьому християнина, для якого віра стала життєвим фундаментом. Повірте, характеристика, яка виглядає феноменальною в сучасному світі.

Коли Церква проголошує когось святим, вона не вручає йому якоїсь церковної «нобелівської» премії, але в імені Бога свідчить перед історією і світом, що святість є можливою та що святий є громадянином Христового царства у світі та в небі. І вже про це нам нагадує святий апостол Павло словами «Ви ж рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, що належить Богові». Святі в церкві є, мов би, води, що течуть вгору до гір. Звичайно вода не тече вверх, бо закон гравітації як такий, не знає винятків. Але те, що фізично неможливо, є можливо надприроднім чином, щоб слабка людина стала святою. Тому і не дивно, що є важко йти проти течії часу, проти того, що сьогодні є в моді і відстоювати ті правди, віри і моралі, які рішучо критикуються у суспільстві, у ЗМІ і іноді навіть і в Церкві.

Справжня святість витікає зі свідомості власної людської гідності. І це тому стало сьогодні рідкісною чеснотою чи, радше, вона завжди була рідкісною. Її християнське ім’я – це мужність. Це слово «мужність» стало вираженням непохитності і глибини віри молодого християнина та імператорського воєначальника Юрія. Його життя та свідчення віри у Христа, посеред цього його тодішнього ворожого світу стає кодексом честі та відваги, тим подвигом, у якому поняття мужності отримує новий глибокий зміст. «Мужність» не означає лише якусь безстрашність або навіть щось, що граничить з зухвалістю. «Мужність» – це алергія віри, на яку відкликається апостол Павло, кажучи «Я можу все в тому, хто укріпляє мене». Сам Господь є його силою.

Святий великомученик Юрій зустрів Христа у просторі віри своїх батьків. І Господь зробив його молоде життя від самого початку великим і плідним. Бог тішився ним від юності і завоював його серце. Він завжди стоїв поруч з ним у усіх випробуваннях його праведного християнського життя. І це напоїло Юрія силою Христової любові, яка перевела його через усі випробування. Разом зі своїм Богом він подолав ціни обережності, страху, упереджень, боягузтва.

Мужність проявляється у терпеливому несенні тягарів. Святий Юрій прийняв випробування засвідчення віри, бо у них відчитав участь у Божій любові. І Бог дозволив йому страждати. Він перетнув його життєву горизонталь вертикальною лінією своєї милості. Так що з мінуса ненависті його супротивників стався плюс відваги його свідчення. Пізнати у стражданні мову любові, у Христі побачити знак плюс, а у смерті знайти відкритий шлях до неба – це справді є великим вчинком Божої благодаті.

Як каже сьогоднішнє Євангеліє, Христос від початку не скривав правду про долю своїх послідовників та й принципі усієї церкви. «Якщо світ вас ненавидить, знайте, що мене він ненавидів раніше за вас… Бо слуга не більший за свого пана… Якщо мене переслідували, то і вас переслідуватимуть. Якщо моє слово зберегли, то і ваше збережуть. Але все це вони вчинять вам заради мого імені, бо не знають того, хто мене послав… А тому всякий, хто буде убивати вас, буде гадати, що служить тим Богові». Причиною переслідувань є те, що вони «не знають того, хто мене послав». Не знають Бога, який є Отцем. І нашою дорогою, єдиною дорогою до Отця, є Христос. Тому участь у Його любові – вона не вбиває. Вона воскрешає.

Як християни ми повинні жити згідно Божої шкали цінностей. І не сміємо підлягати комплексу меншовартості. Підставою цього є наш Бог, який об’явив себе великим у людській слабості наших святих. Маємо бачити себе ланками цього дивовижного ряду мучеників, ісповідників, які є великою славою церкви. Бо святість є шляхом церкви у нові століття. І вона можлива завжди і всюди.

Мучеництво є не лише результатом людських зусиль, але покликанням до відповіді на Божу ініціативу. Воно є даром Його благодаті, яка дає людині знатність віддати своє власне життя з любові до Бога, до Христа, до Церкви, а отже й до світу. Апостол Павло визнає «Для мене, бо життя — Христос, а смерть — прибуток». Він бажає перемінити власну смерть на дію послуху та любові до Отця. А йому вторує святий Ігнатій Антіохійський, кажучи «Моя любов розп’ята, у мені є жива вода, яка всередині мені шепоче і каже, іди до Отця».

Через хрещення ми теж таїнственно померли з Христом, щоб жити новим життям. Ми можемо зараз вірою пізнавати Бога як Отця, якщо у нашому серці не забракне можності визнавати Христа аж до крайності. Господь кличе нас стати сопричасниками Його Пасхи, щоби, скинувши з себе смертність, ми воскресінням одягнулися в безсмертя та огорнені Його вічністю поглядали обличчям у обличчя славу безсмертного Триєдинного Бога.

Хоч сьогодні ми маємо свободу віроісповідування, та з цим ще не все так гаразд. Події переслідування Церкви — це не минуле, але сьогодення. Правда, скрите. Маніпулятивними гаслами про рівноправність, толеранцію всіх та різними псевдогуманними ідеологіями. І нам не вільно забувати про те, і насамперед, для того, щоб бути готовими, коли історія буде повторюватися. Колись Христос сказав своїм апостолам «один з вас мене зрадить». Сьогодні свято нам каже позитивно. Святий Великомученик Юрій стоїть як перед нами, так і посеред нас, як вірний свідок історії визнання віри в Христа. Він є справді актуальним прикладом для сьогодення, коли люди так прагнуть влади, як економічної, так і політичної. Прагнуть за всяку ціну, наготові за це платити, як ціною життя інших перед усім, так і особистим відреченням від Бога.

Тому постать святого Юрія вказує нам, що життя та все, що творить його зміст, має справжню ціну лише тоді, коли вони належать Богові. Сьогодні хочу щиро привітати всіх вас з празником покровителя цього великого, славного міста Лева. Нехай ця постать своїм життям і свідоцтвом торкнеться серця кожного з вас. Торкнеться прикладом своєї мужності, вмінням мистецтва любити, якому закладений головний принцип стосунку між людьми, який робить кожного і всіх щасливими – жити для інших. І це можна виразити різними способами, але тим найпершим і найуспішнішим, який вписує людину в історію і мистецтво любити інших, як нас полюбив Бог. Амінь.

Христос воскрес!

Джерело