Галина Парасюк, кандидат історичних наук,

архівіст Українського Національного Музею в Чикаго

 

“Сучасний Боян”, “бандурист у фраку”, “аристократ у музиці” – так величали українського музиканта, завдяки якому бандура зазвучала в голлівудських фільмах. Василь Ємець – віртуоз, що створив бандуру, на якій можна було виконувати класичну музику.

 

Народився Василь Ємець 1890 року в селі Шарівка Богодухівського повіту на Харківщині у козацькій родині. Батько Василя Кость Ємець відзначався інженерським хистом, із простого робітника став старшим інженером найбільшої в Україні гуральні. Він був залюблений у садівництво, квітникарство, любив рибалку, грав на скрипці. Ще перед 1905 роком у домі батька був фонограф – у селі, як на ті часи, це було неабияке явище. На фонограф записували голоси дітей родини і спів відомих в окрузі кобзарів. Батько прилучав малого Василя до гри на музичних інструментах, мати Євдокія, дочка шарівського писаря, прищеплювала любов до української пісні. Мистецтва гри на бандурі почав навчатися 1908 року в кобзаря Івана Кучугури-Кучеренка.

За спогадами Василя Ємця, він з часу навчання в Охтирській гімназії був учасником українського національного руху: “Охтирка. Старе полкове місто Слобідського козацтва. З одинадцяти церков цього міста, було кілька старих дерев’яних, побудованих у козацькому стилі… А поза цим козацьким минулим Охтирка була обмосковленим осередком. У хлоп’ячій гімназії було близько чотирьох сотень українських учнів, та в гімназії не лунала ні українська мова, ні пісня, не пестило очей наше чудове народне й козацьке вбрання та найкращий на весь світ наш національний дівочий одяг”.

Аж раптом…

Один із гімназистів заспівав на концерті “Розриту могилу” Тараса Шевченка. Тим гімназистом був Василь Ємець. Через роки, в далекій Америці, вже славетний “бандурист у фраку” згадуватиме, як під час церковної служби гімназійний інспектор Павло Яковлевич, зачудований співом спудеїв, підійшов їм подякувати. Василь запитав інспектора:

– Чи можна на концерті в гімназії виступити з бандурою?

– Що? У мене в гімназії бандуристи завелися? Хто це?!

–  Я! – гордо відповів Василь. – Дозвольте заграти та заспівати якусь козацьку думу!

– О ні! – з наголосом відповів інспектор. – Того я тобі не дозволяю!

– То може дозволите “Світе тихий”?

– “Світе тихий”? – перепитав інспектор. – На це маєш згоду.

Інспектор не тямив, що “Розрита могила” – революційний на той час твір Тараса Шевченка починається зі слів:

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо гинеш?

У цьому творі казав Шевченко про минуле України: “Панувала і я колись на широкім світі…”.

Настав день концерту. У програмі не було нічого українського. Виступав Василь передостаннім, без жодного оголошення, в залі було до восьмисот слухачів. Молодий бандурист вийшов і, набравши повні груди повітря, заспівав. Співав, переживаючи кожне слово, іноді спів переходив майже на шепіт. А останні рядки проспівав з такою навалою почуттів, обурення, докору, що слова “Поспішайте ж, недолюдки, Матір катувати!” майже вигукнув та з силою шарпнув по струнах…Сльози закапали по струнах кобзи. Слухачі плакали. Відразу після концерту сміливця, що заспівав “страшну пісню” хотіли виключити з гімназії. Від виключення з гімназії врятувало те, що на вчительську раду, де розглядали скандал, Василь приніс примірник “Кобзаря” з позначкою “Дозволено цензурою”.

Свій перший виступ 6 грудня 1911 року Василь Ємець проніс у пам’яті все життя, від нього бере початок місійна творчість бандуриста – співати про неньку Україну, нести її історію і культуру через бандуру.

1911 року, навчаючись у Харківському університеті, почув харківський ансамбль незрячих бандуристів, так у нього народилася ідея створити колектив із бандуристів зрячих. Доля заводить Василя Ємця на Кубань, де він створив “Першу кубанську кобзарську школу”, це призвело до надзвичайного розквіту бандурного мистецтва у цьому краї – кобзарські ансамблі були закладені в усіх паланках-станицях на Кубані. Революційні події застають бандуриста на Чернігівщині. У січні 1918 року в складі бойового куреня захищав Київ від наступу військ М. Муравйова. Цього ж року при підтримці гетьмана Павла Скоропадського Василь Ємець створив Кобзарський хор із восьми бандуристів, перший концерт якого відбувся 3 листопада 1918 року в театрі Баргоньє (зараз Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки).

 

Шлях за океан та життя в Голлівуді

1920-го року Василь Ємець емігрував до Берліна, шлях стелився далеко за океан. З собою він взяв бандуру, доля якої складна, як і час, в якому жив бандурист. Інструмент виготовив у Києві влітку 1912 року майстер бандур Антоній Паплинський з вербового дерева. Через мандри Василя бандура замокла, зірвано коряк та поламано верхняк. Відновив її відомий німецький майстер Адольф Паулюс у Фріленау (передмістя Берліна). Другу реконструкцію – заміну верхняка – зробив студент Української Господарської Академії в Подєбрадах Романченко. Втретє реконструкція відбулася вже у Чикаго, заміну верхняка виконав майстер Стюарт 1930 року. Четверту реконструкцію – склеювання тріснутого коряка – зробив французький майстер Мірано в місті Монтаржі у Франції.

Мала ця бандура й згадку про війну в Україні 1919 року. Було вставлено кілочок на бандурі, що перед самим концертом для козаків зламався. Полагодив інструмент доброволець, а згодом сотник Сірожупанного козацтва Михайло Гаврилко, автор проєкту памʼятника Тарасові Шевченку в Києві.

Бандура Ємеця перепливала океан не раз, бачила десятки великих і малих міст по обидва боки Атлантики.

З 1940 року Василь Ємець оселився в Голлівуді. З кінця 40-х років його концерти транслюються на телебаченні і радіо, у голлівудських фільмах використовують його бандурні мелодії.  З дружиною Марією Готра-Дорошенко живуть у будинку, збудованому за планом самого музиканта.

“Уперше в історії Голлівуду, у часи Другої світової війни, пролунали звуки української бандури й української музики, а з тим і дорогого нам імення України”, – згадував Василь Ємець.

 

Виступи Василя Ємеця у Чикаго

2 лютого 1930 року відбувся концерт Василя Ємеця у Civic Theater, 429 S. Wabash Avenue. Весь репертуар бандуриста присвячений Україні, завершальною композицією була “Козак із Шарівки” (мала батьківщина В. Ємця).

У грудні 1930 року відбувся концерт в залі школи Шопена (Frederic Chopin Elementary School, 2450 W Rice Street) в Українській околиці. Газета “Наш Стяг” писала про виступ: “Почав свій концерт славний бандурист імпровізацією мелодій “Гомін з України” і відразу запанував над своїми слухачами. Далі своїм “Чого плачеш, Україно?” витяг не одну сльозу з очей українського патріота, те ж саме піснею “Спи, моя дитино”, що оспівує героїчну смерть вояків-лицарів під Базаром. Кожен твір – це шедевр. Поважні історичні продукції, повні глибоких дум, В. Ємець переплітав із гумористичними “Журилася попадя”, “Киселик”, “На колгоспі серп і молот”. Завершив свій концерт наш бандурист бравурним “Доволі плакати-ридати” – бойовою піснею новітніх запорожців, яка так захопила і понесла, що артиста викликали на “біс”.

Керівник українського духового оркестру в Чикаго Іван Барабаш присвятив Василеві Ємцю такі слова: “Музичний аристократ, із палким музичним темпераментом і артист найвищого ступеня”.

Мав Василь Ємець хороших друзів, що жили у передмісті Чикаго Джоліет (Joliet) –  Осипа і Анастасію Кочанів. Гостюючи у них, він залишив свою кобзу, що була передана панством Кочанів до Українського Національного Музею в Чикаго. “Кобзу Ємця” можуть побачити відвідувачі в етнографічній експозиції музею.

 

Вдосконалена бандура Ємеця

Гастролював бандурист різними містами та країнами: Прага, Берлін, Антверпен, Париж, Брюссель, Ніцца, Нью-Йорк, Бостон, Чикаго, Торонто, Монреаль, Вінніпег. У репертуарі віртуоза було понад 200 творів – це і народні пісні, і твори Ліста, Бетховена, Чайковського.

Ідею створення вдосконаленої бандури Василь Ємець виношував декілька років, причини наводив такі: “Із вдосконаленням техніки гри на бандурі, 32 струни не дозволяли розгорнути цього мистецтва сповна. Друга причина – прагнення грати не тільки козацькі історичні думи та пісні на вірші Тараса Шевченка, кобзарські речитативи; я хотів урізноманітнити мій репертуар. Третя причина – виступаючи в еміграції, я зрозумів, що бандуру радше слухає дослідник етнографії, аніж загальна публіка”, – пояснював Василь Ємець.

Перша хроматична бандура Василя Ємця, зроблена 1945 року, мала 36 приструнків і 14 басів, разом – 50 струн. Грати на ній треба було десятьма пальцями. На початку 1946 року Василь Ємець виконав на ній “Місячну Сонату” (Адажіо) Бетховена. Згодом на інших бандурах додав ще 12 струн, врешті на удосконаленій і виконаній від початку до кінця бандурі Василя Ємця було 62 струни. Оселившись в Голлівуді, Василь Ємець виступав на радіо зі своїми концертами, де виконував композиції “Гомін з України”, “З Кримських гір”, “Сніговій”, багато інших; найбільше музична комісія з відбору музики для радіо концертів вподобала народну пісню “І шумить, і гуде”. Американська критика закидала Василеві Ємцю той факт, що зробивши таку унікальну бандуру, на якій можна було грати Ліста і Бетховена, він все ж грав українську музику. “Спонукало мене зробити ще нечувану і на всі сто відсотків хроматичну бандуру, щоб можна грати твори найбільших музичних геніїв світу, але головне, – грати кобзарські твори без згуби їхньої своєрідності”, – (це і була четверта й головна причина створення такої бандури), – писав Василь Ємець.

Відійшов у засвіти легендарний бандурист-віртуоз 6 січня 1982 року. Упокоївся на Forest Lawn Cemetery, Los Angeles. На надгробку Василя Ємця напис: “Ukrainian Kobzar-Bandurist”.

Василь Ємець з хроматичною бандурою.

 

Фото  Василя Ємця після першого виступу. Охтирка, 6 грудня 1911 р.

 

Поштівка-світлина Василя Ємця, 1919 р. Козак полку імені Гетьмана Петра Дорошенка. Світлина з часу концертних мандрівок.

 

Кобза Василя Ємця, експонується в Українському Національному Музеї. Подарована подружжям Кочанів. Осип Кочан зустрів Василя Ємця в Європі, на своєму шляху з Америки в Україну, коли їхав одружуватися з нареченою Анастазією. З того часу почалася щира дружба між бандуристом і меценатами УНМ.

 

Програмка концерту Василя Ємця в Civic Theatre, Chicago.

  

Джерело