🥀Маріуполь пам’ятає! Владислав Вовк: «Все буде добре… Батьківщину не здамо!»

Головний сержант, інспектор прикордонної служби відділу прикордонної служби «Сартана» (тип Б) першого прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

☝️Владислав Вовк народився у Маріуполі. Закінчив вісім класів школи № 65. З дитинства займався велосипедним спортом, полюбляв грати у футбол. Навчався в електромеханічному технікумі, де був членом творчого колективу: грав на гітарі, співав, писав пісні та музику. Спочатку це був молодіжний реп, а згодом пісні стали мати ліричне звучання. Їх можна було почути на місцевому радіо.

У технікумі отримав диплом за спеціальністю «Майстер електропобутової техніки». Згодом Влад вступив до Приазовського державного технічного університету на енергетичний факультет.

😎Він все життя активно займався спортом. Головною пристрастю Владислава були мотоцикли. Братство байкерів стало для хлопця другою родиною. Говорив мамі, що «коли їдеш на мотоциклі, відчуваєш неймовірну свободу».

Маріуполець вмів по-справжньому товаришувати та обожнював тварин. Одного разу привіз з позицій кота Афоню. Це був бійцівський кіт, який слухався та оберігав тільки Влада. Він проводжав та зустрічав його з чергувань.

🪖З 2014 року Влад зрозумів, що хоче захищати свою країну. Обожнював рідний Маріуполь. Найбільш улюбленими місцями були Драмтеатр, парк «Веселка» і море. З 2016 року по 2017 рік Владислав проходив строкову військову службу. З 2018 року по 2021 рік був у Державній прикордонній службі України.

Після завершення служби Владислав відкрив власну справу з пошиття шкіряних виробів ручної роботи. Дуже радів, що вийшло укласти контракт із закордоном. Вважав, що знайшов своє покликання.

🫡Проте все змінило 24 лютого 2022 року. Він був прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації з числа резервістів в особливий період. Мама Владислава була в післяопераційному стані і на початок повномасштабного вторгнення чекала повного одужання та знаходилася вдома. Вона востаннє бачила свого єдиного сина, а він на той момент все для себе вирішив. Владислав хотів йти боронити, бо інакше не міг.

Мамі вдалося виїхати 14 березня, виїжджала під страшними обстрілами. Під час виїзду вона була спокійна, бо дізналася від військових, що син живий. Вони також обіцяли їй, що передадуть йому, що вона жива.

«Все будет хорошо… Родину не сдадим… Мам, я тебя люблю…», – це було одне з останніх повідомлень.

💔15 квітня 2022 року він загинув на заводі «Азовсталь». Спочатку Владислав був оголошений як зниклий безвісти. Мати пройшла дуже важкий шлях під час його пошуку: від поліції до мітингів різного масштабу. Тіло Владислава було ідентифіковано за результатами тестів ДНК у липні 2023 року. Поховали його у Києві на Лісовому кладовищі, на Алеї Слави.

🇺🇦У Владислава завжди був чіткий кодекс цінностей, тому й прожив він життя гідного громадянина, справжнього сина своєї держави. Указом Президента України від 30 грудня 2023 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

🕯️Вічна пам'ять і слава Героям!

Більше про життя та подвиги наших Героїв – в онлайн Книзі Пам’яті Маріупольського краєзнавчого музею.