Проповідь Преосвященного владики Тараса Сеньківа, єпископа Стрийського, виголошена 6 травня 2026 року, в храмі святого Володимира і блаженного священномученика Омеляна Ковча в м. Перемишляни, в часі Архиєрейської Божественної Літургії з нагоди прощі духовенства.

В імя Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. Дорогі співбраття в єпископстві, дорогі співбраття у священстві, чесні диякони, дорогі у Христі браття і сестри! Христос воскрес!

Сьогодні нас у цьому храмі святого Володимира і блаженного Омеляна Ковча, власне збирає ця історична постать, яка до якоїсь міри не є ще розкритау своїй глибині і цінності. Блаженний священномученик Омелян Ковч. За життя він був дбайливим пастирем, але на думку декого був занадто активний, а тому несправедливо недооцінюваний у свій час. Це однак ніколи не було для нього проблемою.

Він служив Христу, своєму народу та своїй Церкві, від якої не віддаляв нікого, і тому ніхто не був для нього чужим. По взору Христа він взяв на себе страждання і розділяв випробування з тими, що були поруч з ним, та як душпастир до своєї мученицької смерті свідомо ніс тягар відповідальності перед Богом за їх спасіння.

Серед створеного людьми на землі пекла він бачив присутнього у людських стражданнях Бога, і своїм жертвенним служінням вселяв у зневірені серця віру у воскресіння. Зрештою, він став мостом, яким через смерть переправляв «розп’ятих» злобою світу до небесної батьківщини. Він став єдиним «парохом Майданека», і навіть його прах є змішаний з прахом його парафіян. В історії не багато парохів удостоїлися у Бога такої честі…

Пам’ять про нього часто вмирала разом зі свідками його жертви, але Господ зберіг її для нас як виклик: щоб наступні покоління священників дбали про свою гідність в очах Христа, і не захиталися коли Він запросить їх пройти Його дорогою через їх Голгофу до Його слави.

На чому ґрунтується мучеництво? Відповідь проста: на смерті Ісуса, на Його найвищій жертві любові, звершеній на хресті, щоб ми могли мати життя та участь на Його воскресінні. Христос є страждаючим слугою, про якого говорить пророк Ісая і який віддав Себе як викуп за багатьох.

Ісус закликає своїх учнів, кожного з нас, щодня брати свій хрест і йти за Ним шляхом цілковитої посвяти у любові до Бога Отця і до кожної людини: «Хто не бере свого хреста і не йде за Мною, – каже Господь нам, – той не гідний Мене. Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде».

Це логіка пшеничного зерна, яке вмирає, щоб прорости та принести плід життя. Сам Ісус є пшеничним зерном, що прийшло від Бога, божественним зерном, яке падає на землю і дозволяє собі бути розчавленим у смерті, розбитим, щоб саме так відкритися та змогти принести спасіння усьому світу. Мученик слідує за Христом до кінця, добровільно приймає смерть заради спасіння людства як найвищий доказ віри та любові.

Отже, звідки береться сила прийняти мучеництво? З глибокого і внутрішнього єднання з Христом, бо мучеництво, і покликання до мучеництва, є не лише результатом людських зусиль, але відповіддю на Божу ініціативу і послання. Вони є даром Його благодаті, яка дає здатність віддати власне життя з любові до Христа і Церкви, а отже, і до світу.

Якщо ми подивимося на життя мучеників, нас вразить спокій і мужність, з якими вони приймали страждання і смерть. Божа сила повною мірою виявляється у слабкості, в убогості того, хто довіряється Христу і покладає свою надію лише на Нього. Мучеництво є виявом досконалої свободи, бо Божа благодать не пригнічує і не душить свободу того, хто зазнає мучеництва, а навпаки, збагачує її та підносить.

Мученик є особою суверенно вільною, вільною від влади цього світу, вільною особою, яка дарує Богові все своє життя в єдиному, остаточному і суверенному акті віри, надії та любові. Він звіряє себе в руки свого Творця і Спасителя, жертвує власним життям, щоб бути цілком з’єднаним із жертвою Христа на хресті, а в кінці осягнути остаточну мету буття – вічне життя у Бозі.

Ми, ймовірно, не покликані до мучеництва, хоч Господь полюбляє робити сюрпризи. Живемо в час, коли несподівані виклики можуть стати перед нами як Божа пропозиція виявити «ким» та «якими» ми насправді є. Якщо би блаженний Омелян пережив концтабір, то напевно розділив би участь своїх співбратів в таборах совітів. Але серед обставин у які отця Омеляна покликав Господь, він свій шлях вибрав свідомо, віддавши своїх найрідніших у руки Божому Провидінню. І не помилився, Господь подбав про усіх його дітей.

І десь тут є ще один виклик для нас. Чи є подібна жертва нам під силу: вибрати між сповненням священичого покликання та благополуччям власної родини. Надіюся що такого вибору не прийдеться нам робити, але якщо? Може ви запитаєте чи я маю право ставити такі питання? Думаю що маю, бо я його поставив собі сам 44 роки тому… Через це я на другий день війни, коли розпустили Львівську семінарію, наказав усім семінаристам Стрийської єпархії повернутися в семінарію, бо який толк буде з боягузів у церкві… Повернулися усі… і я їм за це дуже вдячний та ніколи не забуду.

Зрештою, ніхто з нас не є вийнятий з обов’язку сповняти Боже покликання до святості, до того, щоб жити своїм християнським і священичим життям за найвищими мірками, що означає: щодня брати на себе хрест. Ми усі, особливо в сучасності, коли переважає егоїзм та індивідуалізм, мусимо прийняти як своє перше і основне зобов’язання щораз більше зростати у мистецтві «жити для інших», у любові до Бога та ближніх, щоб нашим служінням прославляти Бога та засівати зерна Слова вічного життя у людські душі.

Сьогодні з великим почуттям вдячності Богові за жертву священичого життя отця Омеляна, піднесімо свої молитви за його прославу гідністю святих на престолах усієї Католицької Церкви. Та за заступництвом блаженного священномученика Омеляна просімо нашого Спасителя, щоб Він запалив наші серця вогнем здатності любити з такою ж посвятою, з якою отець Омелян своїм життям об’явив Божу любов до нас. Амінь.

Христос воскрес!

Джерело