🥀Маріуполь пам'ятає! Олександр Іщенко: закатований у російському полоні….

Моряк торгового флоту. У лютому 2022 року добровільно вступив на службу військовим водієм до тероборони полку «Азов». За 27 років роботи на флоті неодноразово був відзначений почесними нагородами від керівництва, серед яких – за порятунок судна.

☝️Олександр Іщенко народився у Маріуполі. Дуже любив рідне місто, де знайшов сімейне щастя та професію своєї мрії. З дитинства мріяв про морські простори. Закінчивши школу, пішов навчатись на тракториста, згодом – працював разом із батьком на заводі «Азовсталь», проте дитяча мрія взяла верх. Олександр вступив до морського училища, а вже незабаром пішов у свій перший рейс. Був мотористом машинного відділення. Відтоді по кілька місяців на рік життя чоловіка було пов’язане з морем.

❤️З коханою познайомивсяна маріупольському пляжі «Піщанка», коли їм обом було по 16 років. Душа в душу провели разом 34 роки подружнього життя, виховували довгоочікувану донечку, а згодом вже й онуків.

🫡17 лютого 2022 року Олександр Іщенко повернувся з чергового рейсу, а вже 27 лютого добровільно вступив до тероборони. Опинився в рядах бійців полку «Азов» на заводі «Азовсталь». Пліч-о-пліч з побратимами боронив своє місто та сім’ю від російських окупантів. Під час захисту був контужений.

😢Родина Олександра в цей час залишалась у рідному районі Маріуполя – на «Черьомушках». Зв’язку між ними майже не було через масовані обстріли. Дружина Олена згадує про останню зустріч із чоловіком. Це було 13 березня 2022 року. Він прибіг на район та розшукав рідних, які ховались в одному з підвалів сусіднього будинку. «Потерпіть, я вас обов’язково звідси заберу», – були останні слова чоловіка. Пізніше донька Олександра змогла виїхати з оточеного міста, проте Олена залишилась у Маріуполі, сподіваючись розшукати свого коханого. Жодної звістки не було, і у квітні жінка також виїхала до рідних у Дніпро.

🪖Тільки 18 травня 2022 року, коли захисники вийшли за наказом Президента України у почесний полон з території заводу «Азовсталь», родина побачила серед полонених Олександра. Наступні 13 місяців його разом з побратимами утримували у слідчому ізоляторі Донецька. Щоденні знущання, тортури, побиття…

У липні 2023 року 22 військовополонених українських захисників та захисниць, серед яких був і Олександр Іщенко, перевели до СІЗО у місто Ростов-на-Дону, де над ними вчинили судову справу. Пекло жорстоких катувань продовжилось і тут. Декілька разів українських військовополонених вивозили нібито на обмін, проте кожен раз повертали до в’язниці, де знов і знов доводилось проходити крізь психологічний тиск та фізичні знущання.

Олександр був стійким бійцем, не терпів несправедливості, не хотів коритися ворогу, відмовлявся зрадити свою країну. За свідченнями очевидців та адвоката, якого найняла родина з надією повернути чоловіка в Україну, Олександр не раз відкрито виступав проти жорстоких знущань над ув’язненими. Ймовірно, одна з таких ситуацій закінчилась для чоловіка загибеллю.

💔22 липня 2024 року, після 26 місяців тортур, Олександр Іщенко був закатований у російських застінках. За результатами судово-медичної експертизи української сторони Олександр отримав множинні переломи ребер, закриту травму грудної клітини та помер від больового шоку.

Українського захисника Олександра Іщенка поховали у місті Дніпрі, на Алеї Слави Краснопільського кладовища.

🇺🇦Для рідних і близьких Олександр Олександрович був найкращим чоловіком, батьком та дідусем. В нього залишилися дружина, донька, зять, дві онучки. Навіть у найтяжчі хвилини, у російському полоні він часто згадував своїх найрідніших дівчат, називаючи їх тільки королевами та принцесами. Надзвичайно привітна та чуйна людина, його серце завжди було відкрите для допомоги. Волелюбна душа Олександра не дарма тягнулась до моря, адже його щирість, стійкість та мужність були такими ж безкрайніми.

🕯️Вічна пам'ять і слава Героям!

Більше про життя та подвиги наших Героїв – в онлайн Книзі Пам’яті Маріупольського краєзнавчого музею.