Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського у Неділю сліпородженого, 17 травня 2026 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії з нагоди традиційної щорічної прощі зі Стрия на Ясну Гору до Гошева.

Христос воскрес!

В сучасності на всі події та напрямки розвитку світового суспільства і поодиноких народів суттєво впливає почуття страху. Страх став головним рушієм прогресу. Тому він успішно, хоч не завжди відкрито та однозначно, управляє і нашим особистим життям. При тому, не раз  саме він, мотивуючи наші дії пошуком безпеки, штовхає на саме дно безглуздя туди, куди ми якраз намагалися не потрапити. І якщо обґрунтованою  мотивацією страху вважати небезпеку смерті, то власне саме вона є ірраціональною, бо смерті ніхто не уникне.

Тому обачність та здоровий глузд під впливом страху не повинні позбавляти нас відваги до самопосвяти у любові та правді. Бо не страх має бути рушійною силою історії, а любов, котра здатна  подолати смерть. Така любов, це не почуття, але суть мистецтва життя. Вона не є нездійсненною мрією чи фантазією, але найочевиднішою дійсністю, котра присутня у історії світу як історія спасіння в особі Христа, та усіх тих, хто в Нього повірив, вірить і буде вірити.

Ми величаємо героїв за їх подвиги, але серцем кожного подвигу є безстрашінсть. Для віруючої у Христа людини основою безстрашності є віра у запевнення Спасителя: «Я з вами до кінця, бо я живу, і ви будете жити, щоб і ви були там, де Я». Той, що сам воскрес із мертвих та перебуває у славі Отця, приготував  усім своїм відважним участь у воскресінні та вічному житті.

Сьогодні, коли воєнне лихоліття стукає болем та тривогами у життя кожного з нас, наша проща до Гошівської ікони Пресвятої Богородиці не повинна, поряд з іншими нагальними потребами, оминути прохання про благодать відваги: відваги віри, відваги залишатися людяними, відваги до праведного життя, до жертви та безумовної любові, відваги навіть втратити себе задля Бога та свого народу. Зрештою, якщо задля цього щось і втратимо, та Господь запевнив, що отримаємо в стократ та життя навіки. І тут для нас найочевиднішим  аргументом є життя Богородиці. Вона є тією, яка не боялася.

Діва Марія не боялася, хоча не була позбавлена цього, і мала безліч нагод пізнати страх. В її житті, к і нас, тих, що бояться всього, було багато драматичних ситуацій, які є знаковими. Ми боїмося Бога, боїмося інших, і зрештою боїмося невідомого. Марія переживає всі події свого життя з довірою та відданістю Богу. У ситуаціях, де страх страх міг би її опанувати або паралізувати, вона завжди реагує, часто в тиші, звіряючись Божим обіцянкам. Тому ніколи не давала збити себе з пантелику тим, що відхилялося від її звичок і планів. Вона підкоряється Богу, і зрештою залишає Йому право та владу рухати справами. Страх не мав над нею влади, бо кожну його атаку вона долала вірою в Бога.

Візит архангела Гавриїла сам по собі був для Діви несподіванкою. Пречиста могла остерігатися такого дивного, приготованого для неї плану Бога. Проте Марія не боїться. Вона лише стурбована, і посланець приходить її заспокоїти. Адже турбуватися – це не те саме, що боятися. Турбота пов’язана з почуттям поваги, сповненим любові та покори, яка є натхненна Богом. Марія у цій унікальній і дивовижній події протиставить страху смиренність та довіру Божому слову. Вона називає себе слугинею Господньою, тією, хто повністю залежить від Нього та віддається Божій волі, якими б не були для неї з цього наслідки. Силою віри вона проганяє сумніви і своїм відважним «так» дозволяє вести себе шляхом, який для неї приготував Господь. У своїй простій і чисті й вірі вона усвідомлює, що у всьому залежить від Бога.

Вона би теж могла боятися самої себе. У фальшивому жесті смирення вона могла б сказати, що не гідна такого візиту і такої долі. Але Марія  не знає фальші. Перед Богом вона лише схиляється і виконує Його волю. Висловивши свою згоду, вона змогла заспівати хвалу за те, що всемогутній зробив для неї.

На весіллі в Кані Галилейській виникла проблема – вино закінчувалося. Марія це усвідомила та відчула близькість неприємностей. Тому за цих обставин робить крок у невідоме. Сповнена довіри, вона наважується звернутися до свого Сина, щоб Він врятував ситуацію. Марія є матір’ю, яка сподівається попри сувору відповідь Ісуса, бо знає, що для Бога немає нічого неможливого. Хоча вона не висловила Синові чіткого прохання, їй вистачило пояснення ситуації. Своїм смиренням та добротою зрештою отримує те, чого прагне, бо виявляє повну довіру до того, хто прийшов, щоб виконати обіцянки пророків. Вона знає це, бо архангел Гавриїл сказав їй що Той, хто народиться від неї, буде великим, могутнім і врятує свій народ. Ця ніби дрібничкова подія отримала місце в Євангелії, бо торкається нашого життя своєю суттю, і спонукає нас довіряти заступництву Марії.

Голгофа, Ісус на хресті, а Марія на вершині свого болю присутня там як мати, яка стоїть поруч зі страждаючим Сином. Її серце пронизане болем: тут сповнюється пророцтво Симеона. Ц цю важку мить Марія таємничо поєднана зі стражданнями свого Сина, і може стояти під хрестом  лише в силі любові. Тут, на Голгофі, вона не боїться. Вона страждає, бо той, кого Вона любить понад усе, страждає невинно. Марія, сповнена болем і любов’ю, могла б боятися смерті Сина, своєї власної смерті. Але під хрестом вона знову забуває про себе. Це година одного життя, яке з любові віддається Богу, щоб врятувати людство, котре зійшло з правильного шляху. Марія, жінка любові, не боялася смерті. Вона не відвернула погляду від хреста ані від свого Сина. Своїм прикладом вона закликає нас чинити так само.

Ми не сміємо відвертати свій погляд від дерева хреста, втікати від жертви свідчення вірності Христу, який дає спасіння світу. Христос прийшов, щоб знищити смерть, яка родить у нас страх. Марія, жінка віри, надії та любові. Взір повноти нашого християнського життя міститься в житті Марії. У житті разом з Христом, який переміг смерть, щоб у своєму житті ми теж перемагали будь-який страх. Амінь. Христос воскрес!

Джерело